Постанова № 61484654, 14.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р. Справа№ 910/26911/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко О.В.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Шевченко Б.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача-1: Федяйнова О.М. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача-2: Василенко Г.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

від третьої особи: Степанишина А.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

від прокуратури: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/26911/15 (суддя - Комарова О.С.)

за позовом Державного концерну "Укроборонпром"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко- Комуненерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство "Завод імені О.В. Малишева"

за участю Генеральної прокуратури України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2016 у справі №910/26911/15 позов Державного концерну "Укроборонпром" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року задоволено повністю, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго".

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року по справі № 910/26911/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" вмотивована тим, що товариство не згодне з прийнятим рішенням суду від 27.01.2016 року по справі № 910/26911/15 оскільки вважає його незаконним, необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню в апеляційному порядку у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права

Скаржник зазначає, що судом було невірно застосовано ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та порушено ст. 216 Цивільного кодексу України, правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Апелянт вказує на те, що заявляючи позови, які не відповідають способам захисту, визначеним законом, представники позивача фактично зловживають своїми правами, що є підставою для відмови у позові відповідно до ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" вважає, що помилковою є позиція суду щодо законодавчої неможливості відчуження майна державних підприємств.

Апелянт зазначає, що в судовому рішенні від 27.01.2016 року по справі № 910/26911/15 не було надано оцінку доказам долученим відповідачем - 2, а саме постанови Харківського апеляційного господарського суду по справі № 922/4070/15, де було встановлено факт того, що воля Мінпромполітики та заводу на відчуження спірного майна носило виключно легальний характер і за формальними ознаками не суперечить інтересам держави.

Крім того, не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року по справі № 910/26911/15 публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року по справі № 910/26911/15 скасувати.

Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" вмотивована тим, що Укрсоцбанк не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недійсності спірного правочину, зумовлені наявністю: дефектів (незаконність) змісту правочину; дефекту (недотримання) форми; дефекту суб'єктного складу; дефектів волі - невідповідність волі та волевиявлення є абсурдними/хибними.

Господарським судом також не надано правову оцінку обставинам, що передували укладенню іпотечних договорів. Укладення іпотечних договорів було здійснено на підставі погодження, отриманого ДП «Завод їм. Малишева» в Міністерстві промислової політики України, яке на час укладення договору іпотеки виступало органом управління ДП «Завод ім. Малишева». Погодження надавалося неодноразово і викладено в листі Мінпромполітики №10/3-2-359 від 22.03.2006 р. (копія листа є в матеріалах справи), відповідно до змісту якого Міністерством промислової політики України надано дозвіл на передання в іпотеку Банку нерухомого майна, в тому числі нежитлової будівлі літ. «Р/1-7», загальною площею 17323,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та в листі Мінпромполітики №10/3-2-1351 від 12.09.2006 р. (копія листа є в матеріалах справи), відповідно до змісту якого Міністерством промислової політики України надано дозвіл на отримання заводом кредиту в Банку га передачу спірної нежитлової будівлі заводу в іпотеку банку.

Апелянт зазначає, що визнаючи позовні вимоги законними та обгрунтованими та визнаючи факт порушення оспорюваним правочином прав та інтересів саме держави, суд першої інстанції протиправно не застосував строки позовної давності щодо даного спору, та незаконно задовольнив позовні вимоги.

Також, скаржник зазначає, висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості клопотання про залучення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу, Кошель Тетяни Владиславівни до участі у справі в якості третьої особи не відповідають нормам діючого законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року колегією суддів у складі головуючий суддя Лобань О.І. судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В. порушено апеляційне провадження, апеляційній скарги прийнято до спільного розгляду, розгляд справи призначено на 09.03.2016 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2016 року в зв`язку з перебуванням головуючого судді Лобаня О.І. на лікарняному, справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Куксов В.В., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 року в справі № 910/26911/15 прийнято до провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/26911/15, розгляд справи призначено на 12.04.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 року в справі № 910/26911/15 продовжено строк розгляду справи на 15 днів, в судовому засіданні оголошено перерву на 17.05.2016.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2016 року в зв`язку з перебуванням головуючого судді Куксова В.В. у відпустці, на підставі п.п. 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді : Корсакова Г.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 19.05.2016 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 29.06.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/2853/16 від 05.06.2016 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Станіка С.Р. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/26911/15.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2016 року для розгляду справи № 910/26911/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончарова С.А. судді: Скрипка І.М., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2016 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" було прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 31.08.2016 року.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.08.2016 року у зв'язку з перебування судді Тарасенко К.В. у відпустці, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Коротун О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" було прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи відкладено на 14.09.2016 року.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.09.2016 року у зв'язку з перебування судді Коротун О.М. на лікарняному, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Скрипка І.М., Яковлєв М.Л., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 08.06.2016 року.

Третя особа, згідно з поданим до суду 09.03.2016 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційних скаргах Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заперечив та просить апеляційний суд залишити рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року по справі №910/26911/15 без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Позивач, згідно з поданим до суду 09.03.2016 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційних скаргах Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заперечив та просить апеляційний суд залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року по справі №910/26911/15 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго", згідно з поданими до суду 12.05.2016 року поясненнями, додатково обґрунтовує свою апеляційну скаргу та просить задовольнити його апеляційну скаргу в повному обсязі та скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року по справі №910/26911/15, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач, згідно з поданим до суду 29.06.2016 року запереченнями, заперечив проти додаткових пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго".

Третя особа, згідно з поданим до суду 29.06.2016 року клопотанням, просить долучити до матеріалів справи копію постанови Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року по справі №47/170-10(н.в.о. 21/235-07), яка вивчена колегією суддів.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАКРО», згідно з поданою до суду 29.06.2016 року заявою, просить залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАКРО» на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго", вказана заява обґрунтована тим, що за договорами відступлення та договору поруки набуло прав вимоги щодо стягнення заборгованості за договором кредиту 805/6/18/8-116 від 22.09.2008 року з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та набуло прав Іпотекодержателя в обсязі та на умовах Договору іпотеки «805/13/18-5/8-846 від 22.09.2008 року згідно з договором.

Наведене клопотання про залучення третьої особи судом не задоволено з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Наведені Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАКРО» обставини в обґрунтування необхідності залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб не доводять, що рішення з даного спору може вплинути на їх права або обов'язки. Суд зауважує, що оспорюваний правочин не стосується прав та а обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакро». Як вказує заявник, він набув права вимоги за договором кредиту від 22.09.2008 року № 805/6/18/8-116 та іпотечним договором № 805/13/18-3/8-846 від 22.09.2008 року, які укладались між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго», а заявником не враховано того факту, що даний спір стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу, права та обов'язки за яким не переходили до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакро».

Позивач, згідно з поданим до суду 31.08.2016 року поясненнями, вказує суду, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі №47/170-10 (21/235-07) скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 18.07.2007 року, яким суд першої інстанції звернув стягнення, зокрема, на Лабораторний корпус, як зазначено у преамбулі оспорюваного Договору від 22.09.2008 року, його було укладено на виконання вказаного рішення Господарського суду Харківської області 18.07.2007 року у справі 21/235-07. Скасування названого рішення є додатковим свідченням незаконності укладення оспорюваного правочину, таким чином рішення господарського суду Харківської області від 18.07.2007 року у справі № 47/170-10 (21/235-07) скасоване.

Третя особа, згідно з поданим до суду 31.08.2016 року клопотанням, просить долучити до матеріалів справи копію постанови Вищого господарського суду України, якою залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року по справі №47/170-10(н.в.о. 21/235-07), яка вивчена колегією суддів.

Генеральна прокуратура України до судового засідання, що відбулось 14.09.2016 року, не з'явились, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників Генеральної прокуратури України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності Генеральної прокуратури України є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

22.03.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (позичальник) було укладено договір кредиту №805/6/18/6-031, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 828 500 Євро зі сплатою 13% процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід`ємною складовою частиною цього договору, та кінцевим терміном повернення заборгованості до 23.03.2009 року на умовах, визначених цим договором.

На виконання умов договору кредиту, 22.03.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 805/13/26/6-408, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 961, за умовами якого іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця за договором кредиту нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (літ. Р/1-7), загальною площею 17323,2 кв.м, вартістю за погодженням сторін 8 310 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 355 026,81 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належить іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21.07.2005 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови № 1673 від 21.07.2005 року, право власності на яку зареєстровано 22.07.2005 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090; нежитлові приміщення підвалу № 1-37, 1-го поверху № 1-103, 2-го поверху № 5-66, 3-го поверху № 5-76, 4-го поверху № 1-39, 5-го поверху № 1-43, 6-го поверху № 1-44, 7-го поверху № 1-37, технічного поверху № 1-40 в літ. "П/1-7" загальною площею 26973,1 кв.м вартістю за погодженням сторін 10 200 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 663 209,80 Євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 30.08.2005 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови №1994 від 29.08.2005 року, право власності на яку зареєстровано 31.08.2005 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090.

В подальшому, заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії та Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" про визнання недійсним іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (іпотекодавець), а також додаткового договору №1 від 31.05.2006 року, додаткового договору №2 від 27.12.2006 року та договору №3 про внесення змін від 17.07.2008 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року (головуючий суддя: Жельне С.Ч., судді: Аюпова Р.М., Лаврова Л.С.) у справі № 5023/7457/11 (60/318-10), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року (головуючий суддя: Могилєвкін Ю.О., судді: Пушай В.І., Плужник О.В.) позовні вимоги заступника прокурора Харківської області задоволено, визнано недійсним іпотечний договір №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева", додатковий договір №1 від 31.05.2006 року, додатковий договір №2 від 27.12.2006 року та додатковий договір №3 від 17.07.2008 року.

Вищезазначені судові рішення обґрунтовані приписами статей 203, 215, 261, 576 Цивільного кодексу України, статей 5, 14 Закону України "Про іпотеку", з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що згідно умов іпотечного договору предметом іпотеки є об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації, передача яких в іпотеку заборонена, у зв'язку з чим зміст іпотечного договору суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою визнання його недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 року у справі № 5023/7457/11 (60/318-10) касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року у справі №5023/7457/11(60/318-10) - без змін.

22.09.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4020, відповідно до п. 1.1. якого, продавець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується передати у власність покупцеві нежитлову будівлю літ. "Р/1-7", загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго".

Позовні вимоги вмотивовані тим, що оскаржуваний правочин, за умовами якого було відчужено майно Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як уповноваженого державою суб'єкта з управління майном цього підприємства, а також порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як суб'єкта господарювання. Крім того, позивач стверджує, що оскаржуваний договір порушує встановлений режим права власності на об'єкти, що входять до оборонно-промислового комплексу та не підлягають відчуженню, що є підставою для визнання останнього недійсним на підставі ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки його укладення спричинило незаконне заволодіння майном держави. Позивач також вказує, що оскаржуваний правочин суперечить ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", тому підлягає визнанню судом недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

16.06.2011 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", на підставі якого Державний концерн "Укроборонпром" наділено владними повноваженнями щодо управління майном, зокрема, державних підприємств оборонно-промислового комплексу.

31.08.2011 року постановою Кабінету Міністрів України № 993 було затверджено Статут Державного концерну "Укроборонпром", відповідно до положень якого Державному концерну "Укроборонпром" делеговано від Кабінету Міністрів України окремі повноваження щодо управління об'єктами державної власності.

У відповідності до додатку до Статуту Державного концерну "Укроборонпром", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 993 від 31.08.2011 року до складу підприємств-учасників Державного концерну "Укроборонпром" включено, зокрема, Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева".

За змістом ст.ст. 2, 4 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", до об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі належать: майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу Державного концерну "Укроборонпром". Державний концерн "Укроборонпром" (далі - Концерн) є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Приписами ст. 7 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" визначено, що у процесі управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі Концерн, зокрема:

- здійснює регулювання, контроль та координацію діяльності учасників Концерну;

- затверджує річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3 - 5 років) учасників Концерну та здійснює контроль за їх виконанням у встановленому порядку;

- проводить моніторинг фінансової діяльності учасників Концерну;

- надає згоду на відчуження та списання об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі учасників Концерну;

- здійснює контроль за діяльністю учасників Концерну;

- веде облік об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів;

- забезпечує надання розпоряднику Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про наявність і поточний стан майна об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, та зміну його стану;

- забезпечує в установленому порядку проведення інвентаризації майна Концерну та його учасників;

- виконує інші функції з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі у випадках, передбачених законодавством.

У відповідності до п. 5 ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України наділено повноваженнями здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Детальний перелік повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності закріплено в ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Відповідно до пп. 9 п. 12 Статуту Державного концерну "Укроборонпром", Концерн відповідно до законодавства має право утворювати підприємства, у тому числі спільні, засновані на державній власності, приймати рішення щодо їх реорганізації та ліквідації.

В пп. 19 п. 12 Статуту Державного концерну "Укроборонпром" визначено, що Концерн відповідно до законодавства має право, зокрема, забезпечувати в установленому законом порядку ефективне управління об'єктами майнового комплексу учасників Концерну для реалізації прав держави як власника таких об'єктів.

Відповідно до п. 15 Статуту Державного концерну "Укроборонпром" учасники Концерну зобов'язані, зокрема, сплачувати внески в порядку та розмірах, визначених генеральним директором Концерну.

При цьому, у п. 1.1 Статуту Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" визначено, що дане підприємство є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління Державного концерну "Укроборонпром".

Пунктом 4.1 Статуту Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Враховуючи положення норм чинного законодавства та Статуту Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" обґрунтованим є висновок, що Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" є підприємством державного сектору економіки, якому держава надала майно в господарське відання, яке в подальшому залишається у власності держави.

Так, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго", з підстав того, що за умовами оскаржуваного правочину неправомірно відчужено майно Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", що порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як уповноваженого державою суб'єкта з управління майном цього підприємства, а також порушує інтереси Державного концерну "Укроборонпром", як суб'єкта господарювання, тому підлягає визнанню судом недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Тому колегією суддів критично приймаються доводи апелянтів стосовно того, що заявляючи позови, які не відповідають способам захисту, визначеним законом, представники позивача фактично зловживають своїми правами, що є підставою для відмови у позові відповідно до ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Приписи п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до положень абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11. 2009 року відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як вже було встановлено судом, 22.03.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (позичальник) було укладено договір кредиту №805/6/18/6-031, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 828 500 Євро зі сплатою 13% процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід`ємною складовою частиною цього договору, та кінцевим терміном повернення заборгованості до 23.03.2009 року на умовах, визначених цим договором.

22.03.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 805/13/26/6-408, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 961, за умовами якого іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця за договором кредиту нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (літ. Р/1-7), загальною площею 17323,2 кв.м, вартістю за погодженням сторін 8 310 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 355 026,81 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належить іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21.07.2005 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови № 1673 від 21.07.2005 року, право власності на яку зареєстровано 22.07.2005 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090; нежитлові приміщення підвалу № 1-37, 1-го поверху № 1-103, 2-го поверху № 5-66, 3-го поверху № 5-76, 4-го поверху № 1-39, 5-го поверху № 1-43, 6-го поверху № 1-44, 7-го поверху № 1-37, технічного поверху № 1-40 в літ. "П/1-7" загальною площею 26973,1 кв.м вартістю за погодженням сторін 10 200 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 663 209,80 Євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 30.08.2005 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови №1994 від 29.08.2005 року, право власності на яку зареєстровано 31.08.2005 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090.

Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії та Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" про визнання недійсним іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (іпотекодавець), а також додаткового договору №1 від 31.05.2006 року, додаткового договору №2 від 27.12.2006 року та договору №3 про внесення змін від 17.07.2008 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року (головуючий суддя: Жельне С.Ч., судді: Аюпова Р.М., Лаврова Л.С.) у справі № 5023/7457/11 (60/318-10), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року (головуючий суддя: Могилєвкін Ю.О., судді: Пушай В.І., Плужник О.В.) позовні вимоги заступника прокурора Харківської області задоволено, визнано недійсним іпотечний договір №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева", додатковий договір №1 від 31.05.2006 року, додатковий договір №2 від 27.12.2006 року та додатковий договір №3 від 17.07.2008 року.

Вищезазначені судові рішення обґрунтовані приписами статей 203, 215, 261, 576 Цивільного кодексу України, статей 5, 14 Закону України "Про іпотеку", з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що згідно умов іпотечного договору предметом іпотеки є об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації, передача яких в іпотеку заборонена, у зв'язку з чим зміст іпотечного договору суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою визнання його недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 року у справі № 5023/7457/11 (60/318-10) касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року у справі №5023/7457/11(60/318-10) - без змін.

22.09.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4020, відповідно до п. 1.1. якого, продавець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується передати у власність покупцеві нежитлову будівлю літ. "Р/1-7", загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.

Позивач стверджує, що вибуття лабораторного корпусу із господарського відання Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" негативно вплинуло на ефективність господарської діяльності даного підприємства, оскільки без цієї нерухомості у Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" відсутня можливість провадити виробничу діяльність в принципі.

Як зазначає позивач, відповідно до експертного висновку від 04.09.2009 року про проведення техніко-метрологічної експертизи у кримінальній справі № 1946, складеного комісією експертів Національного наукового центру "Інститут метрології" та Української академії наук, приміщення центральної лабораторії (літера "Р/1-7"), весь комплекс наявних у ньому апаратури та обладнання, є невід'ємною частиною виробничого процесу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева". Зазначений факт також був встановлений у судових рішеннях у справі № 5023/7457/11.

Господарським судом Харківської області в рішенні від 26.03.2015 року у справі № 5023/7457/11 (н.р. 60/318-10) також встановлено, що Міністерство промислової політики України листом №10/7-1-110 від 21.01.2005 року надіслало на адресу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" додатковий Перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, що передбачений додатком № 2 до Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001 року №787 (затвердженого першим заступником міністра Мангулом А.І. 21.01.2005 року).

Окрім того, у вищевказаному листі Міністерство зобов'язало керівника Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" внести відповідні зміни до Переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" та подати його на затвердження до міністерства.

Також у зазначеному вище рішенні Господарського суду Харківської області встановлено, що зміни до переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", яке не підлягає приватизації не вносилися та не подавалися на затвердження до Міністерства промислової політики України.

Тобто, майно, вказане в додатковому переліку, надісланому листом Міністерства промислової політики України №10/7-1-110 від 21.01.2005 року на адресу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" зі складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" не виключалося, в т.ч. нежитлова будівля літ. "Р/1-7", загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.

Відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (в редакції чинній на момент укладення договору) Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

З огляду на те, що Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" входить до вказаного переліку з моменту прийняття вказаного вищезазначеного закону, тому все майно, закріплене за Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева", не підлягає приватизації.

З огляду на викладене, колегія суддів не примає доводів стосовно того, що помилковою є позиція суду щодо законодавчої неможливості відчуження майна державних підприємств.

Як вбачається зі змісту купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року, предметом цього правочину є нерухоме майно, яке належить Державі Україна - лабораторний корпус літ. "Р/1-7", загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, продаж якого здійснювався в порядку та на підставі Закону України "Про іпотеку".

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено,що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Отже, рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року у справі № 5023/7457/11 (60/318-10) та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року, залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 року у справі № 5023/7457/11 (60/318-10) мають преюдиціальне значення, а встановлений ними факт неправомірного вибуття лабораторного корпусу літ. "Р/1-7", загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, який є об'єктом права державної власності та не підлягав приватизації, повторного доведення не потребує.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи відповідача-1 щодо пропуску позивачем строку позовної давності, викладені ним у відзиві на позовну заяву № 08.42-186/85-4496 від 12.11.2015 року та заяві про застосування строку позовної давності № 08.42-186/85-4497 від 12.11.2015 року, з огляду на наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року, за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

За приписами п. 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, зокрема, зазначено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 року Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області 21.01.2014 року у справі № 922/5190/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" до Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" про стягнення 23 549 336,28 грн. Державний концерн "Укроборонпром" було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Водночас, позивач в позовній заяві зазначає, що на час укладення оскаржуваного правочину Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" входило до сфери управління Міністерства промислової політики України. Позивач вказує, що при передачі Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" в управління позивача зі сфери управління Міністерства промислової політики України, позивач не повідомлявся про укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року.

Тобто, про оскаржуваний правочин позивачу стало відомо в процесі розгляду справи № 922/5190/13, яка перебувала в провадженні Господарського суду Харківської області.

В обґрунтування пропуску строку позовної давності, відповідач-1 посилається на лист № 08.6-02/67-16537 від 06.08.2012 року, адресований Державному підприємству "Завод імені В.О. Малишева", в якому відповідач-1 повідомив Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" про те, що рішенням Господарського суду від 16 грудня 2009 року по справі № 27/362-09 звернуто стягнення на нежитлову будівлю літ. "Р/1-7", загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 та запропонував придбати вказаний об'єкт нерухомого майна у Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева".

В свою чергу, Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" листом № 16/2147 від 29.08.2012 року повідомило відповідача-1 про направлення позивачу листа № 08.6-02/67-16537 від 06.08.2012 року з пропозицією щодо придбання нежитлової будівлі літ. "Р/1-7", загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.

Однак, доказів направлення, а рівно і доказів отримання позивачем листа Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" № 08.6-02/67-16537 від 06.08.2012 року матеріали справи не містять.

В той же час, доказів того, що позивач міг дізнатись про договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 року раніше, ніж 21.01.2014 року матеріали справи не містять, як і не містять будь-яких інших доказів, які свідчили б про іншу дату початку перебігу позовної давності

Тому апеляційним судом критично приймається довод апелянтів щодо пропуску строків позовної давності, суд першої інстанції обґрунтовано вважає, що трирічний строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом не сплив.

З огляду на викладене позовні вимоги Державного концерну "Укроборонпром" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/26911/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/26911/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/26911/15 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/26911/15 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/26911/15 - залишити без змін.

4. Матеріали справи № 910/26911/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.В. Тищенко

І.М. Скрипка