Ухвала суду № 61545701, 22.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 226/7816/12 Провадження № 22-ц/772/2518/2016Головуючий в суді першої інстанції Ковганич С. В.Категорія 5Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Кучевського П.В., Берегового О.Ю.,

за участю секретаря: Сніжко О.А.,

за участю сторін: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника Тульчинської РДА ОСОБА_4, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Зарічненської сільської ради Тульчинського району, Тульчинської районної ради, за участю третьої особи КП «Тульчинське МБТІ» про визнання недійсним та скасування свідоцтва №631 про право власності на житловий будинок та господарські будівлі, виданого виконавчим комітетом Зарічненської сільської ради від 28.11.1994 року, свідоцтва №559 про право власності на житловий будинок та господарські будівлі, виданого виконавчим комітетом Тульчинської районної ради від 27.03.1986 року, анулювання державної реєстрації на нерухому майно та знесення господарської споруди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, в якому вказує, що відповідач ОСОБА_5 має на праві власності жилий будинок, який належить йому на підставі свідоцтва № 631 на право особистої власності, виданого виконавчим комітетом Зарічненської сільської ради 28 листопада 1994 року на підставі рішення виконкому № 42 від 24 жовтня 1994 року № 42.

Вважає зазначене свідоцтво незаконним, недійсним, так як видане на будинок, який відповідно до заяви ОСОБА_6 (покійного чоловіка та батька відповідача) від 13 жовтня 1977 року, зобов'язувався знести, щоб отримати дозвіл на будівництво нового житлового будинку на земельній ділянці 0,30 га в с. Зарічне на підставі рішення загальних зборів колгоспників від 22 лютого 1977 року і клопотання виконкому Зарічненської сільської ради від 13 квітня 1977 р.

Новий будинок позивач з чоловіком, побудували на підставі дозволу виконкому Тульчинської райради на право виконання будівельних робіт від 25 травня 1977 року на земельній ділянці розміром 0,30 га по АДРЕСА_1 району, який раніше мав адресу АДРЕСА_1.

Жилий будинок разом з літньою кухнею, який раніше належав батькам ОСОБА_6, що значився за адресою - АДРЕСА_1 був за статусом - колгоспним. В ньому її син відповідач ОСОБА_5 не проживав, не був членом колгоспного двору і не міг бути там прописаний, бо юридично такого двору не було після смерті батьків її чоловіка ОСОБА_6: ОСОБА_7, яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_9, зобов'язувався знести, як старий будинок, так і літню кухню, побудувавши новий.

У зв'язку з цими обставинами у виконкому Зарічнянської сільради не було законних підстав видавати йому свідоцтво в 1994 році на будинок, який повинен бути знесений і вже не міг рахуватися як об'єкт, який входить в спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Позивач просила визнати недійсним та скасувати свідоцтво №631 про право власності на житловий будинок та господарські будівлі, виданого виконавчим комітетом Зарічненської сільської ради від 28.11.1994 року, свідоцтво №559 про право власності на житловий будинок та господарські будівлі, виданого виконавчим комітетом Тульчинської районної ради від 27.03.1986 року, анулювати державну реєстрацію на нерухоме майно та знести господарської споруди.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 червня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні порушення щодо набуття права власності на нерухоме майно відповідачем ОСОБА_5 та не встановлено порушень законодавства при прийнятті відповідних рішень сільською та районною радами.

Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.05.2004 року, виданого Тульчинською державною нотаріальною конторою, позивач ОСОБА_2 набула права власності на житловий будинок та господарські будівлі за адресою АДРЕСА_2, після смерті ОСОБА_6 (т.2 а.с.166).

Нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 03.06.2004 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.2 а.с.167).

Спадкодавцеві ОСОБА_6 вказане нерухоме майно належало на підставі свідоцтва № 147 від 24.03.1988 року, в якому вказано, що цілий житловий будинок належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_6 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.06.2003 року, в якому зазначено про право приватної власності ОСОБА_6 на житловий будинок та господарські будівлі в АДРЕСА_2

З архівної довідки №85 від 04.10.2013 року вбачається, що протоколом загальних зборів членів колгоспу і засідання правління колгоспу «Калініно» с. Зарічне від 29.03.1976 року №4, рекомендовано загальним зборам уповноважених виділити ОСОБА_6 участок під будівництво згідно генерального плану. (т.1 а.с.122).

Відповідно до свідоцтва №631 про право особистої власності на житловий будинок від 28.11.1994 року, виданого виконавчим комітетом Зарічненської сільської ради, ОСОБА_5, як голові колгоспного двору, належить на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_3 (т.1 а.с.9).

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 04.11.2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15.01.2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Зарічненської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання членом робочого двору, втрати права члена колгоспного двору відмовлено в задоволені позовних вимог (т.1 а.с.216-221).

Так зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_5, у 1987-1990 роках навчався в ПТУ, проживав у гуртожитку по місцю навчання, у 1995 році одружився, з 2000 року з власною сім'єю мешкає в АДРЕСА_4. Ці фактичні обставини сторонами у справі не заперечуються.

З досліджених судом письмових доказів, доданих до матеріалів справи, вбачається, що батьки відповідача отримали дозвіл на будівництво нового житлового будинку у 1977 році. Оглядом в судовому засіданні інвентаризаційної справи № 182 на садибу за адресою АДРЕСА_2 встановлено, що батьки ОСОБА_5 побудували новий дім у 1979 році, в якому позивач разом з сім'єю проживає з 1985 року.

У позовній заяві та в судовому засіданні ОСОБА_2 зазначала, що з серпня 1987 року її син, відповідач у справі ОСОБА_5, був переєстрований з двору по АДРЕСА_2, с. Зарічне до двору АДРЕСА_3 цього ж села, де далі значився членом колгоспного двору діда та баби. Цей факт сторонами у справі не заперечується. Однак позивач стверджує, що зміна місця проживання сина, на той час неповнолітнього, віком 15 років, відбулася без згоди його батьків, тобто її та чоловіка. Разом з тим, враховуючи тривалість часу, коли такий факт відбувся у 1987 році, жодних доказів наявності згоди батьків на переєстрацію сина не збереглося. Проте, по даний час, протягом понад 25 років, аж до виникнення майнового спору між матір'ю і сином, питання законності реєстрації ( проживання ) ОСОБА_5 у садибі діда та баби ніким не оспорювалося.

З оглянутих в судовому засіданні інвентарних справ вбачається, що в один і той же час, одними й тими ж рішеннями виконавчих органів Зарічненської сільської та Тульчинської районної Рад народних депутатів колгоспні двори спадкодавців сторін у даній справі поділені на окремі двори з окремими погосподарськими номерами.

Згідно погосподарської книги № 5 за 1986-2000 роки встановлено, що двір АДРЕСА_2, починаючи з 1986 року визначався як робочий, його головою вказаний ОСОБА_5 ОСОБА_11, членами сім'ї записані дружина ОСОБА_2, сини ОСОБА_12 та ОСОБА_13. Стосовно останнього наявний запис про вибуття у серпні 1987 року на № 421 (тепер 193) згідно заяви. У погосподарській книзі за 1991-2000 роки в садибі АДРЕСА_1 значиться лише відповідач ОСОБА_5, тракторист, механізатор колгоспу ім. Калініна, в подальшому «Колос».

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивач посилається на без-підставність запису в погосподарській книзі, вчиненого без згоди батьків, щодо членства ОСОБА_5 в колгоспному дворі діда та баби. Однак, в оглянутій погосподарській книзі міститься запис про вчинення реєстрації внука в погосподарському номері діда та баби за заявою, яка могла бути подана лише батьками хлопця: дії сільської ради з цього питання в установленому порядку не оскаржувалися.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановленні судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановленні ці обставини.

Враховуючи зазначене доводи позивача, що відповідач ОСОБА_5 не є членом колгоспного двору в будинковолодінні за адресою АДРЕСА_3, спростовується вище зазначеними судовими рішеннями, обставини яких на підставі ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, щодо будівництва її чоловіком ОСОБА_6 нового будинку на земельній ділянці розміром 0,30 га, яка перебувала в спільному користуванні колгоспних дворів, спростовується архівною довідкою № 86 від 04.10.2013 року з якої вбачається, що в архівних документах Зарічненської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області в протоколі 8 сесії 23 скликання від 25.12.1999 року значиться рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_6 0,24 га та ОСОБА_5 0,24 га (т.1 а.с.121).

Зокрема, з архівної довідки №85 від 04.10.2013 року вбачається, що протоколом загальних зборів членів колгоспу і засідання правління колгоспу «Калініно» с. Зарічне від 29.03.1976 року №4, рекомендовано загальним зборам уповноважених виділити ОСОБА_6 участок під будівництво згідно генерального плану (т.1 а.с.122).

Таким чином, земельна ділянка виділялась згідно генерального плану, а не за рахунок земельної ділянки колгоспного двору, головою якого на той час була ОСОБА_7, а в послідуючому ОСОБА_5

Відповідно до свідоцтва №559 від 07 березня 1989 року на право власності на жилий будинок, видане на ім'я ОСОБА_7, встановлено, що ОСОБА_7 померла в ІНФОРМАЦІЯ_1, і після її смерті право власності на жилий будинок перейшло до ОСОБА_5, а свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_7 припинило свою дію, оскільки всі права і обов'язки відносно житлового будинку перейшли до нового власника ОСОБА_5

У правовій позиції висловленій Верховним Судом України у справі №6-137/цс13 від 18.12.2013 року, зазначено, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення цього будівництва. До 22 лютого 1988 року питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків». Відповідно до вказаного Указу та прийнятої відповідно до неї Постанови Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» підставою для виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування будинку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і також не приймає до уваги висновок експерта №236 від 20.01.2016 року (т.2 а.с.77-91), виходячи з наступного.

З зазначеного висновку вбачається, що станом на час проведення дослідження межа між домоволодіннями проходить по стіні літньої кухні літ. «В» домоволодіння АДРЕСА_1 по вул. Леніна в с. Зарічне, Тульчинського району Вінницької області, відстань у 1,0 м. від стіни для догляду та поточного ремонту відсутня, відсутні інженерно-технічні заходи, що запобігають стіканню атмосферних опадів з покрівлі літньої кухні на територію суміжної земельної ділянки, що є порушенням п.3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», діючих станом на час проведення дослідження. Протипожежні відстані між літньою кухнею літ. «В» домоволодіння АДРЕСА_1 та житлового будинку літ. «А» з прибудовою домоволодіння № 191 по вул. .Леніна в с. Зарічне Тульчинського району Вінницької області не відповідають протипожежним відстаням, які зазначені у діючих станом на час проведення дослідження ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень». Проектно-технічна документація або будівельний паспорт, за якими здійснювалось будівництво об'єктів нерухомості, що входить до складу домоволодіння АДРЕСА_1, у матеріалах, які надійшли для проведення експертизи, відсутні. Будівлі та споруди, які входять до складу домоволодіння АДРЕСА_1, відповідають складу об'єктів, якими може бути сформована садибна забудова, в тому числі об'єкт дослідження - літня кухня літ. «В» домоволодіння АДРЕСА_1 по вул. Леніна в с. Зарічне Тульчинського району Вінницької області. Перебування літньої кухні літ. «В» у складі домоволодіння не суперечить містобудівним вимогам в галузі будівництва, діючим на території України на момент проведення дослідження. За ознаками зносу виявленими під час проведення візуально-інструментального обстеження житлового будинку літ. «А» домоволодіння АДРЕСА_1 та у порівнянні їх із шкалою оцінки зносу елементів будинку стандарту житлово-комунального господарства України «Правила визначення фізичного зносу житлових будинків (СОУ ЖКГ 75.11-35077234. 0015:2009 р.) встановлено, що фізичний стан житлового будинку літ. «А» характеризується як незадовільний - даний стан має наступну характеристику: експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту. При цьому також необхідно зазначити, що житловий будинок літ. «А» не можливо використовувати, так як станом на час проведення дослідження його приміщення не відповідають санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, а також конструктивні елементи будівлі мають дефекти та пошкодження, що свідчать про зниження їх несучої здатності, при цьому неможливо гарантувати цілісність конструкцій. За ознаками зносу виявленими під час проведення візуально-інструментального обстеження літньої кухні літ. «В» домоволодіння АДРЕСА_1 по вул. Леніна в с. Зарічне Тульчинського району Вінницької області та у порівнянні їх із шкалою оцінки зносу елементів будинку стандарту житлово-комунального господарства України «Правила визначення фізичного зносу житлових будинків (СОУ ЖКГ 75.11-35077234. 0015:2009 р.) встановлено, що фізичний стан літньої кухні літ. «В» характеризується як незадовільний - даний стан має наступну характеристику: експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту. При цьому також необхідно зазначити, що літню кухню літ. «В» неможливо використовувати, так як конструктивні елементи будівлі мають дефекти та пошкодження, що свідчать про зниження їх несучої здатності, при цьому неможливо гарантувати цілісність конструкцій. Ознаки проведення ремонтів (поточних або капітальних) у житловому будинку літ. «А» та літній кухні літ. «В» домоволодіння АДРЕСА_1 по вул. Леніна в с. Зарічне Тульчинського району Вінницької області станом на час проведення дослідження відсутні, усереднений термін служби окремих конструктивних елементів та опорядження вичерпаний.

Судом встановлено, що будівлі які входять до складу домоволодіння побудовані у роки: житловий будинок літ. «А» - 1940 рік, сарай літ. «Б» - 1960 рік, літня кухня «В», веранда літ. «в» - 1971 рік, погріб літ. «п/в-1» - 1964 рік. ОСОБА_5 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 набув як член колгоспного двору, який був зареєстрований там станом на 15 квітня 1991 року (інвентаризаційна справа №569).

З матеріалів справи вбачається, що на час будівництва будинку та господарських будівель за адресою АДРЕСА_1, ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» не існувало, тому суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку щодо не прийняття зазначеного висновоку експерта до уваги в частині невідповідності житлового будинку АДРЕСА_1 вимогам ДБН 360-92**.

Зокрема, будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 проводилось при наявності побудованого житлового будинку АДРЕСА_1, тому відповідальність за дотримання всіх відстаней до суміжних об'єктів нерухомого майна лежить на забудовника саме житлового будинку АДРЕСА_2 а не на власника будинку АДРЕСА_1 .

Разом з тим, у висновку експерта не міститься посилань щодо неможливості використання та експлуатації нерухомого майна будинковолодіння АДРЕСА_5, а зазначено посилання на проведення ремонту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом.

Враховуючи викладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, так як відсутні порушення щодо набуття права власності на нерухоме майно відповідачем ОСОБА_5 та не встановлено порушень законодавства при прийнятті відповідних рішень сільською та районною радами, а тому суд правомірно відмовив у задоволені позовних вимог.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Кучевський П.В.

Береговий О.Ю.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.