Ухвала суду № 61508819, 19.09.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/9541/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

19 вересня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Боднар О.В. і ОСОБА_1,

секретар Терпай С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 березня 2016 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 29.03.2016 р. позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2С на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у розмірі 303620.13 грн. і 3654 грн. судового збору.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Доводить про неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права. Указує, що передбачений кредитним договором (п.6.8.) строк позовної давності тривалістю 10 років не відповідає вимогам ст. 259 ЦК України, а з набранням законної сили рішенням суду від 03.05.2012 р. (справа № 2-2701/11) кредитні зобовязання припинилися і залишилися виключно боргові зобовязання по сплаті боргу, визначеного судовим рішенням, тобто позивач має право лише на відшкодування інфляційних утрат і трьох відсотків річних (ст. 625 ч.2 ЦК).

Письмових заперечень або пояснень позивач не подав, однак у судовому засіданні його представник ОСОБА_3 не визнала скарги та просить залишити рішення суду без змін. Указує на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не було виконано рішення суду від 14.12.2011 р. у справі № 2-2701/11, у звязку з чим кредитні правовідносин між сторонами не припинилися. Наявність невиконаного рішення суду не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання, передбаченого ст. 625 ч.2 ЦК України.

Колегія суддів повністю погоджується із цим висновком, оскільки він відповідає нормам матеріального права та встановленим обставинам справи на підставі правильно досліджених доказів.

При цьому факти неналежного виконання узятих на себе зобовязань за договором кредиту, наявність заборгованості та право позивача на стягнення сум, передбачених ст. 625 ч.2 ЦК України, відповідачем не заперечується.

Доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу як суперечні обставинам справи та нормам матеріального права.

Установлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося у суд із позовом до ОСОБА_2 у серпні 2015 р. Після повторного уточнення позовних вимог (а.с.81-82, 89-90) позивач із урахуванням рішенням суду від 03.05.2012 р. (справа № 2-2701/11) остаточно просив стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом згідно з п.6.3. кредитного договору в розмірі 19.5% річних. На обґрунтування позивач зазначав, що станом на 27.03.2016 р. розмір несплачених відсотків за ч.2 ст. 625 ЦК України складає 14118.72 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27.03.2016 р. складає 370646.88 грн., однак із урахуванням уже стягнутих судом відсотків у сумі 2553.12 доларів США фактична заборгованість по відсотках складає 11565.6 доларів США, тобто за курсом НБУ 303620.13 грн.

Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Згідно з положеннями ст. 625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12).

Відповідно до п.6.3. кредитного договору № 2352 від 20.012.2007 р. у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 19.5% річних від простроченої суми згідно зі ст. 625 ч.2 ЦК України (а.с.9).

Розмір належної до стягнення суми підтверджується відповідним розрахунком (а.с.91-92), у якому вже враховано часткове виконання ОСОБА_2 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03.05.2012 р. (про стягнення із неї на користь публічного акціонерного товариства «АК Промінвестбанк» як первісного кредитора 131474.95 грн. кредитної заборгованості) шляхом продажу автомобіля Dacia Logan як предмета застави через прилюдні торги в рамках виконавчого провадження (а.с.61-64).

Тобто, доводи апеляційної скарги про припинення між сторонами кредитних зобовязань не відповідають обставинами справи та не узгоджуються із нормами чинного законодавства.

Твердження ОСОБА_2 про те, що її заборгованість складає менше 70000 грн., яка погашається шляхом звернення стягнення на заробітну плату, є бездоказовим (припущенням).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з п. 6.8 договору кредиту строк позовної давності встановлюється тривалістю у 10 років (а.с.9).

Тобто, сторони досягли згоди й уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, встановлена законом, збільшена за домовленістю сторін до десяти років, що відповідає вимогам зазначеної норми та свідчить про дотримання позивачем строків позовної давності (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 р. у справі N 6-144цс14).

Отже, доводи апеляційної скарги про невідповідність установленого договором кредиту строку позовної давності тривалістю 10 років вимогам ст. 259 ЦК України є безпідставними.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319, 324 ч.1 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 березня 2016 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: