Рішення № 61541527, 22.09.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2016 р.Справа № 916/1055/16

За позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до відповідачів: 1) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

2) Приватного підприємства „Альянс-2500"

про визнання недійсним договору складського зберігання, стягнення 100000грн. моральної шкоди

Головуючий суддя Малярчук І.А.

Судді Смелянець Г.Є.

Рога Н.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_4, довіреність №1970 від 20.11.2015р.

від відповідача - ПП „Альянс-2500": ОСОБА_5, довіреність №9 від 03.03.2016р.

від відповідача - ФОП ОСОБА_2: ОСОБА_6, згідно договору про надання правової допомоги №16 від 01.06.2016р. та ордеру серія ОД №246133; ОСОБА_7, згідно ордеру серія ОД №246131 та угоди про надання правової допомоги №10 від 01.02.2016р.

В судовому засіданні 22.09.2016р. приймали участь:

від позивача: ОСОБА_4, довіреність №1970 від 20.11.2015р.

від відповідача - ПП „Альянс-2500": ОСОБА_5, довіреність №9 від 03.03.2016р.

від відповідача - ФОП ОСОБА_2: не з`явився

Суть спору: про визнання недійсним з часу укладання договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ПП „Альянс-2500";

про стягнення у солідарному порядку з ФОП ОСОБА_2 та ПП „Альянс-2500" відповідно до ч.2 ст.216 ЦК України на користь ФОП ОСОБА_1 100000грн. моральної шкоди.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги, подав пояснення від 23.06.2016р. за вх.№2-3417/16, від 18.08.2016р. за вх.№20339/16, подав додаткове обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди від 18.07.2016р. за вх.№17898/16, заяву про уточнення позовних вимог від 14.07.2016р. за вх.№17619/16, згідно яких із змісту прохальної частини позову виключив вимогу про застосування до сторін наслідків визнання договору недійсним, передбачених ч.1 ст.216 ЦК України.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за договором оренди нерухомості від 01.09.2012р., укладеним між позивачем та ФОП ОСОБА_2, як орендодавцем, позивачу в оренду строком до 20.08.2015р. було передано 86кв.м. приміщень жилої квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності його матері ОСОБА_8 Як вказує позивач, ФОП ОСОБА_2 запевнив його, що набув прав орендодавця на підставі договору позики, укладеного із ОСОБА_8, однак, відповідного договору позики позивачу не надав. Протягом дії договору позивач належним чином виконував умови договору оренди, у т.ч. щодо сплати орендної плати та комунальних платежів. У серпні 2015р. позивачу стало відомо про те, що за договором позики від 30.08.2012р. ФОП ОСОБА_2 отримав у користування 86кв.м. квартири як фізична особа, а не як СПД та отримав право використання предмету позики тільки за його цільовим призначенням. Після спливу терміну дії договору оренди, позивач, сплативши орендні платежі по вересень 2015р. включно, продовжував використовувати орендоване майно під свою підприємницьку діяльність, за умови того, що орендодавець не вимагав звільнення об'єкта оренди.

Позивач вказує, що 26.08.2015р. орендоване ним майно та товарно-матеріальні цінності, які належать позивачу, були захоплені шляхом відібрання ключів та утримувані ОСОБА_9, який не є стороною орендних правовідносин. Письмові вимоги позивача щодо повернення йому належних на праві власності товарно-матеріальних цінностей, які знаходились в орендованому приміщенні, відповідачами були проігноровані. Позивач зазначає, що ФОП ОСОБА_2. самовільно, без згоди ФОП ОСОБА_1, передав за договором складського зберігання №33 від 01.12.2015р. ТОВ „Альянс-2500" на зберігання захоплене майно, чим останні порушили положення законодавства щодо права власності. На думку позивача, сторони неправомірно передбачили у спірному договорі умови оплати власником майна послуг по зберіганню, оскільки такі послуги мають оплачуватись поклажодавцем, а також умови про можливість реалізації товару зберігачем у випадку якщо власник його не забере. Одночасно, позивач відмічає, що ПП „Альянс-2500" не має ліцензії на зберігання лікарських засобів або інших товарів медичного призначення. Враховуючи наведене, позивач робить висновок про недійсність спірного договору. Також, позивач зазначає, що коди КВЕД ТОВ "Альянс-2500" не передбачають таку діяльність, як зберігання лікарських засобів, а при транспортуванні лікарських засобів мають застосовуватись особливі вимоги законодавства.

Наявність моральної шкоди від таких дій відповідачів позивач обґрунтовує тим, що укладання спірного договору зберігання, переховування від нього належних йому лікарських засобів доставило йому тяжкі душевні страждання і переживання, зашкодило йому у зайнятті підприємницькою діяльністю, що завдавало шкоди діловій репутації, дискредитувало його перед споживачами та партнерами. Звідси, позивач наполягає на солідарній відповідальності заявленого ним кола відповідачів у межах даного позову.

Відповідач - ПП „Альянс-2500" проти позову заперечує, подав відзив на позов від 16.06.2016р. за вх.№15207/16, додаткові пояснення від 28.07.2016р. за вх.№18870/16, від 22.09.2016р. за вх.№23165/16, де вказує, що вважає спірний договір правомірним, оскільки при його вчиненні дотримані умови законності змісту правочину, наявності у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності, наявності об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. Також, відповідач вказує, що в обґрунтування позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачем не зазначено, яким саме чином йому було завдано шкоду в результаті укладення між відповідачами спірного договору, не конкретизовано яку саме шкоду йому було завдано, конкретно не зазначено в чому саме полягає вина відповідачів, не надано доказів протиправної поведінки відповідачів, завданої шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, наявності вини у діях відповідачів. Крім того, ТОВ „Альянс-2500" з посиланням на положення Закону України „Про ліцензування видів господарської діяльності", Закону України „Про лікарські засоби", вказує, що чинним законодавством України передбачено обов'язкове ліцензування таких видів господарської діяльності як виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) та не передбачено ліцензування такого виду господарської діяльності, як зберігання лікарських засобів. Відповідач повідомив суд про те, що ТОВ „Альянс-2500" не проводить господарської діяльності, пов'язаної з виробництвом лікарських засобів, оптовою, роздрібною торгівлею лікарськими засобами, у зв'язку з чим для здійснення господарської діяльності зі складського зберігання лікарських засобів підприємству не потрібно отримувати відповідну ліцензію. Стосовно відсутності в ЄДРЮОФОП ТОВ "Альянс-2500" КВЕД по наданню послуг зберігання відповідач відмічає про неіснування законодавчої заборони для юридичної особи займатись господарською діяльністю, що не визначена його кодами КВЕД. Крім того, з посиланням на неприйняття у визначеному законодавством порядку нормативних актів по перевезенню лікарських засобів, відповідач наголошує на відсутності спеціальних умов по перевезенню лікарських засобів.

Відповідач - ФОП ОСОБА_2 проти позову заперечує, подав відзив на позов від 29.06.2016р. за вх.№15938/16, де вказує, що по закінченню строку дії договору оренди від 01.09.2012р., так як позивач не звільнив об'єкт оренди, зібрав його майно та передав на відповідальне зберігання ПП „Альянс-2500" за договором від 01.12.2015р. При цьому, відповідач вказує, що неодноразово повідомляв позивача про необхідність забрати своє майно з орендованого приміщення у зв'язку із закінченням дії договору оренди, та крім того, позивач заборгував йому орендну плату за користування приміщенням. Оскільки в подальшому позивач продовжив протиправну поведінку та не забрав власне майно з орендованого приміщення, ФОП ОСОБА_2 не мав змоги використовувати власне приміщення та був змушений передати майно позивача на відповідальне зберігання ПП „Альянс-2500" за договором складського зберігання №33 від 01.12.2015р. Із умов договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р. випливає, що позивач може в будь-який час забрати від ПП „Альянс-2500" власне майно, сплативши кошти за його зберігання.

У додаткових поясненнях від 18.08.2016р. за вх.№20339/16 позивачем викладено клопотання про визнання обов'язковою явки у судове засідання директора ПП „Альянс-2500" ОСОБА_10 для дачі пояснень щодо обставин і умов збереження лікарських засобів ФОП ОСОБА_1, їх наявності і стану збереження, точного місця зберігання, про проведення огляду лікарських засобів ФОП ОСОБА_1 на місці їх зберігання, про витребування від ФОП ОСОБА_2 оригінала і копії (для приєднання до справи) договору оренди, укладеного з власницею майна ОСОБА_8, про витребування від Державної служби з лікарських засобів в Одеській області для дослідження у судовому засіданні документів, наданих ФОП ОСОБА_2 для отримання 10.07.2015р. ліцензії на здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами в аптеках №1 „Лотос" та №2 „Лотос".

Судом дані клопотання позивача частково задоволені, про що свідчить судова ухвала від 22.08.2016р., в якій витребувано у відповідача зазначені ФОП ОСОБА_1 документи. Клопотання позивача щодо виклику директора ПП „Альянс-2500" ОСОБА_10. та проведення судом огляду лікарських засобів на місці їх зберігання, витребування від Державної служби з лікарських засобів в Одеській області для дослідження документів, поданих ФОП ОСОБА_2 для отримання ліцензії на здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами задоволенню судом не підлягає так як судом розглядається спір стосовно визнання недійсним договору, як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що не передбачає собою з'ясування обставин умов, стану зберігання майна, розшуку його місця знаходження та підставності надання державною установою ліцензії на роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

Клопотання позивача, ПП „Альянс-2500" від 25.05.2016р. за вх.№13138/16, від 11.07.2016р. за вх.№17156/16, від 25.07.2016р. за вх.№18539/16, від 01.08.2916р. за вх.№19037/16 про ознайомлення з матеріалами справи, від 18.07.2016р. за вх.№17895/16, від 22.08.2016р. за вх.№20574/16 про долучення документів до матеріалів справи були судом задоволені.

Ухвалою суду від 07.07.2016р. за клопотанням відповідача - ФОП ОСОБА_2 від 07.07.2016р. за вх.№2-3619/16, згідно ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду справи продовжено до 28.07.2016р.

18.07.2016р. за вх.№2-3784/16 відповідачем - ПП „Альянс-2500" подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №916/1887/16 за позовом ПП „Альянс-2500" до ФОП ОСОБА_1, за участю третьої особи - ФОП ОСОБА_2, про стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити певні дії. Вказане клопотання судом не задовольняється з підстав того, що заявником не доведено суду взаємопов`язності справ №916/1055/16 та №916/1887/16.

Ухвалою суду від 28.07.2016р. справу №916/1055/16 призначено до колегіального розгляду. Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, для розгляду справи №916/1055/16 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Малярчук І.А., судді - Смелянець Г.Є., Рога Н.В., у зв'язку з чим справу прийнято до провадження визначеною колегією суддів згідно ухвали від 28.07.2016р.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши пояснення представників сторін та їх правові позиції, суд встановив наступне:

Відповідно до договору позики від 30.08.2012р., укладеного між ОСОБА_8 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), позичальник отримав у користування частину приміщення у АДРЕСА_1, площею 86кв.м., на строк до 30.08.2015р. Право передання майна, вказаного у п.1.1. договору, належить позикодавцю на підставі права власності. Позичальник зобов'язується використовувати майно тільки за його безпосереднім призначенням (п.п.1.1., 1.2., пп.в) п.2.2. договору).

01.09.2012р. між ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди, згідно з яким орендодавець надає орендарю у тимчасове користування частину приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 86кв.м., на строк до 20.08.2015р. Орендодавець має майнові права на вказане приміщення у відповідності з договором позики. Приміщення надається в оренду з метою використання у відповідності до законодавства (п.1.2., 1.3., 1.4. договору).

У п.3.1. договору оренди від 01.09.2012р. сторони погодили, що, якщо у сторін не виникає взаємних претензій на протязі строку дії даного договору, орендодавець та орендар погоджуються із тим, що договір може бути продовжений на строк, визначений обома сторонами на підставі додаткової угоди.

Розмір орендної плати складає суму, еквівалентну 505 дол.США в місяць, яка сплачується у національній валюті - гривні, за курсом продажу валюти АО «Укрсиббанк» на день здійснення платежу. Орендна плата сплачується не пізніше 15 числа поточного місяця. Комунальні платежі в орендну плату не включаються. Комунальні платежі орендар зобов'язаний сплатити у відповідні комунальні служби у повному обсязі у строк до 20 числа місяця, наступного за звітним (п.п.4.1., 4.2., 4.3. договору оренди від 01.09.2012р.).

Відповідно до п.п.7.1., 7.2. договору оренди від 01.09.2012р. після закінчення строку оренди, орендар зобов'язаний передати орендодавцю орендоване приміщення протягом трьох днів з моменту закінчення строку оренди за актом приймання-передачі. В момент підписання акту приймання-передачі, орендар передає орендодавцю ключі від орендованого приміщення.

На виконання умов договору оренди від 01.09.2012р. сторонами складено та підписано акт приймання-передачі від 01.09.2012р., за яким позивач отримав у користування об'єкт оренди.

Із наданої сторонами копії договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р., вбачається, що його укладено між ПП „Альянс-2500" (товарний склад) та ФОП ОСОБА_2 (поклажодавець) на наступних умовах: товарний склад зобов'язується за плату зберігати товари, а саме, тимчасово не використовувані власником лікарські засоби в кількості 17 коробок, об'ємом 1куб.м. кожна, примірною вартістю 110000грн., передані йому поклажодавцем, і повернути ці товари у схоронності за першою вимогою власника - ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_4, що передається на зберігання, є власністю ФОП ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, ІНН НОМЕР_1. Місце зберігання майна: АДРЕСА_6. Місце зберігання майна може бути змінене товарним складом за необхідністю. Майно, що передається на зберігання, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та перевозиться до місця зберігання автотранспортом товарного складу за додаткову плату у розмірі 500грн. Завантаження та розвантаження майна здійснюється співробітниками товарного складу за додаткову плату у розмірі 50 грн. за кожну одиницю (коробку) завантаженого/розвантаженого товару. Приймання майна на зберігання оформлюється сторонами шляхом складання відповідного акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною даного договору. Плата за зберігання майна становить 70 грн. за кожну одиницю майна об'ємом 1 кв.м. за кожен день зберігання (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 1.4., 1.5., 1.6. договору).

Відповідно до п.п.1.7., 1.8. договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р. майно повертається власнику за його вимогою за умови здійснення ним повної оплати за зберігання майна, а також додаткових послуг, передбачених п.1.4. даного договору. В такому випадку, для отримання майна, переданого на зберігання, власник пред'являє документи, що посвідчують його особу та підтверджують право власності на майно, і здійснює повну оплату за зберігання майна та додаткові послуги, передбачені п.1.4. даного договору. У випадку, якщо власник протягом 3-х місяців з моменту укладення даного договору не звернеться до товарного складу за поверненням майна товарний склад має право реалізувати (продати) майно для відшкодування вартості його зберігання та вартості наданих додаткових послуг, передбачених п.4.1. даного договору.

Згідно п.5.2. договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р. строк дії даного договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.5.1. договору та закінчується після повернення майна власнику в порядку, передбаченому п.1.7. даного договору.

На підтвердження знаходження лікарських засобів на товарному складі ПП „Альянс-2500" за адресою: АДРЕСА_7, підприємство подало довідку №30 від 19.08.2016р., договір оренди №3/15 від 03.08.2015р., укладений між ТОВ „СІ ВІНД" та ПП „Альянс-2500", акт приймання-передачі майна в оренду від 03.08.2015р. Про переміщення лікарських засобів, що обумовлені договором складського зберігання №33 від 01.12.2015р., на товарний склад, розміщений за адресою: АДРЕСА_7, ПП „Альянс-2500" повідомив листом ОСОБА_2, про що наявна відмітка останнього на листі №13 від 01.06.2016р.

Комплекс будівель та споруд автотранспортного підприємства зі станцією технічного обслуговування автомобілів належить на праві власності ПП „Альянс-2500" згідно договору купівлі-продажу від 21.08.2013р., що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №8296272 від 21.08.2013р.

01.12.2015р. між ПП „Альянс-2500" та ФОП ОСОБА_2 складено та підписано акт на підтвердження фактичної передачі майна за договором складського зберігання №33 від 01.12.2015р.

Вказуючи про те, що відповідачами у договорі складського зберігання №33 від 01.12.2015р. невірно зазначено вартість переданих на зберігання лікарських засобів в сумі 110000грн., тоді як їх дійсна вартість складає 133798,93грн., позивач подав до справи „Облікові дані товарів на день незаконного заволодіння. Залишки товарів 26.08.2015р.".

В підтвердження сплати орендної плати за серпень 2015р. ФОП ОСОБА_1 подав платіжні доручення №571 від 13.07.2015р. на суму 6000грн., №635 від 12.08.2015р. на суму 6000грн.

З приводу повернення товару, який перебував в орендованому позивачем приміщенні, сплати орендної плати, між позивачем та ФОП ОСОБА_2 тривало листування, в підтвердження чого позивач подав листи, адресовані ним ФОП ОСОБА_2 №5 від 07.09.2015р., №11/10 від 19.10.2015р., №13/12 від 04.12.2015р., повідомлення ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 від 30.09.2015р.

Листом, який не містить номеру та дати, ОСОБА_9 повідомив позивача про те, що товар останнього, який знаходився за адресою: АДРЕСА_1, який ним своєчасно не був забраний, у зв'язку з чим заважав ОСОБА_9 в його господарській діяльності, був переданий на відповідальне платне користування компанії „Альянс", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_8, за відповідним актом приймання-передачі, та власник може його отримати у будь-який час, заплативши витрати за його зберігання. У відповідь на що позивач листами від 26.02.2016р., від 17.03.2016р., від 28.03.2016р. звертався до ОСОБА_9, ПП „Альянс-2500" з вимогою надати йому копію договору зберігання, акт приймання товарів на зберігання, та повернення лікарських засобів у зв'язку з тим, що вони втрачають свою придатність.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані сторонами докази та їх правові позиції суд вважає заявлені ФОП ОСОБА_11 позовні вимоги про визнання недійсним договору складського зберігання, стягнення 100000грн. моральної шкоди неправомірними, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступні положення законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ч.1 ст.937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

За положеннями ч.1 чт.946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Так, у відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписи п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За положеннями ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.

Положення ч.1 ст.322 ЦК України передбачають, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_2 по закінченню строку дії договору оренди від 01.09.2012р., у зв'язку з не звільненням орендарем об'єкта оренди, зібрав майно орендаря та передав на відповідальне зберігання ПП „Альянс-2500" за договором від 01.12.2015р. Із листування позивача та ОСОБА_2 вбачається, що позивач був обізнаний про необхідність забрати своє майно із орендованого приміщення, а також був повідомлений про укладення спірного договору зберігання.

Так, згідно умов договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р., позивач може в будь-який час забрати від ПП „Альянс-2500" власне майно, сплативши кошти за його зберігання, із чого не вбачається порушення його права власності на майно, так як тягар утримання майна згідно законодавства покладається на власника.

Також, в доведення своєї позиції позивач відмічає, що відповідачі в порушення положень законодавства, яким врегульовано право власності, з укладанням спірного договору зберігання та передачею на зберігання лікарські засоби ФОП ОСОБА_1 протиправно позбавили останнього цього права, обмежили у його здійсненні, самостійно без узгодження з ФОП ОСОБА_1 розпорядившись лікарськими засобами, що знаходились в аптеці за адресою: АДРЕСА_1.

Дана позиція позивача з огляду на вже відзначене судом листування позивача з ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_2, припинення їх орендних взаємовідносин, суперечок стосовно звільнення орендарем об'єкта оренди, відсутність обмежень чинним законодавством щодо можливості передачі на зберігання майна тільки його власником, є неналежною, а, відповідно, до уваги судом, як підстава для визнання договору недійсним, не приймається.

Разом з цим, посилання позивача на невідповідність вимогам законодавства положень договору №33 щодо умов оплати власником майна послуг по зберіганню, оскільки такі мають оплачуватись поклажодавцем, а також умов можливої реалізації товару зберігачем у випадку якщо власник його не забере, також є недоречними, так як враховуючи спірні взаємовідносини сторін стосовно звільнення від майна позивача приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, відповідачі відповідно до положень ст.627 ЦК України вправі були визначити умови договору в цій частині на власний розсуд з врахуванням вимог розумності та справедливості, направлених на вчинення дій по найскорішому поверненню майна ФОП ОСОБА_1

Обґрунтовуючи позов, позивач також послався на те, що ПП „Альянс-2500" - зберігач за спірним договором не має ліцензії на зберігання лікарських засобів або інших товарів медичного призначення, однак, таке твердження не ґрунтується на законі, так як положення ч.1 ст.7 Закону України „Про ліцензування видів господарської діяльності", ч.1 ст.10, ч.1 ст.19 Закону України „Про лікарські засоби", Закону України „Про основи законодавства України про охорону здоров`я" визначають, що ліцензуванню підлягає виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів). Звідси, діяльність по складському зберіганню лікарських засобів не підлягає ліцензуванню.

Посилання позивача на те, що ПП „Альянс-2500" створене і зареєстроване для зайняття наступними видами підприємницької діяльності: код КВЕД 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, код КВЕД 47.30 Роздрібна торгівля пальним, код КВЕД 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення, тобто, без права зайняття діяльністю по складському зберіганню лікарських засобів, не ґрунтуються на законі з огляду на наступне.

Відповідно до ст.43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

Згідно ст.44 ГК України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Отже, із аналізу наведених статтей вбачається, що суб'єкт господарювання має право здійснювати будь-які види підприємницької діяльності, крім тих, заборона здійснення яких передбачена законом. Зазначення чи незазначення окремих видів економічної діяльності у ЄДРЮОФОП не впливає на можливість юридичної особи здійснювати усі не заборонені види діяльності, оскільки КВЕД використовується органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики для представлення та аналізу статистичної, фінансової, податкової та іншої економічної інформації.

Діюче законодавство не встановлює якихось особливих умов для транспортування ліків. Вказані позивачем ОСОБА_12 транспортування лікарських засобів не були затверджені Міністерством юстиції України у встановленому законом порядку, отже не є обов`язковими для виконання.

За таких умов, судом було перевірено всі обставини, на які послався позивач, як на підставу своїх вимог про визнання недійсним договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ПП „Альянс-2500", досліджено чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, та те, на яке посилались сторони, за результатами чого не знайшли свого підтвердження обставини, що на них послався ФОП ОСОБА_1, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а саме, невідповідності змісту договору вимогам закону, з огляду на що суд відмовляє ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позовної вимоги щодо визнання договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р. недійсним за її недоведеності та необґрунтованості.

Також, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення солідарно з ФОП ОСОБА_2 та ПП „Альянс-2500" 100000грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування шкоди вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та шкодою полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення шкоди як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності такої шкоди та обґрунтованості її розміру. З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність шкоди в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та шкодою. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Згідно п.3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що укладання спірного договору зберігання, переховування від нього належних йому лікарських засобів доставило йому тяжкі душевні страждання і переживання, зашкодило йому у зайнятті підприємницькою діяльністю, що завдавало шкоди діловій репутації, дискредитувало його перед споживачами та партнерами.

Однак, як встановлено судом вище відповідно до поданого сторонами листування факт переховування від позивача його лікарських засобів не підтверджений, навпаки, позивач був повідомлений про передання означеного майна на зберігання за договором складського зберігання. Позивач не довів суду також обставин, що полягали у діянні або бездіяльності відповідачів, що завадили йому отримати власне майно зі зберігання або звільнити від свого майна об'єкт оренди, зашкодження відповідачами у зайнятті підприємницькою діяльністю, що виключає відповідальність відповідачів у вигляді моральної шкоди.

Зокрема, позивач не подав жодного доказу, що підтверджує саме спричинення йому моральної шкоди, у т.ч. таких, що підтверджують приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральні переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), інших цивільних прав, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків.

Враховуючи викладене, позовна вимога позивача про стягнення з відповідачів 100000грн. моральної шкоди задоволенню судом не підлягає.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

За таких обставин, суд повністю відмовляє у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1. за його необґрунтованістю та недоведеністю.

Згідно ст.49 ГПК України сплачений позивачем за розгляд даного спору судовий збір в сумі 2878грн. відноситься за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 26 вересня 2016 р.

Головуючий суддя І.А. Малярчук

Суддя Г.Є. Смелянець

Суддя Н.В. Рога