Рішення № 61540450, 20.09.2016, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/17284/15-ц

Провадження № 2/643/1033/16

20.09.2016 Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Скотаря А.Ю.,

при секретарі Кречетовій М.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа: Харківська міська рада про визнання недійсним розпорядження Центру (відділу) приватизації, свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу квартири, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом в обґрунтування якого зазначила, що тривалий час проживала зі своєю родиною в квартирі АДРЕСА_1, яка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації виконавчого комітету Харківської міської ради від 13.09.2002, належала її діду ОСОБА_5

Приватизація даної квартири відбулась з порушенням прав ОСОБА_4, так як остання не була включена до приватизаційних документів через відповідну заяву її матері ОСОБА_6, яка помилково, вважаючи що вона і діти вже використали право на приватизацію, відмовилась від приватизації спірної квартири на користь дідуся.

Позивач приймала участь в приватизації квартири АДРЕСА_2, проте використала це право не в повному обсязі, так як приватизувала лише 11,4 кв. м. житла, тоді як норма складає 21 кв.м.

Враховуючи, що її право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 порушене, позивач просить визнати недійсними відповідне розпорядження органу приватизації, видане на імя ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на житло та договір купівлі-продажу від 06.09.2013, за яким останній продав спірну квартиру ОСОБА_2

В суді позивач підтримала заявлені вимоги, пославшись на рішення Конституційного суду України № 15-рп/2010 від 10.06.2010, яким розяснений зміст права громадян України на безоплатну приватизацію, та відповідну судову практику з розгляду аналогічних справ.

Представник Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради до суду не зявився, просив розглянути справу за його відсутності, про що зазначив в наданих суду запереченнях та вказав про відсутність підстав для задоволення позову, так як приватизація ОСОБА_5 спірної квартири відбулась правомірно.

ОСОБА_5 визнав позов в повному обсязі, про що дав відповідні пояснення.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечував, зазначивши, що вимога про визнання недійсним розпорядження органу приватизації має розглядатись в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, отже підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким він придбав спірну квартиру, відсутні. Крім того, до виниклих правовідносин слід застосувати позовну давність, так як навіть в разі визнання права позивача на приватизацію порушеним, останній мав звернутись до суду протягом трьох років з моменту порушення його права, чого зроблено не було.

Від представника третьої особи надійшли заперечення на позов, вмотивовані тими ж обставинами, що і заперечення Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради.

Суд, опитавши сторони, дослідивши надані докази, дійшов наступного: посилання відповідача ОСОБА_2 про можливість заявлення даних позовних вимог лише в порядку адміністративного судочинства не ґрунтується на законі, так як вимоги позивача направлені на захист прав, що виникли з житлових відносин. Застосування до даних правовідносин норм, що регулюють добросовісність набуття, не можливе, так як позивач не є власником спірної квартири і просить захистити не право власності, а право на приватизацію житла.

Судом встановлено, що 03.05.1995 відповідним розпорядженням Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду задоволено прохання ОСОБА_7 і квартиру АДРЕСА_2 передано в спільну сумісну власність сімї останнього, яка складалась з чотирьох осіб: вповноважений власник ОСОБА_7, дружина ОСОБА_6, діти ОСОБА_8 та ОСОБА_4 позивач (матеріали приватизаційної справи квартири АДРЕСА_2).

На підставі зазначеного розпорядження видано свідоцтво про право власності на житло від 03.05.1995, згідно якого квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності вказаним особам (в наступному дана квартира була продана, позивач та інші особи зняті з реєстраційного обліку за вказаною адресою).

Враховуючи загальну площу квартири, яка складає 45,5 кв. м., можна дійти висновку, що кожен з членів родини ОСОБА_7 реалізував своє право на приватизацію на 11,4 кв.м.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі Закон) в редакції, що діяла на момент приватизації, приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв.м. на сім'ю.

З погляду на вищевикладене ОСОБА_4 своє право на приватизацію реалізувала не в повному обсязі та може його використати при приватизації 9,6 кв.м. житлового фонду.

З матеріалів приватизаційної справи квартири АДРЕСА_1 вбачається, що на момент приватизації в квартирі були зареєстровані та проживали ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та позивач ОСОБА_4, які, згідно ч. 4 Закону, мали право на приватизацію вказаної квартири.

Право прийняти участь у приватизації квартири АДРЕСА_1 мала й ОСОБА_4, яка, як вказано вище, не використала це право в повному обсязі, проте матір останньої ОСОБА_6, діючи від імені неповнолітнього на той час позивача, своєю заявою не заперечувала проти приватизації квартири її батьком (дід позивача) ОСОБА_5, мотивуючи участю в минулому у приватизації квартири АДРЕСА_2.

На підставі вказаної заяви, заяви встановленого зразка з підписами наймача та повнолітніх членів сімї, що відповідало вимогам ч. 2 ст. 8 Закону та п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян (далі Положення), які діяли на момент приватизації, інших документів Центром приватизації державного житлового фонду 13.09.2002 видано розпорядження, яким задоволено прохання ОСОБА_5 на приватизацію квартири АДРЕСА_1.

На підставі даного розпорядження 13.09.2002 на імя ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на житло квартиру АДРЕСА_1.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачем зазначені вимоги закону, на думку суду, не виконані..

Аналіз законодавства, діючого на час приватизації спірної квартири, матеріалів приватизаційної справи дають можливість суду зробити висновок, що право позивача на приватизацію не було порушеним, так як останній не було відмовлено у приватизації. Це право зберігається за нею до тепер і може бути реалізовано в майбутньому в передбачених законом межах. Органом приватизації під час здійснення процедур, передбачених Законом та Положенням, було дотримано всіх вимог вказаних правових актів, отримано згоду всіх повнолітніх членів сімї, отже твердження позивача про порушення її прав як малолітньої, на час приватизації, особи не є вірним.

Заслуговує на увагу й заява представника відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності. Так, ОСОБА_4 в суді заявила, що про порушення свого права на приватизацію дізналась лише в 2013 році, коли новий власник спірної квартири ОСОБА_2 звернувся до неї з вимогою про виселення з квартири. Проте день, коли ОСОБА_4 дізналась про звернення до неї ОСОБА_2 з позовом про виселення не можна вважати днем, коли їй стало відомо про порушення свого права на участь у приватизації, так як даний позов стосується не права ОСОБА_9 на приватизацію, а права на користування житлом.

Навіть якщо допустити, що право ОСОБА_4 на участь у приватизації спірної квартири було порушено в 2002 році, доказів чого суду не надано, про що зазначено вище, про таке порушення остання мала б дізнатись з настанням повноліття, тобто в 2004 році, і протягом трьох років після цього звернутись до суду з метою поновлення своїх прав. Протягом 2004-2013 років позивачка, знаючи, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за її дідом ОСОБА_5, не вважала свої права порушеними. Цьому, на думку суду, сприяли відносини, що склались в родині стосовно безперешкодного користування квартирою всіма її членами.

Таким чином, на час звернення до суду з даним позовом сплила позовна давність, що, згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови в позові, отже позов підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 267 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа: Харківська міська рада про визнання недійсним розпорядження Центру (відділу) приватизації, свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу квартири залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Московський районний суд м. Харкова шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з моменту отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.Ю. Скотар