Ухвала суду № 61540112, 20.09.2016, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/6190/16 Головуючий 1-ї інстанції - Панас Н.Л.

Справа № 635/5226/15-ц Доповідач - Бровченко І.О.

Категорія - відшкодування шкоди

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів - Швецової Л.А., Яцини В.Б.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», товариство з додатковою відповідальністю «Гарантія», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 06 листопада 2014 року приблизно о 10 год. 00 хв. на 34 кілометрі + 511 метрів автошляху Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта сталася ДТП за участю автомобілю «Мерседес Віто», державний номерний знак НОМЕР_1, під його керуванням та автомобілю «Форд Транзіт», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням відповідача. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав механічні пошкодження. Постановою Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2014 року винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди був визнаний відповідач. Згідно зі звітом експертного дослідження №1504/15/15 від 15 квітня 2015 року вартість відновлювального ремонту автомобілю позивача становить 96006 грн. 95 коп. У добровільному порядку відповідач відмовляється відшкодовувати заподіяні внаслідок ДТП збитки. Тому просив стягнути з відповідача вартість відновлювального ремонту автомобілю - 96006 грн.95 коп., витрати по оплаті автотоварознавчого дослідження - 500 грн. та витрати по оплаті судового збору - 965 грн. 08 коп.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 41776 грн. 63 коп., витрати по оплаті товарознавчої експертизи у розмірі 500 грн. та витрати по оплаті судового збору у розмірі 551 грн.20 коп., а всього 42827 грн. 83 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вислухав доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, встановивши обставини справи, перевірив зібрані по справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 06 листопада 2014 року приблизно о 10.00 годині га 34 кілометрі + 511 метрів автошляху Харків-Сімферопіль-Алушта-Ялта сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілю «Форд Транзіт», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 та автомобілю «Мерседес Віто», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_2

25 квітня 2014 року між страховим товариством з додатковою відповідальністю «Гарантія» та ОСОБА_1 укладено договір (поліс) № АІ/0010990 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Постановою судді Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2014 року винним у вчиненні цієї ДТП було визнано ОСОБА_1, і на нього за ст.124 КпАП України було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн.

Внаслідок цієї ДТП автомобілю позивача була заподіяна шкода, яка, згідно з висновком експертного дослідження №1504/15/15 від 15 квітня 2015 року, становить 41776 грн.63 коп. Вартість відновлювального ремонту становить 96006 грн.95 коп. (а.с.10-21 т.1).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції встановив підстави для відшкодування шкоди, передбачені зазначеними нормами матеріального права, навів відповідні докази, дійшов до правильного висновку про відшкодування майнової шкоди позивачу, яка була спричинена з вини водія ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги, що позивач невірно обрав спосіб захисту, оскільки звернувся до суду з відповідним позовом до особи, яка завдала шкоду, а не до страховика, не є підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не сприяв всебічному з'ясуванню обставин справи та взяв до уваги висновок спеціаліста, який не є належним доказом по справі, є помилковими

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Визначення майнової шкоди здійснювалось на підставі експертного висновку № 1504/15/15 від 15 квітня 2015 року, який був здійснений атестованим судовим експертом України Дроздовим Ю.В., який має: вищу технічну освіту; кваліфікацію судового експерта з правом проведення товарознавчих експертиз по спеціальності 12.2 «Визначення вартості дорожніх транспортних засобів, розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу»; свідоцтво № 931 від 11 травня 2002 року про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів; Сертифікат вищого ступеню Союзу експертів України» про призначення судовим експертом вищого професійного рівня.

Оскільки висновок спеціаліста містить інформацію щодо предмета доказування та був наданий позивачем в обгрунтування своїх позовних вимог, суд першої інстанції надав оцінку відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що норми ст. ст. 10,11 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи кореспондуються з диспозитивним правом сторін надавати докази, п.4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що сторонам були створені належні умови для надання доказів та суд першої інстанції розглянув справу за наявними у справі доказами.

Будь-яких допустимих та належних доказів, у розумінні ст. ст. 57-60 ЦПК України, на підтвердження того, що зазначений доказ неналежний або вартість відшкодування понесених матеріальних збитків завищена, відповідач суду не надав, клопотання щодо призначення експертизи внаслідок непогодження з розміром матеріальних збитків не заявляв.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про постановлення районним судом рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у відповідності з обставинами справи, наданими сторонами доказами та, відповідно, про відсутність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді -