Постанова № 61485340, 21.09.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

21.09.2016 справа №908/1453/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3за участю представників сторін: від позивача:Не зявивсявід відповідача:ОСОБА_4 за довіреністюрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжяна рішення господарського судуЗапорізької області від16.08.2016 року по справі№ 908/1453/14 (суддя Гандюкова Л.П.)за позовомВідкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», м. Запоріжжядо відповідачаКонцерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжяпростягнення 145 207,45 грн.

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», м. Запоріжжя (далі «Позивач») звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя (далі «Відповідач») суми пені в розмірі 89 120,30 грн., суми 3% річних у розмірі 20 566,21 грн. та суми інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 35 520,94 грн..

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.06.2014 року у справі № 908/1453/14 позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задоволений частково.

Стягнуто з Концерну «Міські теплові мережі» на користь позивача суму пені в розмірі 44 510,15 грн., суму 3% річних у розмірі 20 566,21 грн. та суму судового збору у розмірі 1 301,53 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.01.2016 року задоволено заяву позивача про відновлення справи № 908/1453/14. Втрачену справу № 908/1453/14 відновлено повністю, матеріали господарської справи ухвалено передати до Донецького апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного розгляду справи.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.02.2016 року рішення господарського суду Запорізької області від 03.06.2014 року у справі № 908/1453/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2016 року у справі № 908/1453/14 касаційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» задоволено, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.02.2016 року та рішення господарського суду Запорізької області від 03.06.2014 року у справі № 908/1453/14 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.08.2016 року у справі № 908/1453/14 позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», м. Запоріжжя задоволено частково.

Стягнуто з Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя (ЄДРПОУ 32121458) на користь Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», м. Запоріжжя (ЄДРПОУ 00130926) суму 83 551,92 грн. пені, суму 19 281,20 грн. 3% річних, суму 2 056,57 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 16.08.2016 року у справі № 908/1453/14 в частині стягнення з Концерну «Міські теплові мережі» пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити Відкритому акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в повному обсязі. Крім того, в апеляційній скарзі відповідачем заявлена вимога про зменшення розміру пені в порядку ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України на 99,9%.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення господарського суду Запорізької області у цій справі не можна вважати законним і обґрунтованим, оскільки воно ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що основними причинами виникнення заборгованості є скрутне фінансове становище, недостатність коштів на рахунках у звязку з існуванням великої дебіторської заборгованості. Відтак, враховуючи відсутність вини відповідача та встановлений порядок перерахування грошових коштів, визначений спільним протокольним рішенням, Концерн «Міські теплові мережі» не повинен відшкодовувати нараховані позивачем штрафні санкції.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник Позивача в судове засідання не зявився, поважність причин неявки суду не повідомив.

Представник Відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, звернувся до судової колегії з проханням, скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 16.08.2016 року у справі № 908/1453/14 в частині стягнення з Концерну «Міські теплові мережі» пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити Відкритому акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в повному обсязі.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника Позивача.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України фіксацію судового процесу було здійснено технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 01.10.2004 року між Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (далі «Постачальник») та Концерном «Міські теплові мережі» (далі «Споживач») укладений договір про постачання електричної енергії № 44 (далі «Договір»), згідно умов розділу 1 якого Постачальник електричної енергії постачає електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невідємними частинами.

Одним з обов'язків споживача відповідно до п. 2.2.3. договору Споживач зобовязався оплачувати Постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 4 «Порядок розрахунків» та № 5 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Підписавши додаток № 4 до договору сторони обумовили порядок розрахунків, згідно п. 7 якого споживач зобовязаний у термін, що не перевищує 5-ти операційних днів з дня отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення здійснити оплату рахунка або платіжної вимоги-доручення, що направляється йому Постачальником електричної енергії. Датою отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення вважається: - при направленні рекомендованим листом дата зазначена у відбитку поштового штемпеля на конверті, що зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту 3 дні, по області 5 днів, по Україні 7 днів); - при направленні нарочним дата вручення Споживачу.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Статтею 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України).

В статті 530 Цивільного кодексу України зазначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

Дотримуючись зазначеної норми позивач поставив споживачу активну електроенергію, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами «про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію», направив на адресу відповідача платіжні вимоги доручення:

·№ 7504 від 10.09.2013 року з призначенням платежу: «кінцевий розрахунок за ел. енергію у серпні 2013 року на підставі показників приладів обліку та діючих тарифів з урахуванням ПДВ 20%. Договір № 44 від 01 жовтня 2004 року» на загальну суму 1 293 167,42 грн.

·№ 7996 від 03.10.2013 року з призначенням платежу: «кінцевий розрахунок за ел. енергію у вересні 2013 року на підставі показників приладів обліку та діючих тарифів з урахуванням ПДВ 20%. Договір № 44 від 01 жовтня 2004 року» на загальну суму 1 441 280,78 грн.

·№ 9441 від 11.11.2013 року з призначенням платежу: «кінцевий розрахунок за ел. енергію у жовтні 2013 року на підставі показників приладів обліку та діючих тарифів з урахуванням ПДВ 20%. Договір № 44 від 01 жовтня 2004 року» на загальну суму 6 802 172,23 грн.

·№ 10100 від 05.12.2013 року з призначенням платежу: «кінцевий розрахунок за ел. енергію у листопаді 2013 року на підставі показників приладів обліку та діючих тарифів з урахуванням ПДВ 20%. Договір № 44 від 01 жовтня 2004 року» на загальну суму 7 868 446,51 грн.

·№ 44/1а від 06.02.2014 року з призначенням платежу: «плата за електроенергію спожиту в січні 2014 року ПДВ 20%. Договір № 44 від 01 жовтня 2004 року» на загальну суму 9 496 202,27 грн.

Натомість відповідач зобовязання щодо своєчасної та повної оплати поставленої позивачем електроенергії виконав з простроченням.

У зв'язку із порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасного та у повному обсязі виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача суму 3% річних, інфляційних та пені.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується (пункт „2" листа Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року №01-06/950/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача лише суму 3% річних в розмірі 19 281,57 грн., оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат суперечить зазначеним вище нормам чинного законодавства України.

Крім того, в ході розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 99,9%.

Місцевий господарський суд, об'єктивно оцінивши, чи є даний випадок винятковим, врахувавши інтереси обох сторін, відмовив у задоволенні зазначеного клопотання оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами важкого стану підприємства, а також не зазначено інших обставин, які б могли бути враховані судом при вирішенні питання про зменшення пені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2.1 договору № 44 від 01.10.2004 р. за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію (п. 7 додатка № 4 Порядок розрахунків) та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії (п. 6 додатка № 6 Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії), споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню в розмірі 0,5% від суми боргу простроченого платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання зобов'язань передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Перевіривши розрахунок пені, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», врахувавши майновий стан обох сторін, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 83 551,92 грн.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність його вини в частині несвоєчасного розрахунку за електроенергію з огляду на порядок перерахування грошових коштів, визначеного спільним протокольним рішенням не приймається судовою колегією до уваги оскільки наявність спільних протокольних рішень не припиняє зобовязальних правовідносин сторін відповідно до договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання і не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених чинним законодавством, зокрема, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.08.2016 року у справі № 908/1453/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3

Надруковано примірників:

1 позивачу;

1 відповідачу;

1 до справи;

1 ГСЗО;

1 ДАГС.