Постанова № 61521904, 19.09.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1149/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2016 року ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Стеценко О.О.;

судді Андрухіва В.В.;

судді Левчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні ОСОБА_1 окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги, стягнення вихідної допомоги, зобовязання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі Позивач, або ОСОБА_2Т.) з адміністративним позовом (а.с. 4-15) до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду (далі Відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі Відповідач-2, або ДСА України), третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України, в якому Позивач просить суд визнати протиправними відмову ОСОБА_1 апеляційного господарського суду у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги, відмову ДСА України у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги, стягнути з ОСОБА_1 апеляційного господарського суду на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу в розмірі 241164,00 грн., зобовязати ДСА України виділити та перерахувати ОСОБА_1 апеляційному господарському суду кошти для проведення виплати судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги в розмірі 241164,00 грн. 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді.

Свої вимоги Позивач обґрунтував наступними доводами.

Позивач зазначив, що 28.05.1980 року Позивач був призначений на посаду судді Ленінського районного суду м. Одеси. 21.06.1982 року Позивач був призначений на посаду судді Суворовського районного суду м. Одеси. 04.04.2006 року Позивач призначений на посаду судді Одеського апеляційного господарського суду безстроково. Маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, 27.01.2014 року Позивачем було подано заяви до Вищої ради юстиції та Верховної ради України про відставку з посади судді Одеського апеляційного господарського суду відповідно до п.9 ч.5 ст.126, ст.131 Конституції України та відповідно до ст.109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, у редакції чинній на день подання заяви. 29.01.2014 року вказані заяви були надіслані до Вищої ради юстиції і лише 18.06.2015 року (більше ніж через рік і шість місяців) Вищою радою юстиції було прийнято рішення про внесення подання до Верховної ради України про звільнення Позивача з посади судді Одеського апеляційного господарського суду.

Постановою Верховної ОСОБА_3 України № 636-VIII від 16.07.2015 року Позивач був звільнений з посади судді у зв'язку з подачею заяви про відставку. Наказом голови ОСОБА_1 апеляційного господарського суду № 129-к від 03.08.2015 року Позивач був відрахований зі штату суду та звільнений з посади судді, у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України. Загальний стаж роботи Позивача складає 49 років, стаж, який давав право на відставку 39 років 5 місяців 24 дня, з них стаж роботи суддею 35 років 1 місяць 7 днів.

При звільненні Позивачу не була нарахована і виплачена вихідна допомога, на яку він отримав право після 20 років роботи суддею і яка повинна була бути призначена Позивачу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, як це передбачено ст.136 Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 року, у редакції чинній на день досягнення Позивачем 65-ти річного віку та на час реалізації права на відставку.

05.11.2015 року Позивач звернувся до голови ОСОБА_1 апеляційного господарського суду із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги, у зв'язку з виходом у відставку. 09.11.2015 року Позивач звернувся з аналогічною заявою до Державної судової адміністрації України, проте відповідачі залишили заяви Позивача без задоволення.

В судове засідання 12.09.2016 року Позивач не зявився, в позовній заяві зазначив прохання розглянути справу без його участі (а.с. 15).

В судовому засіданні 12.09.2016 року представник Відповідача-1, ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, просив відмовити у його задоволенні з підстав, вказаних у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 55-56), в яких зазначив наступне.

На виконання Постанови Верховної ОСОБА_3 України № 636 від 16.07.2015 року про звільнення з посади відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку, наказом голови ОСОБА_1 апеляційного господарського суду №129-к від 03.08.2015 року Позивача відраховано зі штату ОСОБА_1 апеляційного господарського суду.

На час звільнення судді Лавренюк О.Т. з посади чинна редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 року норми щодо виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, не містить. Так, Законом України № 1166-V1І від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні зазначена норма була виключена із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 01.04.2014 року.

Державною судовою адміністрацією України, повноваження якої, як головного розпорядника бюджетних коштів, визначені ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України, при формуванні бюджетного запиту на 2015 рік, вихідна допомога суддям, які йдуть у відставку, не планувалась та, відповідно, кошторисом видатків ОСОБА_1 апеляційного господарського суду на 2015 рік передбачена не була.

В судовому засіданні 12.09.2016 року представник Відповідача-2, ДСА України, заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, просив відмовити у його задоволенні з підстав, вказаних у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с 57-60), в яких зазначив наступне.

Постанова про звільнення з посади судді Одеського апеляційного господарського суду Лавренюк О.Т. у зв'язку з виходом у відставку прийнята Верховною ОСОБА_3 України 16.07.2015. Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону № 2453-VІ від 07.07.2010 року було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, 01.04.2014 набрав чинності Закон України від 27.03.2014 року № 1166-VII "Про запобігання, фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", пунктом 28 розділу II якого ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виключено. Вказані положення Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" неконституційними не визнавалися. Отже, на думку Відповідача-2, суддям, які виходили у відставку після 31.03.2014 року (починаючи з 01.04.2014 року) виплата вихідної допомоги законодавством передбачена не була. З огляду на наведене, Відповідач-2 вважає, що оскільки станом на день виходу судді Лавренюк О.Т. у відставку, 16.07.2015 року, виплата вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога їй не виплачувалася.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору, Державна казначейська служба України, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталась, письмових пояснень та свого ставлення до предмету позову не надала. Судом визнано неявку третьої особи неповажною, та, на підставі ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства в України (далі КАС України), ухвалено рішення про розгляд справи за її відсутності.

Частиною 6 ст.128 КАС України передбачено, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справ, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи заяву Позивача, неявку в судове засідання третьої особи, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження 19.09.2016 року на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та проаналізувавши позовну заяву, додатки до позовної заяви, письмові заперечення Відповідача-1 та Відповідача-2, оцінивши їх в сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

28.05.1980 року ОСОБА_2 призначено на посаду судді Ленінського районного суду м. Одеси (а.с. 31).

21.06.1982 року ОСОБА_2 призначено на посаду судді Суворовського районного суду м. Одеси (а.с. 31).

04.04.2006 року ОСОБА_2 призначено на посаду судді Одеського апеляційного господарського суду безстроково (а.с. 32).

Маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, 27.01.2014 року Позивачем було подано заяви до Вищої ради юстиції та Верховної ради України про відставку з посади судді Одеського апеляційного господарського суду відповідно до п.9 ч.5 ст.126, ст.131 Конституції України та відповідно до ст.109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, у редакції чинній на день подання заяви (а.с. 53, 54).

Постановою Верховної ОСОБА_3 України № 636-VIII від 16.07.2015 року Позивач звільнений з посади судді Одеського апеляційного господарського суду у зв'язку з подачею заяви про відставку (а.с. 16).

Наказом голови ОСОБА_1 апеляційного господарського суду № 129-к від 03.08.2015 року Позивач відрахований зі штату ОСОБА_1 апеляційного господарського суду у звязку із поданням заяви про відставку (а.с. 17).

У вищевказаному наказі посилання на здійснення Позивачеві нарахування та виплати вихідної допомоги у розміри 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, як це передбачено ст.36 Закону України № 2453-VІ від 07.07.2010 року «Про судоустрій і статус суддів», відсутнє.

Станом на 01.08.2015 року, відповідно до довідки ОСОБА_1 апеляційного господарського суду № 08-38/1640/2015 від 05.08.2015 року, розмір заробітної плати діючого судді Одеського апеляційного господарського суду складав 24116,40 грн. (а.с.18).

05.11.2015 року Позивач звернувся до голови ОСОБА_1 апеляційного господарського суду із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до п.9 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України №2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (а.с. 19).

09.11.2016 року Позивач звернувся до Державної судової адміністрації України, із аналогічною за змістом заявою (а.с. 20).

Листом Державної судової адміністрації України № Л1416151504/15 від 04.12.2015 року Позивача було повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги (а.с. 21).

ОСОБА_1 апеляційного господарського суду № 08-38/2308/2015 від 10.11.2015 року Позивача було також повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги (а.с.22).

Не погодившись з відмовою відповідачів у здійсненні нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, вважаючи свої права порушеними, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом (а.с. 4-15).

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року, (в редакції на час звернення позивача із заявою про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Також, згідно ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року (в редакції на час звернення позивача із заявою про відставку) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

З 01.04.2014 року, у зв'язку із прийняттям Верховною ОСОБА_3 України Закону України №1166-VІІ від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", стаття 136 із Закону України №2453-VI від 07.07.2010 року була виключена.

Отже, через зміни в законодавстві з 01.04.2014 року було скасовано таку складову соціального захисту суддів, як вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку.

У мотивувальній частині Рішення №18-рп/2011 від 14.12.2011 року Конституційний Суд України вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року №6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22.05.2008 року.

Крім того, в Рішенні від 03.06.2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) Конституційний Суд України зазначив, що положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Отже, виходячи із вищезазначених положень, зміст та обсяг досягнутих суддями соціальних гарантій не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до законодавства.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього матеріального та соціального забезпечення виникають не в момент призначення пенсії або довічного грошового утримання, а в момент виникнення права на їх призначення або реалізації цього права.

Судом встановлено, що Позивач на момент подання заяви на відставку мав необхідний стаж роботи (не менше двадцяти років), як це було передбачено ч.ч. 1, 3 ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції чинній на момент реалізації Позивачем гарантованого права на відставку, в тому числі, з виплатою вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд також враховує, що Позивача несвоєчасно звільнено з посади судді у відставку з незалежних від нього причин, а тому позбавлення Позивача права на отримання відповідної вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є протиправним, оскільки це призведе до звуження змісту та обсягу її прав, що суперечить змісту ч. 3 ст. 22 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що із заявою про відставку Позивач звернувся до набрання чинності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_2 права на нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат.

Враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки, на момент виникнення права Позивача на відставку, у звязку з досягненням 20-річного стажу роботи на посаді судді, стаття ст. 136 Закону №2453-VI діяла і передбачала пов'язане із цим право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для Позивача, так і для відповідачів.

Зазначений висновок суду спростовує твердження відповідачів, викладених в письмових запереченнях, в якості підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 1, 2 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Бюджетні призначення на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації.

Відповідно до Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого ОСОБА_3 суддів України №12 від 22.10.2010 року, матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів відноситься до компетенції Державної судової адміністрації України.

Таким чином, законодавством України чітко передбачено обов'язок Державної судової адміністрації України щодо здійснення матеріального забезпечення суддів у відставці.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст.2 КАС України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги, стягнення вихідної допомоги, зобовязання вчинити дії підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 128, 159-164 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги, стягнення вихідної допомоги, зобовязання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_1 апеляційного господарського суду у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги.

Визнати протиправною відмову Державної судової адміністрації України у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги.

Стягнути з ОСОБА_1 апеляційного господарського суду на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу в розмірі 241164,00 грн.

Зобовязати Державну судову адміністрацію України виділити та перерахувати ОСОБА_1 апеляційному господарському суду кошти для проведення виплати судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги в розмірі 241164,00 грн. 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Стеценко О.О.

Суддя Андрухів В.В.

Суддя Левчук О.А.