Ухвала суду № 61540092, 21.09.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №641/12270/15-ц Головуючий суддя І інстанції Онупко М. Ю.

Провадження № 22-ц/790/5970/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року м. Харків.

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: -Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря : Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Харківської місцевої прокуратури №5 на заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 в якому просила поділити спільного сумісного майна подружжя: визнати за нею 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, яке складається з лісопильного цеху, нежитлової будівлі літ. «Д-1», загальною площею, 1119,7 кв.м., а за відповідачем - право власності на іншу 1/2 частину вказаного нежитлового приміщення.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що під час шлюбу з відповідачем і до моменту фактичного припинення шлюбних відносин, припинення ведення спільного господарства та їх розлучення у квітні 2015 року, за спільні кошти сторонами на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2002 року було придбано майно - нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, яке складається з лісопильного цеху, нежитлової будівлі літ. «Д-1», цегляне, загальною площею 1119,7 кв.м., вартість якого становила 15 000 грн.

В судове засідання позивач не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року позов ОСОБА_3 було задоволено. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за кожним, право власності на ? частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з лісопильного цеху, нежитлової будівлі літ. «Д-1», цегляне, загальною площею, 1119,7 кв.м.

Не погоджуючись з таким заочним рішенням прокурор з посиланням на захист інтересів інтересах держави в особі Харківської міської ради в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4

На обґрунтування скарги вказав на те, що рішення необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновок суду про наявність підстав для визнання права власності є помилковим, оскільки суперечить приписам чинного законодавства. Прокурор у даному випадку відповідно до ч. 12 ст. 121 Конституції України захищає інтереси держави відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та згідно зі ст. 14 Конституції України, згідно до яких земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується та набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою виключно у відповідності до закону, а відповідач не оформив право користування чи власності на земельну ділянку, на якій розташована спірна нерухомість для її будівництва і не сплачує земельний податок, відсутній дозвіл на виконання будівельних робіт, з якого випливало б, хто є замовником та виконавцем будівництва; при цьому суду не надано належним чином оформлену проектну документацію на будівництво об'єкта; відсутні докази погодження та затвердження проекту будівництва компетентними органами у встановленому законодавством порядку. Судом не наведено будь-яких матеріально-правових норм на підтвердження висновку про визнання за позивачем права власності на спірне майно та не встановлено за допомогою належних засобів доказування чи прийняті вони в експлуатацію державною технічною комісією, на якій земельній ділянці розташовані, тощо. В ході розгляду справи судом не перевірено, чи є відповідач власником або користувачем земельної ділянки зайнятою під нежитловими приміщеннями та чи підтверджуються права на земельну ділянку відповідними документами, передбаченими ст. 126 ЗК України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, за відсутності сторін, чия явка згідно до ст.. 305 ЦПК України не є обов'язковою, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1123, ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі придбав у власність нежитлове приміщення за номером АДРЕСА_1 яке складається з лісопильного цеху, нежитловій будівлі, літ. «Д-1», цегляне, загальною площею 1119,7 кв.м. При цьому згідно до реєстраційного посвідчення КП «Харківське міське БТІ» від 18 березня 2002 року за ОСОБА_4 вказана нерухомість була зареєстрована на праві приватної власності (а.с. 6).

Згідно ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Прокурор не надав до справи доказів, що у даному випадку спірне нерухоме майно було самочинно збудовано відповідачем. Для укладення договору купівлі-продажу спірної нерухомості у 2002 році ще не діяло положення ч. 2 ст. 377 ЦК України (в редакції Закону України № 1702-VI від 05.11.2009р.) про те, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до ст.. 120 ЗК України в редакції, яка була чинною під час придбання спірного нерухомого майна за підставі договору купівлі-продажу 14.03.2002 року, були визначені наступні правила переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду:

1. При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

2. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

4. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

5. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

При цьому право користування чи право власності на земельну ділянку, на якій розташоване спірна нежитлова будівля не була предметом спору, який був вирішений оскарженим прокурором заочним рішенням районного суду.

Таким чином, оскільки доводи скарги не свідчать про те, що заочне рішення районного суду є незаконним чи необґрунтованим, колегія суддів з передбачених ст.. 308 ЦПК України підстав не вбачає підстав для його скасування, відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Право зацікавлених державних органів чи органів місцевого самоврядування на отримання орендних платежів від використання земельної ділянки під спірною нерухомістю, чи земельного податку, у даному випадку підлягає захисту шляхом подання до суду відповідних позовів.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 315, 319, 323-325, 327 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Харківської місцевої прокуратури №5 відхилити.

Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії