Постанова № 61484677, 12.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р. Справа № 922/1447/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, паспорт серія АМ181945 від 24.04.2002 року (директор);

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 04.03.2015 року;

першої третьої особи - ОСОБА_3, за довіреністю №666/01-24 від 24.05.2016 року.

другої третьої особи - не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Навчально-дослідницьке господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєв (вх. №2028 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 11 липня 2016 року у справі №922/1447/16

за позовом Державного підприємства "Навчально-дослідницьке господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва, с.Комуніст Харківського району Харківської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва, п/в "Комуніст-1" Харківського району Харківської області,

2. Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Рассвет", с. Тернова Харківського району Харківської області

про розірвання договору та стягнення 13444,36 грн.,-

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Рассвет", с. Тернова Харківського району Харківської області

до Державного підприємства "Навчально-дослідницьке господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва, с. Комуніст Харківського району Харківської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Харківський національний аграрний університет ім.В.В.Докучаєва, п/в "Комуніст-1" Харківського району Харківської області

2. Міністерство аграрної політики та продовольства України, м.Київ

про надання доступу до земельних ділянок,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.07.2016 року по справі №922/1447/16 (суддя Аріт К.В.) в задоволенні первісного позову Державного підприємства "Навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім.В.В.Докучаєва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рассвет" про розірвання договору та стягнення 1344463,36 грн. відмовлено. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рассвет" до Державного підприємства "Навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім.В.В.Докучаєва про надання доступу до земельних ділянок відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Навчально-дослідницьке господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016 року по справі №922/1447/16 та прийняти нове, яким задовольнити первісні позовні вимоги, та залишити без змін рішення в частині відмови в задоволені зустрічної позовної заяви.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Рассвет" відзиву на апеляційну скаргу не надало, однак його представник в судовому зсіданні зазначив, що оскаржуване рішення прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права, у відповідності до обставин, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні, відповідають обставинам справи.

Представник Харківського національного аграрного університету ім.В.В.Докучаєва, п/в "Комуніст-1" зазначив, що рішення господарського суду було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016 року по справі №922/1447/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, 26.01.2012 року між Державним підприємством "Навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім.В.В.Докучаєва (сторона-1 позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Рассвет (сторона-2 відповідач за первісним позовом) укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки б/н. Предметом даного договору є обєднання зусиль сторін для досягнення наступних господарських цілей, у рамках чинного законодавства України, спільно обробляти земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 1500,00 га для: вирощування зернових культур; вирощування олійних культур; вирощування буряків; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; заготівля, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; надання послуг у сфері сільського господарства (інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД).

Відповідно до розділу 3 договору, сторона-1 прийняла на себе наступні зобов'язання: у термін протягом 15 (п'ятнадцяти) днів із моменту підписання цього договору надати земельну ділянку загальною площею 1500.00 га, з них ріллі - 1500,00, яка підлягатиме обробітку згідно додатку № 1, що є невідємною частиною даного договору; здійснювати науково, методичне та консультативне забезпечення проведення спільних робіт по вирощуванню сільськогосподарських культур, ефективне та раціональне використання землі, збереження та відтворення родючості; уповноважити від свого імені Сторону-2 на здійснення необхідних юридичних дій, а саме: реєстрація договору у податковому органі (за домовленістю) і відкриття розрахункового рахунку (за домовленістю), через який здійснюватимуться усі фінансові операції, для досягнення цілей даного договору; видати протягом 3 (трьох) днів з моменту підписання даного договору довіреність відповідності до п. 3.1.3. даного договору; після отримання запиту від Сторони -2 надавати інформацію про виконання зобов'язань за даним договором; виконувати інші зобов'язання, визначені даним договором та діючим законодавством України.

Згідно з розділом 4 зазначеного вище договору, сторона-2 прийняла зобов'язання: у термін протягом 15 (п'ятнадцяти) днів після підписання цього договору приступити до здійснення комерційних проектів, передбачених умовами даного договору; вжити заходів щодо найму відповідного персоналу для виконання робіт за даним договором; надавати Стороні-1 інформацію про виконання даного договору; в строк не пізніше 20 числа місяця, що слідує за звітним кварталом надавати Стороні -1 фінансовий звіт про результати виконання даного договору; у встановленому порядку вирішувати питання фінансування виробництва транспортування та реалізації продукції; проводити поставку необхідних матеріально-технічних ресурсів та основних засобів для виконання робіт; забезпечувати комерційну діяльність по реалізації виготовленої продукції (виконання робіт, послуг), вести переговори з покупцями та укладати цивільно-правові угоди; зареєструвати даний договір у встановленому законом порядку.

У розділі 6 вищевказаного договору сторони погодили та встановили внески сторін. Крім того, зазначено, що усі внески учасників не є їх спільною частковою власністю, а лише передані (внесені) сторонами для користування (володіння) у період виконання сторонами зобовязань, обумовлених договором.

Умовами пункту 8.1. договору про спільний обробіток земельної ділянки б/н від 26.01.2012 року встановлено, що цей договір набирає чинності від дати його підписання сторонами і діє до 21.12.2017 року.

Надалі, зобовязаними сторонами було укладено ряд додатків до договору про спільний обробіток земельної ділянки б/н від 26.01.2012 року, які є невідємними частинами основного договору від 26.01.2012 року

Позивач - Державне підприємство "Навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім.В.В.Докучаєва звернувся з позовом до суду, в якому наголошує про те, що за весь період з моменту укладення договору про спільний обробіток земельної ділянки від 26.01.2012 року, ТОВ "Агрофірма "Рассвет" не в повному обсязі виконало зобовязання з приводу сплати компенсаційних виплат, а також, в порушення пункту 6.1.4., 6.2.3. договору відповідачем не перераховано ДП "НГД "Докучаєвське" ХНАУ ім. В.В. Докучаєва частки прибутку в розмірі 20% від фактичного прибутку.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 176 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.

Частина 1 статті 1130 Цивільного кодексу України містить поняття договору про спільну діяльність, з яким сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно статті 1131 Цивільного кодексу України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі, координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Умовами договору про спільний обробіток земельної ділянки б/н від 26.01.2012 року про строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки є елементом договору про спільний обробіток земельних ділянок, наявність яких у договорі не змінює правової форми такого договору. Крім того, дії сторін з виконання вище вказаного договору свідчить про те, що їх наміри відповідають меті договору про спільний обробіток земельних ділянок.

Частина 2 статті 1130 Цивільного кодексу України вказує на існування двох різновидів договору про спільну діяльність:

- договір простого товариства (на основі об'єднання вкладів учасників);

- договір про спільну діяльність, що передбачає об'єднання вкладів учасників.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором простого товариства.

Статтею 1132 Цивільного кодексу України визначене поняття договору простого товариства як різновиду договору про спільну діяльність, за яким сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

У Цивільному кодексі України поряд із терміном «розірвання» договору використовується термін «припинення» договору. Зазначені поняття не є тотожними через відмінні підстави їх виникнення та юридичні наслідки, які породжені цими правовими явищами. Розірвання договору слід розглядати як один із видів припинення договору.

Статтею 1141 Цивільного кодексу України встановлені наступні підстави припинення договору простого товариства:

1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

2) оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

3) смерть фізичної особи-учасника або ліквідації юридичної особи-учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);

4) відмова учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

5) сплив строку договору простого товариства;

6) виділ частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

Відповідно до частини 2 статті 1142 Цивільного кодексу України, учасник простого товариства, укладеного на визначений строк (в даному випаду сторони визначили строк дії договору - до 21.12.2017 року), має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору.

В чому полягає поважність причин розірвання договору позивачем у позовній заяві не зазначено та наявність таких причин під час розгляду справи не доведена.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, договір також може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Термін «істотне порушення» використовується законодавцем у частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України як оціночна категорія і визначається як таке порушення стороною умов договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивачем не надано суду доказів істотного порушення з боку відповідача умов договору. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Агрофірма "Рассвет" виконувало покладені на нього умови договору.

Так, первісна бухгалтерська звітність (том 3, а.с.133-217) свідчить, що відповідач - ТОВ "Агрофірма "Рассвет" належним чином виконав умов договору №б/н про спільний обробіток земельної ділянки від 26.01.2012 року, зокрема, щодо витрат на обробітку земельної ділянки у 2015 році, на посівний сезон 2016 року в сумі 4783269,70 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту перевірки Харківської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС України у Харківській області за № 241/20-23-22-01-05/30712821 від 26.02.2016 р. за період з 01.01.2012 по 20.11.2015 роки (том 3, а.с.89-132), податковим органом встановлено факт наявності збитків у відповідача в 2013 р. у сумі 3443220,28 грн. за вказаним договором №б/н про спільний обробіток земельної ділянки від 26.01.2012 року

Тобто, відповідач у 2016 році при виконанні умов договору №б/н про спільний обробіток земельної ділянки від 26.01.2012 року поніс значні матеріальні витрати.

Жодних листів або претензій від позивача за період з 2012 по 2015 роки з вимогою про оплату компенсаційної виплати із зазначенням періодів та сум належних до сплати на адресу ТОВ "Агрофірма "Рассвет не надходило. Протилежного позивачем не доведено.

При цьому, колегія суддів зазначає, що контрагентами не було погоджено чіткий порядок здійснення відповідачем розрахунків компенсаційної виплати, а лише пунктом 2.4. додатку № 3 від 01.03.2012 року до договору №б/н про спільний обробіток земельної ділянки від 26.01.2012 року встановили розмір компенсаційної виплати за 1 га в рік.

Так, пункт 2.4 викладений сторонами наступним чином: «Незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності, сторона-2 виплачує стороні-1 компенсаційну виплату за користування земельними ділянками, яка складає 687,12 грн. за 1 га в рік». Жодних змін до зазначеного договору сторонами не було внесено.

Вказане спростовує позицію позивача про те, що на відповідача покладений обовязок кожного місяця сплачувати компенсаційну виплату за користування земельними ділянками (стр. 94 зворотня сторона аркушу, том 4), та свідчить про бажання позивача вести в оману суд.

Стосовно доводів позивача щодо порушення відповідачем умов пункту 6.3. договору, оскільки останнім не було сформовано акти приймання-передачі внесків сторін, то колегія суддів вказує на те, що умовами вказаного пункту 6.3. договору обов'язок здійснювати внески по актам приймання - передачі із підписанням їх уповноваженими представниками сторін покладено на обох сторін договору, тоді, як позивач покладає обов'язок по виконанню пункту 6.3. договору лише на відповідача, на підставі чого, вказані твердження ґрунтуються на довільному тлумаченні позивачем умов пункту 6.3. договору.

Відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України , цивільне законодавство визначає, що договір може бути розірвано у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

При розірванні договору посилання на істотну зміну обставин можливе лише у тому разі, коли сторони при укладенні договору визначали такі обставини як істотні. Враховуючи той факт, що поняття «істотна зміна обставин» є оціночною категорією, законодавець у пункті 2 частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України дає визначення цього поняття, вказуючи на те, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Істотна зміна обставин як підстава розірвання договору має значення лише тоді, коли інше не передбачено положеннями укладеного договору або не випливає із суті зобов'язання. Зазначене випливає зі статті 652 Цивільного кодексу України , яка спрямована на захист інтересу контрагентів договору у разі зміни обставин, які для сторін є істотними. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний.

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо розірвання договору, враховуючи обставини, які істотно змінилися, заінтересована особа має право вимагати розірвання договору в судовому порядку. Зазначена вимога має ґрунтуватись на чотирьох умовах, визначених у частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, які мають існувати одночасно, а саме:

1) в момент укладення договору сторони керувалися тим, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Наявність існування хоча б однієї та, одночасно, всіх чотирьох умов, передбачених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, позивачем не доведена. Крім того, суду не надано доказів намагань позивача (сторін) досягти згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання.

З аналізу норм цивільного законодавства, що регулює питання припинення (розірвання) договорів в цілому та договорів даного виду, вбачається відсутності в розумінні статей 651, 652, 1141 Цивільного Кодексу України підстав для розірвання договору №б/н про спільний обробіток земельної ділянки від 26.01.2012 р.

Вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з компенсаційної виплати в сумі 1117613,76 грн. та не перерахованого прибутку за 2014 рік в сумі 226848,60 грн. не підлягає задоволенню судом, з огляду на те, що примушування до виконання обовязків із внесення вкладу у спільну діяльність суперечить природі відносин простого товариства.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи те, що повивачем за первісним позовом - ДП "НГД "Докучаєвське" ХНАУ ім. В.В. Докучаєва належними та допустимими доказами обґрунтованості заявлених позовних вимог не доведено, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні первісних позовних вимог.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав зустрічних позовних вимог, суд вважає, що заявлені ТОВ "Агрофірма "Рассвет" зустрічні позовні вимоги про надання доступу до земельних ділянок не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

При вирішенні спору у справі господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги зміст наведених норм діючого законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними, у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України вказав наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 частини 2 статті 16 Цивільного Кодексу України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абзац 2 частини 2 статті 16 Цивільного Кодексу України).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 Цивільного Кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного, судова колегія зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, проте позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту шляхом заявлення вимоги про визнання протиправними дії відповідача зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права.

Крім того, необхідно зазначити, що під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Проаналізувавши зміст зустрічних позовних вимог та обставини, якими вони обґрунтовані, колегія суддів дійшла висновку, що вони фактично є вимогами про зобовязання вчинення певних дій (надати доступ до земельних ділянок) та не направлені на захист права (законного інтересу) первісного відповідача (позивача за зустрічним позовом), а відтак не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді.

Обраний первісним відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) спосіб захисту у вигляді визнання дій первісного позивача протиправними є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

Первісний відповідач (позивачем за зустрічним позовом) не довів в установленому законом порядку, в чому полягає в даному випадку порушення його прав.

Так, первісний відповідач (позивачем за зустрічним позовом) вказав на те, що Державне підприємство "Навчально-дослідницьке господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва не може надати свій вклад (земельну ділянку) за договором про спільний обробіток земельної ділянки від 26.01.2012 року, оскільки дана земельна ділянка знаходиться в користуванні іншої юридичної особи.

Тобто, первісний відповідач (позивач за зустрічним позовом) просить суд надати доступ до земельних ділянок, які є внеском за договором про спільний обробіток земельної ділянки від 26.01.2012 року.

Проте, жодних доказів в обґрунтування вищевказаних обставин, зокрема, щодо знаходження земельної ділянки за договором про спільний обробіток земельної ділянки від 26.01.2012 року у користуванні іншої юридичної особи первісним відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) до матеріалів господарської справи не надано.

Оскільки, первісний відповідач (позивач за зустрічним позовом) не надав суду жодних належних та допустимих доказів порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача за зустрічним позовом, обраний останнім спосіб захисту права не відповідає способам захисту права, встановленим статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України, та не призводить до поновлення порушених прав.

Враховуючи вищенаведене та те, що первісним відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не доведено суду та не надано доказів у підтвердження своїх зустрічних позовних вимог, як і не доведено порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016 року по справі №922/1447/16 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Державного підприємства "Навчально-дослідницьке господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Навчально-дослідницьке господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016 року по справі №922/1447/16 залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства "Навчально-дослідницьке господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва (62482, Харківська обл., Харківський район, селище Докучаєвське, вул. Докучаєва, буд. 2-А, код ЄДРПОУ 00487522) на користь Державного бюджету України 23699,44 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.