Рішення № 61522369, 21.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22ц/796/9444/16 Головуючий у 1 інстанції - Москаленко К.О.

Доповідач - Панченко М.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Волошиної В.М., Слюсар Т.А.

при секретарі - Куркіної І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 26 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк Олександр Борисович про визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 і просила винести рішення, яким визнати недійсним договір дарування від 28.09.2013 року квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_4 від імені ОСОБА_2, як дарувальниці, та ОСОБА_1, як обдарованою, що посвідчений третьою особою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк Олександром Борисовичем за реєстровим №1403 від 28.09.2013 року.

Послалась на те, що указаний договір дарування укладений з використанням викраденого у неї свідоцтва про право власності на спірну квартиру та фіктивної довіреності від її імені на ім»я ОСОБА_4. Зазначила, що довіреності на право дарування належної їй квартири вона не видавала і не мала наміру будь-кому відчужувати свою квартиру.

Правову позицію позивачка обґрунтувала ч.1 ст.215 та ч.3 ст.203 ЦК України, з посиланням на те, що відчуження її квартири відбулось поза її волевиявленням.

Заочним рішенням Печерського районного суду м.Києва від 26 листопада 2015 року позов про визнання недійсним договір дарування задоволено з підстав ч.1 ст.232 ЦК України, згідно якої правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним/а.с.122-125/.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 26 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у позові /а.с.194-195/.

Скаржниця послалась на те, що судом порушено принцип диспозитивності цивільного процесу, оскільки, позивачка у позовній заяві посилалась, як на підставу недійсності правочину - на ч.3 ст.203 ЦК України, вважаючи, що її волевиявлення не було вільним, між тим, суд, задовольняючи позов, послався на іншу підставу - на ч.1 ст.232 ЦК України, згідно якої правочин визнається недійсним внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

При цьому, як зазначив скаржник, судом зроблений указаний висновок на підставі почеркознавчої експертизи підпису дарувальника спірної квартири, проведеної у кримінальному провадженні, що порушує права сторін, зокрема, відповідачки, яка була позбавлена можливості реалізувати свої права передбачені ЦПК при призначенні експертизи, а тому цей доказ, на думку скаржника, є сумнівним.

Крім того, як зазначив скаржник, обґрунтовуючи своє рішення за ст.232 ЦК України, суд протирічить сам собі, оскільки, в такому разі визнає дійсною довіреність від імені ОСОБА_2 на ім»я ОСОБА_4 про укладення договору дарування спірної квартири.

Скаржник також послався на те, що оскільки, указана довіреність не визнана недійсною, тому, в силу ст.204 ЦК України, якою правомірність правочину презюмується, відповідно договір дарування, який укладений на підставі цієї довіреності, є правомірним.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування, а в решті рішення належить залишити без змін.

Як слідує з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 з 28.03.1989 року володіє квартирою АДРЕСА_3 загальною площею 55 кв.м. А, відповідно до Свідоцтва про право власності від 10.02.2003 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення КМДА, указана квартира перебуває у власності позивачки в порядку приватизації, згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» /а.с.9, 8/.

Виявивши у грудні 2014 року зникнення Свідоцтва про право власності на квартиру, позивачка звернулась до ЖЕО КП»Печерська Брама», де її повідомили, що її квартира належить ОСОБА_1, а із отриманого витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, їй стало відомо, що ця квартира від її імені подарована 28.09.2013 року відповідачці ОСОБА_1. Договір дарування від 28.09.2013 року за реєстраційним №1403, посвідчений приватним нотаріусом Гнідюком Олександром Борисовичем на підставі її довіреності на ім»я ОСОБА_4, посвідченої цим же нотаріусом.

Усвідомивши, що у неї злочинними шляхом була відібрана квартира, оскільки вона ніколи не мала наміру її відчужувати, позивачка ОСОБА_2 звернулась до правоохоронних органів, якими була порушена кримінальна справа. Кримінальне провадження на цей час не закінчене.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ГнідюкОлександр Борисович, яким були посвідчені Довіреність від 25.05.2012 року за реєстровим №976 від імені ОСОБА_2 на ім»я ОСОБА_4 на право дарування квартири АДРЕСА_2, а також Договір дарування указаної квартири від 8.09.2013 року за реєстровим №1403 - в судове засідання не з»явився.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню(ч. 2 ст. 719 ЦК України).

А, згідно до ст.722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям подарунка.

Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 ніколи не відвідувала подаровану їй квартиру, і, як власник, не цікавилась її станом, утриманням та оплатою комунальних послуг.

Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції помилково керувався ст.232 ЦК України і не взяв до уваги, що для визнання недійсним правочину як такого, що вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, необхідною умовою є вчинення представником таких дій з метою отримання власної або спільної вигоди, на шкоду довірителю, та в межах наданих йому довірителем повноважень, а, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачка ОСОБА_2 повноваженнями щодо відчуження належної їй квартири ОСОБА_5 не наділяла, а тому той вчинив дарування спірної квартири на ім»я своєї доньки відповідачки ОСОБА_1, за відсутності необхідних для цього повноважень, що унеможливлює визнання такого договору недійсним з підстав, передбачених ст.232 ЦК України.

Між тим, дійшовши висновку про задоволення позову, колегія суддів враховує висновок експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за №6943/6944/15-32 від 13.07.2015 року, виконаної КНДІСЕ на підставі постанови СВ Печерського РУ ГУ МВС України у м.Києві, згідно якого слідує, що підписи від імені ОСОБА_2, що містяться: в графі «ПДПИС:» у довіреності від 25.05.2012, складений від імені ОСОБА_2 на ім»я ОСОБА_4; в графі «ПІДПИС:» на зворотньому боці довіреності від 25.05.2012, складений від імені ОСОБА_2 на ім»я ОСОБА_4; в графі «ПІДПИС:» у заяві від 25.05.2012, складений від імені ОСОБА_2 до компетентних органів нотаріату; в графі «ПІДПИС:» у заяві від 25.05.2012, складеній від імені ОСОБА_2 до компетентних органів нотаріату, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою з наслідування підпису ОСОБА_2 або, можливо, з використанням технічних прийомів (зокрема, шляхом перерисовки на просвіт з якогось підпису-моделі ОСОБА_2.).

Тобто, колегія суддів вважає доведеним факт підробки Довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Гнідюк ОлександромБорисовичем від 25.05.2012 року за реєстровим №976 від імені ОСОБА_2 на ім»я ОСОБА_4 на право дарування квартири АДРЕСА_2, що свідчить про її недійсність і відсутність взагалі факту видачі такої довіреності.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі відносно того, що суд безпідставно поклав в основу доказування експертний висновок КНДІСЕ за №6943/6944/15-32 від 13.07.2015 року, який виконаний в ході кримінального провадження, колегія суддів відхиляє, оскільки цей експертний висновок ніким не оспорений і не визнаний недійсним. При цьому, в силу ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Так, дійсно, відповідачка ОСОБА_1 не брала участі при призначенні цієї експертизи, однак достовірність і доказове значення цього експертного висновку не применшується від цього. Скаржник не навів будь-яких доказів недійсності судово-почеркознавчої експертизи за №6943/6944/15-32 від 13.07.2015 року, виконаної КНДІСЕ на підставі постанови СВ Печерського РУ ГУ МВС України у м.Києві, а тому фактичні дані, які встановлені цим експертним висновком не спростовані скаржником.

Обгрунтовуючи правову позицію свого рішення, колегія суддів вважає за правомірне керуватися ст.241 ЦК України, відповідно до змісту якої слідує, що правочин вчинений представником з перевищенням повноважень або взагалі без таких, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов»язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Якщо ж схвалення не відбулось, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і за його позовом визнається судом недійсним на підставі ч.1 ст.241, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ст.239 ЦК України.

Наслідком визнання такого договору недійсним, є зобов»язання відповідачів повернути одержане за договором майно.

Між тим, як слідує з матеріалів справи та пояснень самої позивачки в судовому засіданні, вона ніколи не давала ніяких приводів вважати, що нею схвалено правочин на відчуження її квартири на підставі довіреності на ім»я ОСОБА_6.

А,згідно до ч..1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України слідує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

А, в силу ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Тобто, оскільки позивачка, як власниця квартири, не схвалила вчиненого спірного правочину про відчуження належної їй квартири, для неї не настали будь-які правові наслідки в результаті укладення цього договору, а тому спірний договір дарування квартири є недійсним, як такий, що суперечить нормам ЦК України, в силу ч.1 ст.203 ЦК України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що застосування до спірних правовідносин ст.1158 ЦК України (Право на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення) є неприйнятним, оскільки зазначена норма регламентує відносини щодо вчинення дій в майнових інтересах іншої особи, лише в разі, якщо майновим інтересам цієї іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків.

Доводи скаржника в тій частині, що на час розгляду справи, в установленому законом порядку, не була визнана недійсною довіреність, на підставі якої відчужено ОСОБА_4 належної позивачці квартири, колегія суддів відхиляє, оскільки, як встановлено судом, недійсність указаної довіреності підтверджена вище зазначено експертизою і крім того, відповідно до заочного рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24.06.2016 року за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса КМНО Гнідюка ОлександраБорисовича, ОСОБА_4 спірна довіреність за реєстровим №1403 від 28.09.2013 року визнана недійсною.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції по суті ухвалене правильно, однак, у зв»язку з неправильним обґрунтуванням правової позиції підлягає зміні, про яку зазначено в мотивувальній частині цього рішення.

Керуючись ст.ст.307,308,314 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 26 листопада 2015 року в частині правового обґрунтування.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді