Постанова № 61484689, 12.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р. Справа № 917/797/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя

Крестьянінов О.О. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря судового засідання Марченко В.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 04.01.2016р.),

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2245 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 26.07.16р. у справі № 917/797/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Плюс", м.Харків,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Полтава,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс-Альянс", м.Харків,

про стягнення 44 951,44 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.07.2016р. (суддя Безрук Т.М.) прийнято заяву ТОВ "Ресурс Плюс" про зменшення позовних вимог. Визнано недійсним договір уступки права вимоги №1уст від 24.12.2015р., укладений між ТОВ "Форс-Альянс" та ТОВ "Ресурс-плюс". У позові відмовлено повністю.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги у розмірі 36000,00 грн. задовольнити.

Скарга обґрунтована тим, що між позивачем та старим кредитором був укладений договір про відступлення права вимоги на підставі ст.ст.512-519 ЦК України, який не передбачав надання фінансування юридичної особи (старого кредитора) під поступку права грошової вимоги, а здійснював платіж у сумі еквівалентної сумі боргу, що уступається, без додаткової оплати чи фінансування первісного кредитора.

Умовами договору про відступлення права вимоги №1уст від 25.12.2015р. не передбачено передання грошових коштів (фінансування) за плату, тобто за будь-яку винагороду, а лише передбачено передання грошових коштів у сумі заборгованості за зобов'язанням, відносно повернення безпідставно отриманих грошових коштів.

Як зазначає апелянт, у випадку, що розглядається, операція з відступлення первісним кредитором прав вимоги третій особі не є факторингом у розумінні цивільно-господарського законодавства України. Відповідно до ст.4 Закону №2664 факторинг віднесено до фінансових послуг, що за будь-яких умов є фінансовою послугою. Однак, на думку апелянта, у даному випадку операція з відступлення не є факторингом, а передбачений Законом №2664 перелік фінансових послуг не є вичерпним, послуги можуть бути визнані як фінансові лише за умови, якщо вони відповідають критеріям, встановленим п.5 ч.1 ст.1 Закону №2664. Оскільки операція з відступлення компанією прав вимоги третій особі не відповідає критеріям п.5 ч.1 ст.1 Закону №2664, її не можна вважати фінансовою послугою.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини не з'явлення суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи ухвалою суду від 22.08.2016р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В травні 2016р. ТОВ «Ресурс плюс» звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_3 44951,60 грн. на підставі договору уступки права вимоги №1уст від 24.12.2015р., у тому числі 36000,00 грн. - безпідставно одержаних коштів, сплачених за платіжним дорученням №11 від 03.03.2015р., 8955,60 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до платіжного доручення № 11 від 03.03.2015р. ТОВ «Форс-альянс» було помилково перераховано грошові кошти в сумі 46000,00 грн. на рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з призначенням платежу "сплата за вугілля деревне з твердопаливних порід згідно рахунка № 7 від 02.03.2015р."

На виконання усної вимоги про повернення помилково направлених коштів, відповідач 17.04.2015р. перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ " Форс-альянс" кошти у сумі 10000,00 грн. з призначенням платежу: "повернення помилково зарахованих коштів", що підтверджується банківською випискою.

24.12.2015р між ТОВ "Форс-альянс", первісним кредитором, та ТОВ "Ресурс Плюс", новим кредитором, укладено договір № 1уст про відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги за зобов'язанням про стягнення боргу, передбаченого зобов'язаннями сторін по поверненню безпідставно отриманої суми за платіжним дорученням № 11 від 03.03.2015г. на суму 46000,00 грн., в частині боргу на суму 36000,00 грн., що виникло між первісним кредитором та боржником - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.

Відповідно до п.1.2. договору новий кредитор отримує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми у розмірі 36000,00 грн.

Відповідно до п.1.3. договору до нового кредитора переходять також право на стягнення з боржника санкцій (неустойки, процентів, штрафів), в тому числі збитків, спричинених невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань боржником за порушення основного зобов'язання по відношенню до первісного кредитора.

Відповідно до п.2.4. договору новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору за уступку права вимоги грошову суму в розмірі 36000,00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі від 24.12.2015р. ТОВ "Форс-альянс" передав ТОВ «Ресурс плюс» копії документів, що підтверджують право вимоги.

24.12.2015р. на виконання вимог договору № 1уст про відступлення права вимоги позивач платіжним дорученням № 607 сплатив ТОВ "Форс-альянс" 36000,00 грн.

25.12.2015р. позивачем було направлено відповідачу повідомлення від № 2512-15, а 26.02.2016р. повідомлення №2622-16 про відступлення права вимоги ТОВ «Ресурс-плюс», в якому також було зазначено про необхідність сплати 36000,00 грн., а також процентів за користування зазначеними коштами, всього позивач просив сплатити 41982,90 грн.

Враховуючи те, що відповідач грошові кошти не повернув, позивач звернувся до суду з даними позовом.

26.07.2016р. позивач надав до суду заяву (вх. №9228) про зменшення розміру позовних вимог, а саме просив стягнути з відповідача 36000,00 грн. безпідставно одержаних коштів.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Як вже зазначалось, 24.12.2015р. між ТОВ «Форс-Альянс», первісним кредитором, та ТОВ «Ресурс плюс», новим кредитором, укладено договір №1уст відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги за зобов'язанням про стягнення боргу з боржника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. Право вимоги первісного кредитора у зобов'язанні до боржника виникло на підставі зобов'язання по поверненню безпідставно отриманої суми, а саме помилково перерахованої ТОВ «Форс-альянс» відповідачу за платіжним дорученням № 11 від 03.03.2015г. у розмірі 46000,00 грн., в частині боргу на суму 36000,00 грн.

За умовами укладеного договору новий кредитор отримав право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми у розмірі 36000,00 грн.; до нового кредитора перейшло також право на стягнення з боржника санкцій (неустойки, процентів, штрафів), в тому числі збитків, спричинених невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань боржником за порушення основного зобов'язання по відношенню до первісного кредитора; новий кредитор зобов'язався сплатити первісному кредитору за уступку права вимоги грошову суму в розмірі 36000,00 грн.

Тобто, як свідчить аналіз змісту договору, він містить ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Зокрема, договором передбачено, що грошова вимога до боржника уступається первісним кредитором (ТОВ «Форс-альянс») в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ТОВ «Ресурс плюс») зобов'язався сплатити останньому, тобто за умовами договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК України.

Так, частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК України).

Аналогічні положення закріплено і у пунктах 1.2 і 2.2 договору, відповідно до яких сторони погодили, що після переходу до нового кредитора права вимоги у останнього виникає право на грошові кошти, які він отримає від боржника в якості погашення заборгованості за виконання зобов'язань.

Разом із тим щодо суб'єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За пунктом 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

У частині першій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності позивача є допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Позивач не має ліцензії на право здійснення фінансових послуг та не включений до державного реєстру фінансових установ. І ці обставини не спростовані ним належними та допустимими доказами.

Отже, позивач не є фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що у даному випадку операція з відступлення первинним кредитором прав вимоги третій особі не є факторингом у розумінні цивільно-господарського законодавства України з огляду на те, що визначальним фактором укладеного між сторонами договору є саме оплатність відступлення права вимоги.

Крім того, як вже зазначалось, умовами договору було передано не лише право вимагати від боржника сплати грошової суми у розмірі суми боргу, а також можливість стягнення з боржника санкцій (неустойки, процентів, штрафів), в тому числі збитків, спричинених невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань боржником за порушення основного зобов'язання по відношенню до первісного кредитора.

За таких обставин, посилання апелянта на те, що ним було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він відмовився щодо стягнення процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами не приймається колегією суддів до уваги з огляду на те, що процесуальна відмова від частини позовних вимог не змінює умови укладеного між сторонами договору про відступлення права вимоги.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що договір уступки права вимоги № 1уст від 24.12.2015р., укладений між ТОВ "Форс-Альянс" та ТОВ "Ресурс-плюс", на підставі якого ТОВ «Ресурс-плюс» звернувся до господарського суду Полтавської області, суперечить вимогам законодавства, оскільки за своїм змістом є договором факторингу та укладений особою, що не має права вчинення таких правочинів, тому на підставі ст. 83 ГПК має бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 24.12.2015р. та відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів на підставі зазначеного договору.

Така правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016р. у справах № 910/6281/15-г; № 910/6714/15-г; № 910/5928/15-г.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Полтавської області від 26.07.16р. у справі № 917/797/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Плюс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 26.07.16р. у справі № 917/797/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16.09.2016р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Пуль О.А.