Ухвала суду № 61522279, 13.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Заришняк Г.М.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

у квітні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором № 2203413732 від 25 грудня 2007 року в сумі 4 962,86 доларів США, що еквівалентно 106 964,20грн., та судовий збір по 534 грн. 82 коп. з кожного.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 25 грудня 2007 року уклав із ОСОБА_1 кредитний договір, за умовами якого шляхом перерахування коштів на рахунок ЗАТ «Вестком» надано кредит на суму 17 842 доларів США на купівлю автомобіля строком до 25 грудня 2014 року та сплатою процентної ставки у розмірі 12,95% річних.

26 травня 2009 року між позичальником та банком було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до умов якої позичальнику тимчасово на період з 26 травня 2009р. по 26 травня 2010р. встановлено «кредитні канікули», внаслідок чого розмір щомісячного обов'язкового платежу зменшено та змінено строк його сплати, визначений новим графіком погашення, що є додатком до цієї додаткової угоди.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання зобов'язань, взятих на себе позичальником.

№ апеляційного провадження:22-ц/796/9455/2016Головуючий у суді першої інстанції: Арапіна Н.Є.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.Позивач стверджував, що позичальник припинив належним чином виконувати свої грошові зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 1 193,18 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 25 716,53 гривень, заборгованості по відсоткам в сумі 438,12 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 9 442,77 гривень, пені в сумі 3 331,56 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 71 804,90 гривень, тому 28 листопада 2014 року та 22 січня 2015 року позичальнику та поручителю були направлені вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором та про виконання грошових зобов'язань за договором поруки, проте, зобов'язання відповідачами виконано не було.

Рішенням суду від 19 квітня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з

- 2 -

ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Рафффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Рафффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 2203413732 від 25 грудня 2007 року станом на 11 березня 2015 року у сумі 3 162,60 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 68 163,31 гривень, яка складає із заборгованості за кредитом в сумі 1 193,18 доларів США, що за курсом офіційним НБУ еквівалентно 25 716,53 гривень, заборгованості по відсоткам в сумі 438,12 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 9 442,77 гривень, пені в сумі 33 004,01 гривень, 684грн. 67коп. судового збору.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, з урахуванням викладеного в апеляційній скарзі.

ОСОБА_1 посилається на не встановлення судом всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та наданим доказам, так як не врахована квитанція про оплату заборгованості у розмірі 87 доларів США від 6 жовтня 2015р., а також не врахування тієї обставини, що заборгованість виникла не з його вини, а у зв'язку із підвищенням курсу долара.

Також відповідач вважає, що судом порушені норми матеріального права, так як не врахована його заява про застосування позовної давності, тому заборгованість, яка виникла до квітня 2012р., стягненню не підлягає.

Крім того, відповідач посилається на порушення судом норм Закону України «Про захист прав споживачів», так як розмір пені перевищує 50% розміру грошового зобов'язання.

ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явився, в день судового засідання подав до канцелярії суду заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість бути присутнім у судовому засіданні.

З тексту заяви (с.с.64 т.2) вбачається, що ОСОБА_1 належним чином повідомлений про день та час розгляду його апеляційної скарги, у заяві не зазначені причини неможливості явки відповідача у судове засідання, до заяви не додані документи, які підтверджують неможливість явки відповідача, тому колегія суддів визнала неповажними причини неявки ОСОБА_1 у судове засідання і відповідно до ст. 305 ЦПК України вирішила за можливе провести судовий розгляд у відсутність відповідача.

Позивач та відповідач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.58, 62 т.2), у судове засідання не з'явилися, причини неявки ОСОБА_3 колегією суддів визнані неповажними, тому колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 25 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2203413732, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у сумі 17 842 доларів США на купівлю автомобіля строком до 25 грудня 2014 року та сплатою 12,95% річних за користування кредитом.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 014/2555/73/66259/1, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання зобов'язань, взятих на себе позичальником за кредитним договором № 2203413732.

26 травня 2009 року між позичальником та банком було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до умов якої розмір заборгованості за сумою кредиту збільшився на суму заборгованості за процентами, у зв'язку із чим змінився строк погашення заборгованості.

- 3 -

Також додатковою угодою сторони визначили, що позичальнику тимчасово на період з 26 травня 2009р. по 26 травня 2010р. зменшено розмір щомісячного платежу по сплаті суми кредиту та змінено строк його сплати відповідно до графіку повернення кредиту та сплати інших платежів за кредитним договором, що є додатком до цієї додаткової угоди.

У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань по поверненню кредиту та сплати процентів за користування ним, утворилася заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 1 193,18 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 25 716,53 гривень, заборгованості по відсоткам в сумі 438,12 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 9 442,77 гривень, пені в сумі 3 331,56 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 71 804,90 гривень.

28 листопада 2014р. позичальнику та поручителю банком направлені вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що порука є припиненою відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Рішення суду в цій частині не оскаржується, а тому відповідно до ст. 303 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.

Частково задовольняючи позовні вимоги заявлені до ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання по поверненню кредитної заборгованості та сплаті процентів за користування кредитом, а тому вона підлягає стягненню у примусовому порядку.

Колегія суддів вважає, що даний висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та наданим сторонами доказам і ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідачем ОСОБА_1 не оспорюється отримання кредитних коштів, а також він не заперечував, що умови кредитного договору відповідно до погодженого графіку внесення щомісячних платежів ним не виконувалися.

Дані обставини також підтверджені наданими банком документами: меморіальним ордером про перерахування грошових коштів на купівлю ОСОБА_1 автомобіля, графіком погашення заборгованості, який погоджений сторонами, розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що останній платіж на погашення заборгованості по кредиту відповідачем внесено 16 лютого 2015р., а на погашення процентів - 14 березня 2014р., але не у розмірі, визначеному договором та графіком внесення платежів.

Ні у заяві про перегляд заочного рішення, ні під час повторного розгляду справи судом першої інстанції, а також у апеляційній скарзі відповідач не заперечував проти розміру заборгованості, який був зазначений позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно не врахував оплату заборгованості у розмірі 87 доларів США 6 жовтня 2015р., не можуть бути підставою для зміни рішення суду, так як у резолютивній частині рішення суду зазначено, що заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_1 стягується станом на 11 березня 2015р., а відтак суд не мав правових підстав враховувати платіж, внесений поза межами визначеного терміну.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що суд повинен був врахувати

- 4 -

відсутність його вини у неповерненні кредиту та сплаті процентів у визначені договором строки, так як заборгованість виникла у зв'язку із підвищенням курсу долара, колегія суддів вважає безпідставним, так як вказані обставини не можуть бути підставою для звільнення від обов'язку повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, так як ним було заявлено про застосування позовної давності, а відтак заборгованість за кредитом та процентами підлягає стягненню тільки починаючи з квітня 2012р., а за пенею за останній рік перед зверненням до суду, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

З наданого суду першої інстанції розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач ОСОБА_1 14 березня 2014р. вніс грошові кошти на оплату процентів, а 16 лютого 2015р. - на оплату частини заборгованості по кредиту, тому підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по кредиту та процентам не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Нарахування пені у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки за порушення строків повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом, передбачено пунктом 10.1 кредитного договору.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості позивач просить стягнути пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за період з 13 березня 2012р. по 11 березня 2015р. у розмірі 3 331,56 доларів США, що еквівалентно 71 804,90 гривень.

Частиною 1 статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 12.7 кредитного договору сторони погодили, що до всіх правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконанням цього договору, застосовується загальний строк позовної давності у три роки (ст. 257, 259 ЦК України).

Отже, відповідач ОСОБА_1 у письмовому вигляді уклав договір про збільшення позовної давності стосовно вимог про стягнення пені, а позивачем вказані вимоги були заявлені у межах трьохрічного терміну.

При цьому, судом першої інстанції розмір пені був зменшений відповідно до ч. 3 ст.

- 5 -

551 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги, що розмір пені значно перевищує розмір заборгованості, що суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки розмір заборгованості становить у гривневому еквіваленті 35 159,30грн., а судом визначений розмір пені у сумі 33 004,01грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: