Рішення № 61542405, 21.09.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/5843/15-ц Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Жигановської О.С., Талько О.Б.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1, третя особа: Приватне підприємство «Альбатрос» про звернення стягнення на предмет іпотеки

за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (надалі ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» або товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1. Використовуючи принцип диспозитивності, просило в рахунок погашення заборгованості в сумі 446 549,32 грн. звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом визнання за ним (товариством) права власності на вищевказану квартиру за вартістю, встановленою субєктом оціночної діяльності на момент реєстрації права власності (а.с.47). В обґрунтування позову посилалося на те, що на виконання умов кредитного договору Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (надалі АКІБ «УкрСиббанк» або банк) надав Приватному підприємству «Альбатрос» (надалі ПП «Альбатрос» або позичальник) кредит у сумі 195 500 грн. Виконання основного зобовязання забезпечено, у тому числі, заставою. Так, 17 січня 2008 року за договором іпотеки, укладеним із банком, ОСОБА_1 передав у іпотеку вищезазначене нерухоме майно, що належить йому на праві власності. За договорами факторингу та про відступлення прав за іпотечними договорами 19 лютого 2015 року банк відступив їм (товариству) право вимоги за вищевказаними зобовязаннями. Позичальник кредит не повернув та проценти за користування кредитом не сплатив, що є підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2015 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 січня 2008 року в сумі 446549,32 грн. звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом визнання за ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права власності на квартиру, вартістю у розмірі 806300 грн., що встановлена згідно висновку субєкта оціночної діяльності від 06 жовтня 2015 року № 5049, та вирішено питання судових витрат.

Із рішенням суду першої інстанції не погодилися обидві сторони. Подали апеляційні скарги.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить рішення скасувати, а провадження по справі закрити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на неспівмірність заборгованості за основним зобовязанням із вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Так, вартість предмета іпотеки 806300 грн., а сума заборгованості не перевищила 446546,32 грн. Окрім того, його не було повідомлено про відступлення прав за іпотечним договором та за основним зобовязанням.

Позивач у своїй апеляційній скарзі просить рішення суду змінити, вказавши замість «вартістю у розмірі 806300 грн., що встановлена згідно висновку субєкта оціночної діяльності від 06 жовтня 2015 року № 5049» наступні слова «за вартістю, встановленою субєктом оціночної діяльності на момент реєстрації права власності». Скаргу мотивує неправомірністю посилання на експертний висновок від 06 жовтня 2015 року № 5049, бо у даному висновку вартість квартири завищена та він із такою вартістю предмета іпотеки не погоджувався. Також стверджує, що по суті суд частково задовольнив позов, оскільки відійшов від заявлених вимог, хоча в рішенні вказав, що позов задовольнив у повному обсязі, що є, на думку позивача, грубим порушенням норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а скарга ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що 17 січня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та Приватним підприємством «Альбатрос» було укладено договір №11283534000, відповідного до умов якого останнє отримало кредит у сумі 195000 гривень зі сплатою 15% річних за користування кредитом терміном до 16 січня 2015 року.

З метою забезпечення належного виконання зобовязання за вказаним вище кредитним договором того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідач передав в іпотеку банку предмет іпотеки, а саме - квартиру АДРЕСА_2 (а.с.11-12).

Між ПАТ «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» 19 лютого 2015 року були укладені договори факторингу та відступлення прав за вищевказаним іпотечним договором, відповідно до умов яких в порядку, обсязі та на умовах, визначених цими договорами, ПАТ «УкрСиббанк» за плату передало (відступило) право грошової вимоги за кредитним договором та іпотечним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», та внаслідок чого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1, щодо повного, належного та реального виконання обовязків за кредитним договором та іпотечним договором (а.с.14-21).

У звязку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобовязань виникла заборгованість у сумі 446549,32 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 144297,64 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом 150363,99 грн., нарахованих також відповідно до ст.625 ЦК України інфляційних втрат - 144083,84 грн. та трьох процентів річних 7803,85 грн.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі ( ч.1 ст.11 ЦПК України).

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач обрав наступний спосіб захисту порушених прав - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першої ст.33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобовязаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У пункті 4.2 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса та шляхом позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»», а також з інших підстав, передбачених законодавством України.

Згідно з п.4.5 вищезазначеного договору звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до п.5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

За змістом розділу 5 договору іпотеки позасудове врегулювання здійснюється, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Разом з тим ч.2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст.39 вказаного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст.335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року в справі №6-1851цс15, яка відповідно до положень ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, не звернув уваги на вищевказані положення законодавства і правову позицію Верхового Суду з цього питання та незаконно звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання (передачі) за позивачем (іпотекодержателю) права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб врегулювання питання є позасудовим.

Враховуючи, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту порушених прав, колегія суддів апеляційного суду, відповідно до положень ст.309 ЦПК України, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення, яким відмовляє позивачу в задоволенні такого позову.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,309,313-314,316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча

Судді: