Рішення № 61512910, 21.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/5396/13-ц 21.09.2016 21092016 21.09.2016

Провадження №22-ц/784/1872/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 490/5396/13-ц Головуючий І інстанції Алєйніков В.О.

Провадження № 22-ц/784/1872/16 Доповідач Темнікова В.І.

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Данилової О.О., Прокопчук Л.М.,

за участю секретаря Андрієнко Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, удаваним, розірвання договору та повернення майна, -

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі продажу недійсним, в якому посилався на те, що 20.07.2009 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 був посвідчений договір за реєстровим № 552 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, згідно з яким ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_2 придбала вищевказану квартиру за 33000 грн., хоча насправді ОСОБА_2, яка є рідною племінницею позивача, ні йому, ні його дружині ОСОБА_4 вищевказаної суми взагалі не передавала. На даний час вищевказана квартира зареєстрована за ОСОБА_2 Однак, в дійсності вчинені ним і ОСОБА_4 дії щодо укладання вищевказаного договору купівлі-продажу, не відповідали їх внутрішній волі, дійсному волевиявленню, оскільки цей правочин було вчинено для приховання договору довічного утримання. Також, позивач зазначив, що приблизно в 2008 році його рідні сестри, з відома і згоди ОСОБА_2, які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1, скориставшись його тимчасовою незлагодою з сином ОСОБА_1, а також похилим віком і вкрай не задовільним станом здоров'я відчужувачів вищевказаної квартири, здійснили свій план усунення від спадщини його сина, пообіцявши переселити його з дружиною в однокімнатну квартиру в м. Херсоні і спробувати там пожити, нібито ближче до них, щоб їх довічно доглядати, полегшивши їхнє життя, під умовою передачі спірної квартири ОСОБА_2 Оскільки зазначена пропозиція виходила від рідних та близьких їм людей, в надії на поліпшення становища і полегшення умов життя, вони змушені були погодитися на передачу спірної квартири у власність відповідачки. Насправді виявилося, що надана їм з дружиною для тимчасового проживання однокімнатна квартира в м. Херсоні була мало пристосована для комфортного життя, а відповідачка ОСОБА_2 не виконувала належним чином прийнятих на себе по недійсній угоді зобов'язань про довічне утримання відчужувачів, наданні їм необхідної матеріальної допомоги і догляду. Тому, за згодою ОСОБА_2 з 11.09.2011 року вони знов стали проживати у спірній квартирі та були у ній зареєстровані. 24.09.2011 р. його дружина померла. Він є її правонаступником. Відповідачка відмовляється повертати йому у власність вищевказану квартиру. 24 січня 2014 року, уточнивши свої позовні вимоги, позивач остаточно просив суд про визнання недійсним договору купівлі-продажу, як удаваної угоди, розірвання договору та повернення спірної квартири.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та його представники підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Інші учасники процесу до судового засідання не зявилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Приймаючи рішення по справі, суд вважав встановленим, що 12 липня 2009 року між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, відповідно до умов якого позивач, а також ОСОБА_4, яка на час розгляду даної справи вже померла, передали вказану квартиру у власність відповідачці за 18391 грн. Позивач є правонаступником ОСОБА_4 Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва у справі № 2-5439/11 по спору між тими ж сторонами про той же предмет встановлено, що при укладенні цього договору його сторони, зокрема - позивач - усвідомлювали його правові наслідки, бажали їх настання, таке волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі. Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України ці обставини є доведеними. Крім того, вони підтверджуються поясненнями позивача під час судового розгляду справи, який зазначав, що дійсно відповів згодою на пропозицію родичок відповідачки про здійснення за ним та за його дружиною довічного догляду в обмін на належну їм квартиру. Проте під час оформлення правовідносин між сторонами між ним та відповідачкою та його родичками було досягнуто згоду про те, що між ними буде укладений саме договір купівлі-продажу, це питання поміж ними обговорювалось, та позивач на таку пропозицію погодився. Також на думку суду матеріали справи свідчать, що позивач добровільно та усвідомлюючи наслідки своїх дій, вчинив дії щодо укладення саме такого договору. Зокрема, отримавши роз'яснення нотаріуса про неможливість укладання ним та його дружиною договору купівлі-продажу за умови відсутності в них місця подальшого проживання, він зі спірної квартири виписався та зареєструвався у місті Херсоні в квартирі АДРЕСА_3. Таким чином пояснення позивача не свідчать про удаваність укладеного ним правочину, а свідчать лише про його мотиви для укладання саме такого правочину, які для вирішення справи юридичного значення не мають. Не мають юридичного значення для вирішення цієї справи також обставини виконання договору сторонами, адже в цьому випадку предметом спору є сам правочин, але не хід його виконання.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Проте, проаналізувавши встановлені судом обставини по справі та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що не зважаючи на те, що суд зазначив в мотивувальній частині рішення про відсутність підстав для задоволення позову, в резолютивній частині рішення він зазначив про відмову у задоволенні позовних вимог тільки про визнання договору купівлі-продажу недійсним, не зважаючи на те, що позивачем були заявлені вимоги ще й про визнання його удаваним, застосування до вказаного договору правил ст. 744 ЦК України, розірвання договору та повернення квартири ОСОБА_1, тобто дані позовні вимоги фактично свого вирішення не знайшли. Крім того, а тексті рішення суд помилково зазначив, що ним розглядалася адміністративна, а не цивільна справа. Тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове з наступних підстав.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Згідно розяснень, які містяться в п.25 постапнови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені

статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. При цьому закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, 12 липня 2009 року між позивачем та ОСОБА_4 з однієї сторони та відповідачкою з другої сторони був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 552. Продаж квартири за домовленістю сторін вчинений за 18391 грн. Напередодні укладання договору купівлі продажу позивач та його дружина виписалися зі спірної квартири та переїхали в м. Херсон, де були зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно п. 4.1 даного договору сторонам нотаріусом було розяснено вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків правочину, що укладається ними. Крім того, сторони правочину підтвердили, що цей договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди, що в них відсутні обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних для них умовах, а також те, що вони отримали від нотаріуса всі розяснення стосовно укладеного договору і ніяких зауважень сторони до цього договору не мають. Після чого даний договір був підписаний сторонами, в тому числі і ОСОБА_4 ( а. с. 109). Тому пояснення позивача та його представника ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_4 не підписувала цей договір не відповідає матеріалам справи. Належних та допустимих доказів того, що в договорі стоїть підпис не ОСОБА_4 суду надано не було. А показання самого позивача та його представника з цього приводу не можуть бути прийняті до уваги як докази по справі, оскільки пояснення сторони по справі не можуть бути прийняті як докази по справі, так як враховуючи положення ст. 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів, а також положення ст. 57 ЦПК України про те, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків, пояснення апелянта та його представника в даному випадку, які отримані не за процедурою допиту свідків (ст. 184 ЦПК України) не можуть використовуватися як засіб доказування. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2013р. ( а. с. 223), залишеним без змін ухвалою апреляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2013р. ( а. с. 224), встановлено, що між сторонами було укладено саме договір купівлі продажу, а також те, що при укладенні договору купівлі продажу позивач усвідомлював його правові наслідки, бажав їх настання, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі. Тому дані обставини згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України не повинні доказуватися при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Більш того, як убачається з тексту позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду, він сам зазначав про те, що вони обговорювали з відповідачкою можливість укладання договору довічного утримання, але відповідачка не бажала укладати договір довічного утримання, а тому він з дружиною погодився на укладення саме договору купівлі продажу. Зазначені обставини тільки підтверджують вільне волевиявлення позивача на укладення саме договору купівлі продажу та підтверджують відсутність волевиявлення обох сторін правочину під час укладення договору купівлі продажу на укладення саме удаваного правочину, оскільки у відповідачки такого волевиявлення не було.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, а саме свідоцтва про право власності на житло від 22 лютого 1994р. спірна квартира належала позивачу та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_4, яка також була учасником спірного договору померла 24 вересня 2011р. ( а. с. 13). Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі ( а. с. 11), після її смерті була зареєстрована спадкова справа. Однак, в ньому не зазначено хто саме прийняв спадщину, що робить неможливим встановлення того, хто саме прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4, інших доказів того, що тільки позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 суду надано не було. Більш того, ОСОБА_4 за життя не оспорювала договір купівлі продажу, а на час звернення до суду з позовом позивача вона вже померла. Зазначене свідчить про відсутність у позивача правових підстав для визнання договору купівлі продажу спірної квартири удаваним в повному обсязі.

Приймаючи рішення по справі колегія суддів враховує також те, що під час розгляду справ даної категорії, саме позивач позивач повинен вказати та довести, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.Як зазначив позивач в тексті позовної заяви, сторони на його думку насправді вчинили договір довічного утримання.

Згідно ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. У такому договорі відповідно до вимог ст. 749 ЦК України можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, згідно ст. 751 ЦК України підлягає грошовій оцінці. Розірваний договір довічного утримання відповідно до ст. 755 ЦК України може бути за рішенням суду або на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини, або на вимогу набувача. У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач згідно ст. 756 ЦК України набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

Але розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд не може застосувати норми щодо правочину, який на думку позивача сторони насправді вчинили (договір довічного утримання), оскільки невідомо, на яких умовах повинно здійснюватись утримування, в чому полягає догляд тощо. Позивачем не зазначено в позовній заяві та не надано належних доказів того, в чому повинен був полягати догляд саме відповідачки за ним та його дружиною, яке матеріальне забезпечення повинна була надавати саме відповідачка, тощо, оскільки в суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що доглядати за ним і дружиною обіцяли також і його сестри, які не є стороною за спірним договором. Не зазначено позивачем також те, які обумовлені домовленістю між сторонами обов'язки, відповідачка не виконувала взагалі чи виконувала їх неналежно, що не дає суду можливості застосувати норми щодо правочину, який на думку позивача, сторони насправді вчинили (договір довічного утримання), а саме про розірвання даного договору через його неналежне виконання. Суд згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Таким чином, проаналізувавши встановлені судом обставини по справі та матеріали справи, колегія суддів вважає, що правових підстав для визнання договору купівлі продажу спірної квартири недійсним, а також про визнання його удаваним, тобто визнання того, що між сторонами насправді було укладено договір довічного утримання, як і про розірваннея цього договору та повернення спірної квартири позивачу вцілому не має, а тому у задоволенні позовних вимог позивача в межах заявлених позовних вимог слід відмовити у повному обсязі. При цьому колегія суддів враховує також те, що розрахунок позивача на те, що відповідачка буде доглядати його до смерті сам по собі не тягне недійсності договору купівлі продажу, оскільки розрахунок позивача на допомогу відповідачки у майбутньому за рахунок відчуженого майна, є його помилкою щодо мотиву укладання договору купівлі продажу, однак, не є достатньою підставою для визнання цього договору удаваним з метою приховання договору довічного утримання, оскільки для визнання договору удаваним потрібно встановити, що обидві сторони правочину бажали укласти один договір для приховування іншого, чого в даному випадку встановлено не було, так як відповідачка заперечує, що у неї було таке волевиявлення.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору купівлі продажу, а саме те, що він бажав передати квартиру відповідачці в майбутньому після того, як він пересвідчиться, що умови для проживання в м. Херсоні йому з дружиною сподобаються, могло бути підставою для визнання договору купівлі - продажу недійсним з підстав, передбачених ст. 203 та ч. 1 ст. 229 ЦК України, однак, позивач не підтримав дані позовні вимоги в суді і наполягав на розгляді саме позовних вимог, які були ним змінені шляхом подачі позовної заяви від 24 січня 2014р. про визнання його недійсним, удаваним, застосування до вказаного договору правил ст. 744 ЦК України, розірвання договору та повернення квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що насправді позивач з дружиною не передавали спірну квартиру відповідачці, так як в квартирі залишилися їх речі та предмети домашнього обіходу, що вони не переїзджали з дружиною на інше поситійне місце проживання, не відповідають обставинам справи, так як матеріалами справи встановлено, що позивач з дружиною виписалися зі спірної квартири та переїхали проживати до м. Херсон, де були прописані в іншій квартирі, а спірну квартиру відповідачка здавала в оренду. Все це відбувалося на протязі 2 років. Крім того, згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону, а не з моменту передачі майна. Дані вимоги закону відповідачкою були виконані.

Доводи апеляційної скарги про те, що вирішальне значення для справи є запис розмови відповідачки з сином позивача, суд розцінює критично, так як згідно ч. 2, 3 ст. 212 ЦК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Проаналізувавши даний доказ у сукупності з іншими доказами по справі, суд вважає, що він протирічить всім іншим доказам по справі, а тому сам по собі не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог позивача.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, так як фактично містять субєктивне тлумачення апелянта норм матеріального та процесуального права, яке не відповідає ні матеріалам справи, ні законодавству, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, перевіряючи згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог але з підстав, зазначених в тесті рішення суду апеляційної інстанції, а не з підстав, зазначених в рішенні суду першої інстанції.

Крім того, приймаючи остаточне рішення по справі, суд враховує також те, що спірний договір було укладено сторонами 12 липня 2009 року і позивачу з моменту укладення цього договору було відомо, що між сторонами було укладено саме договір купівлі продажу. До суду з позовом про визнання його недійсним, удаваним, застосування до вказаного договору правил ст. 744 ЦК України, розірвання договору та повернення квартири позивач звернувся тільки 24 січня 2014р., тобто з пропуском 3-річного строку позовної давності. Відповідачка просила застосувати строки позовної давності. Однак, оскільки позовні вимоги є необгрунтованими по суті, то у задоволенні позовних вимог слід відмовити не через пропуск строку позовної давності, а через їх необгрунтованість.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2014 року скасувати та постановити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі- продажу квартири АДРЕСА_4 від 20 липня 2009року, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 552 недійсним, визнання його удаваним, застосування до вказаного договору правил ст. 744 ЦК України, розірвання договору та повернення квартири ОСОБА_1 - відмовити через їх необгрунтованість.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили в касаційному порядку.

Головуючий

Судді