Ухвала суду № 61481151, 21.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний номер справи 755/16364/15-ц Головуючий в І інстанції: Катющенко В.П.

Апеляційне провадження 22-ц/796/8513/2016 Доповідач: Слободянюк С.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді - Слободянюк С.В.,

суддів - Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.

при секретарі - Гоін В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року, Публічне акціонерне товариство «ВТБ БАНК» (далі ПАТ «ВТБ БАНК»), звернувся в суд з позовом, в якому просив суд: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ВТБ БАНК» за кредитним договором № 49Г03-08 від 03 червня 2008 року в розмірі 76 952 долари США 29 центів становить 1 698 042 гривні 57 копійок, звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором від 03 червня 2008 року, а саме на двокімнатну квартиру, АДРЕСА_1 на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «ВТБ БАНК».

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року у відмовлено в задоволені позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «ВТБ БАНК» подали апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення, постановлення нового, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представника ПАТ «ВТБ БАНК» - Сироватська О.М. апеляційну скаргу підтримала, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 скаргу не визнав.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ПАТ «ВТБ БАНК» не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність заборгованості відповідача за кредитним договором, що б у своїй сукупності надавало б право позивачу на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, 03 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ БАНК» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «ВТБ БАНК») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 49Г03-08, відповідно до умов якого банк надав позичальникові ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) на таких умовах: сума кредиту - 149500,00 доларів США 00 центів; строк кредитування - 20 років до 2028 року; проценти за користування кредитом - 14,00 відсотків річних (а.с.52-72)

Відповідно до п. 2.1. Розділу 2 кредитного договору, грошові кошти отримані позичальником за цим договором використовуються за цільовим призначенням: для придбання двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 51,3 кв.м., житловою площею - 31,00 кв.м.

За вимог ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В забезпечення виконання зобов'язань з боку позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором, 03 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ БАНК» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «ВТБ БАНК») та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 44Г09- 08, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_1 передав іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох жилих кімнат, загальною площею 51,3 кв.м., жилою - 31,00 кв.м (а.с.73-75).

Відповідно до п.п. 1.1. Розділу 1 іпотечного договору, предметом цього договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п.

1.3. цього договору, для забезпечення виконання зобов'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом, комісій, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором № 49Г03-08 від 03 червня 2008 року та будь-якими додатковими угодами до нього (у т.ч. які збільшують основне зобов'язання).

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в азі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як роз'яснено в п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу», статей 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем.

Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Відповідно до Розділу 4 іпотечного договору, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за кредитними договорами у повному обсязі, включаючи сплату основної суми боргу, неустойки, процентів та інших платежів, витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і звернення стягнення на предмет іпотеки, збитків, завданих порушенням основного зобов'язання та/або цього договору іпотеки. У разі невиконання зобов'язань за кредитним договором та/або цим договором, іпотекодержатель має право достроково стягувати наданий кредит незалежно вії встановленого строку виконання зобов'язання та задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За вимог ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язаних, г забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплат- процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя запишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

ПАТ «ВТБ БАНК» не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність заборгованості відповідача за кредитним договором, що б у своїй сукупності надавало б право позивачу на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна. За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами у справі, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Крім того, ч. 2ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року № 6-1851 цс 15.

З договору іпотеки вбачається, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем визначено як позасудовий спосіб захисту згідно умов договору про задоволення вимог іпотеко держателя (п. 5.1). Сторонами було погоджено позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (а.с.74)

Будь - яких доказів про те, що іпотекодавець в рахунок погашення боргу надав згоду на передачу у власність позивачу нерухомого майна, яке є предметом іпотеки у позасудовому порядку матеріали справи не містять, а відтак доводи апелянта щодо виникнення у нього права власності на предмет іпотеки є безпідставним..

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст..ст.303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» відхилити

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: