Ухвала суду № 61523347, 21.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року м. Київ К/800/6185/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Олендера І.Я., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства «СПС»на постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2014 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 рокуу справі№ 820/19444/14 за поданнямЗахідної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській областідоПриватного підприємства «СПС»пропідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків,

в с т а н о в и в :

Західна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ОДПІ) звернулось в суд з поданням до Приватного підприємства «СПС» (далі - Підприємство), в якому просила підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна Підприємства, застосованого на підставі рішення в.о. начальника ОДПІ № б/н від 01 грудня 2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року, подання ОДПІ до Підприємства про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків задоволено у повному обсязі. Підтверджено обґрунтованість адміністративного арешту майна Підприємства, застосованого на підставі рішення в.о. начальника ОДПІ від 01 грудня 2014 року.

У касаційній скарзі Підприємство просило скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 16 жовтня 2014 року № 2236 та направлень № 1987, № 2013, № 2007, № 2014 від 06 листопада 2014 року фахівцями податкового органу були здійснені виходи 7 листопада 2014 року, 10 листопада 2014 року, 11 листопада 2014 року, 12 листопада 2014 року, 13 листопада 2014 року, 14 листопада 2014 року, 17 листопада 2014 року, 19 листопада 2014 року, 18 листопада 2014 року, 20 листопада 2014 року, 21 листопада 2014 року та 25 листопада 2014 року за податковою адресою Підприємства для проведення перевірки.

При виході за фактичним місцем розташування Підприємство не допустило посадових осіб ОДПІ до проведення перевірки з підстав відсутності у посадових осіб податкового органу службових посвідчень, про що свідчить акт відмови у допуску від 26 листопада 2014 року № 1472/20-33-22-01-07/31062161.

У зв'язку із не допуском посадових осіб ОДПІ о 14:40 прийнято рішення від 01 грудня 2014 року про застосування умовного адміністративного арешту майна Підприємства, та о 14:19 год. 02 грудня 2014 року звернулася до суду з метою підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту платника податків.

Роблячи висновок про обґрунтованість адміністративного арешту майна Підприємства, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що відповідачем безпідставно не допущено посадових осіб ОДПІ до проведення планової виїзної перевірки Підприємства, оскільки цим посадовим особам замість службових посвідчень були видані належним чином завірені довідки з відтиском гербової печатки ОДПІ, які були пред'явлені при виході на перевірку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК) адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 цієї ж статті ПК передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема, платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Наведена норма передбачає дві обставини, за наявності яких може бути застосований арешт майна платника податків:

1) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення;

2) платник податків відмовляється від допуску посадових осіб контролюючого органу.

За правилами пункту 81.1 статті 81 ПК посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки;

- копії наказу про проведення перевірки;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Абазом 5 наведеної норми визначено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється. (абзац 6 пункту 81.1 статті 81 ПК).

Таким чином, відмова платника податків допустити до перевірки посадових осіб контролюючих органів може бути обґрунтованою зокрема у разі непред'явлення службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Виходячи з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції, службове посвідчення - це документ, що засвідчує повноваження особи здійснювати конкретні функції від імені установи, яка видала такий документ.

Таким чином, призначення посвідчення службових осіб податкового органу - засвідчити наявність повноважень власника вказаного документу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку із реорганізацією податкових органів у Інспекції була відсутня об'єктивна можливість видати службовим особам затверджених зразків посвідчення, у зв'язку із чим вказаним особам видано довідки, які виготовлені на бланку ОДПІ, містили фото, інформацію про посаду, прізвище, ім'я батькові посадових осіб.

Про неможливість видачі службових посвідчень, встановленого зразка, та про достовірність довідок відповідача було повідомлено листом від 20 листопада 2014 року № 15378/10/20-33-22-01-16.

З урахуванням того, що документи, які надані Підприємству перевіряючими, підтверджували наявність в інспекторів, які зазначені в направленнях на проведення перевірки, повноважень щодо здійснення контрольних заходів від імені Інспекції, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що Підприємство протиправно відмовило у допуску посадових осіб ОДПІ.

Оскільки під час судового розгляду Підприємством не доведено обґрунтованості відмови у допуску перевіряючих, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що у Інспекції були відсутні законні підстави для проведення контрольного заходу, відмова від допуску до проведення перевірки не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, у зв'язку із чим суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків.

Щодо доводів про порушення податковим органом строку звернення до суду із поданням, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Положеннями частини 3 статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Тобто, з наведеного слідує, що 24-х годинний строк починає свій перебіг з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

При цьому, з аналізу пункту 94.10 статті 94 ПК України слідує, що арешт на майно може бути накладеним на підставі рішення керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Таким чином, обставиною з якою законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з поданням, є не факт не допуску до проведення перевірки (як вважає Підприємство), а факт прийняття рішення керівника контролюючого органу (його заступника) про арешт майна, без якого неможливе накладення арешту та, відповідно, і звернення до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, оскільки, до винесення відповідного рішення самого арешту не існує.

Податковий орган, звертаючись з поданням, посилався на положення Наказу Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року №1042 «Про затвердження Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків», який втратив чинність на час звернення до суду та прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна. Таке посилання не вплинуло на результати розгляду подання, оскільки суди не керувались вказаним нормативно-правовим актом.

Суди першої та апеляційної інстанцій, роблячи висновок про обґрунтованість адміністративного арешту майна, зазначили, що спірні відносини щодо накладення арешту унормовані Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07 листопада 2011 року №1398, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 січня 2012 року за №9/20322, водночас вказаний нормативно правовий акт, як вірно зазначає Підприємство в касаційній скарзі, втратив чинність на підставі Наказу Міністерства фінансів від 25 жовтня 2013 року № 904. Водночас, саме по собі зазначення судами в судових рішеннях нормативно-правового акта, який втратив чинність, не призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, оскільки, як свідчить зміст оскаржуваних судових актів, як суд першої інстанції, так суд апеляційної інстанції, зазначаючи про обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків, керувались нормами Податкового кодексу України, які були чинними на час звернення податкового органу до суду з поданням.

Твердження відповідача про те, що у спірних правовідносинах наявний спір про право, також не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Так, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. При цьому незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання.

Однак в матеріалах справи відсутні докази, які підтвердили б, що Підприємство на час розгляду подання висловлювало незгоду із рішенням податкового органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Як свідчить аудіозапис судового засідання суду першої інстанції, Підприємство лише вказувало про те, що воно має наміри оскаржити рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, проте, будучи ознайомленим з таким рішенням, в чому полягає незгода з ним відповідач не зазначив. Ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2014 року по справі № 820/19552/14 не підтверджує ту обставину, що позивач оскаржив рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків до моменту ухвалення постанови за результатами розгляду подання про підтвердження адміністративного арешту майна Підприємства. Сам по собі факт оскарження рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків вже після підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків не вказує на наявність спору про право.

Слід відмітити й те, що чинне законодавство не пов'язує дію адміністративного арешту майна платника податків із строком здійснення перевірки.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «СПС» залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що визначені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак І.Я. Олендер