Рішення № 61522383, 21.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

21 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням та надвірними спорудами, за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року,

встановила:

1 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що він зареєстрований та постійно проживає у житловому будинку АДРЕСА_5 побудованому його батьком ОСОБА_5, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2

З довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Центр обслуговування споживачів №1 від 04.02.2015 р. він дізнався, що за вищевказаною адресою зареєстровані відповідачі по справі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Оскільки відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 не проживають у вказаному будинку та не сплачують кошти за його утримання з 1988 року, вибули на постійне проживання в господарство АДРЕСА_6 що підтверджується архівною довідкою №06-04/255 від 06.03.2015 р., а ОСОБА_4 ніколи постійно не проживала у вказаному будинку, на підставі ст.70, 71, ч. 2 ст. 107 ЖК Української РСР, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» просив визнати їх такими, що втратили право на користування вказаним будинком з відповідною частиною надвірних будівель. Також просив зобов'язати Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві зняти вказаних осіб з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив визнати за ним право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_7 та надвірними спорудами: верандою ( літера а), літньою кухнею (літера Б), сараєм (літера В), погребом (літера Г), вбиральнею ( літера Д), погребом (літера Н), сараєм (літера З).

Посилався на ті підстави, що він оселився та проживає разом зі своєю сім'єю в частині будинку АДРЕСА_8, що належить його батьку ОСОБА_2, за згодою останнього.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться у м. Києві, Солом'янський район, АДРЕСА_7, у зв'язку з їх вибуттям на постійне місце проживання в інше жиле приміщення і відсутністю понад шість місяців без поважних причин та знято вказаних осіб з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову.

З аналогічною апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_2

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посилаються на ті підстави, що вони вселилися у спірне житлове приміщення на законних підставах як члени сім'ї власника приміщення ОСОБА_6 за його життя. Мати ОСОБА_3 є його рідною донькою та сестрою позивача. За ОСОБА_2 рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 травня 2008 року визнано право власності на самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1. Вони проживають за вказаною адресою постійно, разом з ними також проживають малолітні діти.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на спадкове майно за заповітом, що складається з квартири №1 за вищевказаною адресою.

Оскільки за адресою АДРЕСА_7 знаходиться двоквартирний житловий будинок, вимоги позивача про визнання осіб такими, що втратити право користування всіма житловими приміщеннями за вказаною адресою є безпідставними.

Крім цього, вони не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а матеріали справи не містять протокол автоматичного розподілу справ між суддями, що свідчить про порушення прав відповідачів на справедливий та неупереджений розгляд справи.

В судовому засіданні ОСОБА_3,ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_7 апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до протоколу засідання виконавчого комітету Жулянської с/Ради Києво-Святошинського району Київської області від 08 серпня 1982 року, ОСОБА_6 дозволено перебудувати будинок АДРЕСА_9 (а.с.24 т.2).

25.08.1988 року складено Акт державної прийомки в експлуатацію індивідуального домоволодіння гр. ОСОБА_2, що знаходиться в АДРЕСА_10 та складається з однієї квартири, 3-х жилих кімнат житловою площею 63,7 кв.м. (а.с.30 т.2).

25.08.1988 року складено Акт державної прийомки в експлуатацію індивідуального домоволодіння гр. ОСОБА_6, що знаходиться в АДРЕСА_10 та складається з однієї квартири, 4-х жилих кімнат житловою площею 72,6 кв.м. (а.с.27 т.2).

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Жулянської сільської ради №82/19 від 29.08.1988 року №82/19, до сільвиконкому звернулись з заявами гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_2, в яких просять прийняти будинок в експлуатацію як двоквартирний та затвердити акт його прийомки.

В даному будинку проживає три сім'ї: всього 8 чоловік. В квартирі №1 проживає ОСОБА_6 з сином, який має свою сім'ю. В квартирі №2 проживає дочка зі своєю сім'єю в складі 3 осіб.

Розглянувши подані заяви, Акт державної прийомки будинку в експлуатацію від 25 серпня 1988 року, виконком Жулянської сільської Ради народних депутатів вирішив: затвердити Акт державної прийомки в експлуатацію жилого будинку АДРЕСА_11 як двоквартирного : за гр. ОСОБА_9 кв. №1 загальною площею 91,4 кв.м., жилою площею 72,6 кв.м.; за гр. ОСОБА_2 квартиру №2 загальною площею 95,5 кв.м., жилою площею 63,7 кв.м. Київському БТІ визнати право власності на квартиру №1 за гр. ОСОБА_6, на квартиру №2 за ОСОБА_2 АДРЕСА_12 і видати їм свідоцтва про право особистої власності (а.с. 26 т.2).

Наказом по радгоспу «Совки» Києво-Святошинського АПО Соф. Борщагівка від 10.09.1988 №285 «Про закріплення землі», виділено з присадибної ділянки ОСОБА_6 0,05 га землі та закріплено за ОСОБА_2 в АДРЕСА_13 для оформлення двоквартирного будинку ( а.с. 34 т.2).

З пояснень сторін судом встановлено, що вказані особи не змогли зареєструвати своє право власності на підставі вказаних документів.

Відповідно до архівної довідки Архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області №06-04/255 від 06.03.2015 р., по документам архівного фонду «Жулянська сільська рада» по господарській книзі за 1986 -1989 року є особовий рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_6, проживаючого АДРЕСА_14. У графі «Будівлі» значиться: житловий будинок 1952 року забудови. У графі «Члени родини» значиться: ОСОБА_6 - г/двору, ОСОБА_10 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 р.), ОСОБА_1 - син, ОСОБА_4 - дочка (вибула в господарство АДРЕСА_15), ОСОБА_2 - зять (вибув в господарство АДРЕСА_15), ОСОБА_3 - онук (вибув в господарство АДРЕСА_15), ОСОБА_11 - невістка ( не прописана, прописана АДРЕСА_16), ОСОБА_12 - онука, ОСОБА_13 - онук (а.с. 7 т.1).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вибули на постійне місце проживання в інше жиле приміщення по АДРЕСА_17, відсутні в спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, а тому у відповідності до ст. 71,72, 107, 150, 156 ЖК Української РСР є такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.

Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна.

Відповідно до ч.1 і 2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 травня 2008 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 та право власності на прибудову літ.а1, гаражі літ. «К», «П», «С», вбиральню літ. «О», погріб літ. «Г» (а.с. 24-25 т.1).

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі вказаного судового рішення, 22.06.2016 р. за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна загальною площею 107,4 кв.м., житловою площею 74,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_18 (а.с. 134 т.2).

Відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) від 16.06.2016 р. №055-7670, в проекті реєстру адрес, який розроблений в м. Києві відповідно до рішення Київської міської ради від 22.05.2013 р. №337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об'єктів у місті Києві» не зафіксована споруда з адресою: АДРЕСА_17 у Солом'янському районі м. Києва (а.с.133 т.2).

Відповідно до довідки КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» від 09.12.2015 р., в будинку АДРЕСА_19 зареєстровано 6 осіб, сторони по справі та двоє малолітніх онуків ОСОБА_2 (а.с.129 т. 2).

З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про те, що відповідачі вибули в інше жиле приміщення по АДРЕСА_7-а, не проживають більше шести місяців в спірному житловому приміщенні, а тому втратили право на проживання в ньому є необґрунтованим та не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст.320 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї. інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Згідно із частиною четвертою ст.156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

За правилами частини четвертої статті 109 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції залишив поза увагою вищевказані норми, не врахував, що квартира №2 в будинку АДРЕСА_9 в м. Києві належить ОСОБА_2 на праві власності, не перевірив доводів відповідачів про їх право на користування житлом, розташованим за вказаною адресою, не визначився з характером спірних відносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, та неправильно застосував до спірних правовідносин ст. 70, 71 та 107 ЖК Української РСР, які є взаємовиключними та регулюють порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного та громадського житлового фонду.

Колегія суддів не може погодитись також з рішенням суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні зустрічного позову.

Так, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання за ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_7 та надвірними спорудами: верандою ( літера а), літньою кухнею (літера Б), сараєм (літера В), погребом (літера Г), вбиральнею ( літера Д), погребом (літера Н), сараєм (літера З), суд першої інстанції виходив з того, що останній з дозволу ОСОБА_2 користується вказаними приміщеннями та надвірними спорудами.

Разом з тим, копія технічних документів з інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 виконані станом на 15.11.2002 року, не дають підстави для такого висновку.

Крім цього, частина вказаних приміщень вважається самочинним будівництвом.

Колегія суддів враховує також ту обставину, що після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, в Дев'ятій київській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа. Спадкове майно складається з жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1. Заяви про прийняття спадщини подали спадкоємці за заповітом: ОСОБА_3 та ОСОБА_1, які спадщину фактично прийняли та ОСОБА_14, який пропустив встановлений законом строк для прийняття спадщини (а.с.130-132 т.2).

Судом встановлено, що у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця видані не були.

Крім цього, доводи апеляційних скарг в тій частині, що зустрічний позов було заявлено у зв'язку з порушенням прав та інтересів ОСОБА_3 щодо спадкового майна - квартири АДРЕСА_4, є необґрунтованими.

Вказана обставина не була предметом розгляду суду першої інстанції, а відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи, а тому колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційних скарг в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову як первісного так і зустрічного позовів.

Доводи апеляційних скарг в тій частині, що матеріали справи не містять протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягають відхиленню ( а.с. 8 т.1).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України колегія суддів

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням та надвірними спорудами відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа № 22-ц/796/9484/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Демидовська А.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.