Рішення № 61493687, 05.09.2016, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3446/16

Справа №754/21214/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

05 вересня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді - Галась І.А.

за участі секретаря - Ленської Т.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між нею та відповідачем 07.02.2014р. був укладений трудовий договір №9, зареєстрований у Дніпровському районному центрі зайнятості під №2661400196, відповідно до умов якого ОСОБА_1 повинна була виконувати роботу адміністратора, а ОСОБА_2 оплачувати її працю в розмірі 1218 грн. в місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, тобто за лютий 2014р. - квітень 2014р. мінімальна заробітна плата становила 1218 грн., за травень - липень 2014р. - 1254,54 грн. на місяць. Позивачка зазначає, що 24.07.2014р. вищевказаний трудовий договір був розірваний. Після звільнення їй не була виплачена заробітна плата за весь час роботи і компенсація за невикористані дні щорічної відпустки згідно ст. 83 КЗпП України. В зв'язку із викладеним вона звернулася до суду з даним позовом, в якому просила суд про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в розмірі 7417,62 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати в розмірі 1343,04 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 500,04 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку - 6521,74 грн. Також позивачка зазначила, що у зв'язку з відмовою відповідача виплатити їй заборгованість по заробітній платі, вона змушена була звертатися до правоохоронних органів, все це принижувало її гідність як людини, призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків, нервових зривів, погіршення самопочуття. Зазначає, що відповідач своїми діями завдав їй моральної шкоди, яку вона оцінює у розмірі 2000 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року заочне рішення від 17 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати було скасоване та справа призначена до розгляду в загальному порядку.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві і просила їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про поважність причини неявки в судове засідання не повідомляв, в наявних матеріалах справи запереченнях на а.с. 134-138, 160-164 вважає позовну заяву ОСОБА_1 безпідставною, необґрунтованою та просив відмовити в її задоволенні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, враховуючи інтереси позивача, суд вважає за можливим вирішити справу за відсутності відповідача на підставі наявних матеріалів справи за відсутності відповідача, враховуючи що про розгляд справи він повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників процесу, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 07 лютого 2014р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір №9, зареєстрований у Дніпровському районному центрі зайнятості за №2661400196, відповідно до умов якого працівник (ОСОБА_1.) зобов'язалася виконувати роботу адміністратора, а відповідач оплачувати працю працівника у розмірі 1218 грн. на місяць (Розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати). Згідно п. 17 трудовий договір розірваний сторонами 24 липня 2014 року за згодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до довідки про заробітну плату (дохід) від 23.09.2014 р. №1 за період з 07 лютого 2014 р. по 24 липня 2014р. ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 6978,26 грн., за травень 2014р. - 1250 грн., червень 2014р. - 1250 грн.

На час розгляду справи заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 не виплачено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.04.2015 року по справі була призначена судово-почеркознавча експертиза, на розгляд якої були поставлені питання ким був виконаний підпис в оригіналі відомостей про виплату грошей за лютий - липень 2014 року ОСОБА_1 чи іншою особою.

25.05.2015 р. судовий експерт звернувся до суду з клопотанням про надання оригіналів відомостей на виплату грошей по ФОП ОСОБА_2 за лютий 2014р. - липень 2014р. Дане клопотання 26.05.2015р. було направлено судом ФОП ОСОБА_2 за адресою: 02192, АДРЕСА_1, однак не було ним виконано.

Відповідно до Повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи від 02.10.2015р. № 8327/8328/15-32, враховуючи те, що клопотання експертів не виконане, а за наявними матеріалами проведення експертизи неможливе, на підставі ст.53 ЦПК Україн, пп. 1.13, 4.11 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 08.10.1998 №53/5, експерти повідомляють про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи №8327/8328/15-32.

Відповідно до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ОСОБА_2 (ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) за 1 квартал 2014 року сума нарахованого доходу становить 17062.50 грн., сума виплаченого доходу - 17062.52 грн., за 2 квартал 2014 року сума нарахованого доходу становить 15000 грн., сума виплаченого доходу - 15000 грн., за 3 квартал 2014 року сума нарахованого доходу становить 3043.48 грн., сума виплаченого доходу - 3043,48 грн.

Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу ф. ок-5 за 2014 рік, наданого Управлінням Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, на гр. ОСОБА_1 згідно графи «Усього за рік для пенсії: 30194.26 грн.».

На виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 про витребування належним чином завірену копію листа №37/15-11891 від 25 грудня 2014 року на ім'я ОСОБА_1, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації надіслало копію листа.

Як вбачається із копії вищевказаного листа від 25.12.2014р. № 37/15-11891 на ім'я ОСОБА_1, на виконання листа прокуратури Дніпровського району м. Києва від 16.12.2014 №26р14, Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, в межах компетенції, розглянути її звернення стосовно порушення трудових прав та неправомірних дій ФОП ОСОБА_2 (АДРЕСА_1). Відповідно до листа вищезазначеного товариства від 23.12.2014 №1, заробітна плата виплачена ОСОБА_1 в повному обсязі у відповідності до вимог трудового законодавства. Оскільки, інші питання порушені у скарзі, носять спірний характер, відповідно до Кодексу Законів про працю України, глави XV «Індивідуальні трудові спори», статті 221 «Органи, які розглядають трудові спори», подібні питання розглядаються комісією по трудових спорах, створеною на підприємстві, або у судовому порядку. (а.с.180)

Згідно зі ст. 2 КЗпП України, право на працю - це право на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру.

Стаття 94 КЗпП України, визначає термін «заробітна плата» - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Стаття 115 КЗпП України, регулює строки виплати заробітної плати, а саме заробітна виплачується працівникам регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Ці строки були ігноровані роботодавцем як і норма в цілому.

Стаття 116 КЗпП України, передбачає строки розрахунку при звільненні: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у визначені строки, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 83 КЗпП та ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні в сумі 7417,62 грн. (1218 грн. ? 3 місяці (лютий - квітень 2014р.) + 1254,54 грн. ? 3 (травень - липень 2014р.) = 3654 грн. + 3763,62 грн.) підлягають задоволенню.

Також, відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток позивача розраховується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Подією, з якою пов'язана така виплата в розумінні викладеної норми права, є подія, яка створює правові підстави для виплати, а саме звільнення працівника з роботи на підставі відповідного наказу роботодавця.

Згідно з п. 8 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються згідно середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться таким чином: 1) заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні ділиться на число відпрацьованих робочих днів, з чого випливає середньоденна заробітна плата; 2) вказана сума середньоденної заробітної плати множиться на відповідну кількість календарних днів.

Зважаючи на те, що відповідачем не проведений розрахунок з позивачем, з нього на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто в межах заявлених вимог, відповідно до розрахунку наведеного в позовній заяві, середній заробіток позивача становить 6521,74 грн. (271,74 грн. - затримка 5 днів у липні 2014р. +1250 грн. ?5 місяців (затримка серпень - грудень 2014р.)

Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація за невикористані дні основної щорічної відпустки (12 календарних днів невикористаної відпустки за 6 місяців) у розмірі 500,04 грн. згідно розрахунку, наданого позивачем.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вищезазначеного Закону встановлено, що така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно статті 3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці", ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р., підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання зобов'язані здійснювати компенсацію громадянам втрати частин доходів у випадку порушення встановлених строків виплати заробітної плати, яка проводиться у разі її затримки на один і більше календарних місяців.

Відповідно розрахунку позивача наведеного в позовній заяві сума компенсації становить 1343,04 грн.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість зазначеної вимоги позивача та її задоволення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює надані відповідачем копії відомостей про виплату грошей за березень 2014р. - липень 2014р., враховуючи, що позивач заперечує наявність на них її підпису про отримання заробітної плати, а ухвала суду про призначення судово-почеркознавчої експертизи від 21.04.2015р. виконана не була через ненадання відповідачем оригіналів зазначених відомостей, інших доказів про виплату позивачу заробітної плати у строки передбачені законодавством відповідачем надано не було.

Податковий розрахунок сум доходу відповідача за 2014 рік, а також Індивідуальні відомостей про застраховану особу ф. ок-5 за 2014 рік Управлінням Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, на гр. ОСОБА_1 не є належним доказом на підтвердження обставини щодо виплати відповідачем заробітної плати позивачці, а будь-яких належних правових доказів у спростування позовних вимог про стягнення заробітної плати і компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати, відповідач суду не надав і судом таких доказів не здобуто.

Покази допитаної в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3, яка працювала у відповідача прибиральницею, суд не приймає до уваги у зв'язку з тим, що не є належними доказами для підтвердження обставин щодо виплати грошових коштів, крім того ОСОБА_3 в своїх показах повідомили про наявність заборгованості відповідача по заробітній платі перед нею, а також що вона не розписувалась у відомостях про отримання заробітної плати, що не стосується предмету спору.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди суд вважає, що зазначена вимога підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналіз доводів позивача, наведених в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди надає підстави для висновку про те, що неправомірними діями відповідача, що полягали в порушенні її трудових прав - несвоєчасному проведенню з нею розрахунку при звільненні, призвели до порушення звичайного способу життя, позбавило ОСОБА_1 можливості реалізувати свої життєві потреби та вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, а тому суд вважає що стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1000 грн. є достатнім розміром для відшкодування заподіяної їй моральної шкоди.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 243,60грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 179, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 2, 94, 115, 116, 117 КЗпП України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 7417 гривень 62 копійок.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 1343 гривень 04 копійок.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної відпустки у розмірі 500 гривень 04 копійок.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки в розмірі 6521 гривень 74 копійок.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 гривень.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 243 гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя