Постанова № 61479678, 06.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р. Справа№ 910/22863/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Зеленіна В.О.

Смірнової Л.Г.

секретар судового засідання Білак В.Ю.

за участю представників:

від прокуратури: Атаєва Д.К. - за посвідченням;

від позивача-1: Зеленко Д.С. - за довіреністю оформленою належним чином;

від позивача-2: не з'явились;

від відповідача-1: Зубарєва Н.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача-2: Гармашов Б.С. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача-3: Бабій Р.В. - за договором про надання правової допомоги;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: не з'явились;

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

від третьої особи-1: не з'явились;

від третьої особи-2: Дьячук Н.П. - за довіреністю оформленою належним чином,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016р.

у справі №910/22863/15 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі:

1) Міністерства освіти і науки України

2) Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації

до відповідача-1 Фонду державного майна України

відповідача-2 Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву

відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан11"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) Державна наукова установа "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти"

2) Державне підприємство "Інфоресурс"

про визнання недійсним договору оренди та договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування наказів, повернення нежитлових приміщень, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан11" про:

- визнання незаконним та скасування в цілому з моменту видання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву від 11.08.2011р. № 1047 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майн за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а";

- визнання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву від 16.07.2011р. № 934 "Про затвердження висновку про вартість майна" незаконним в частині п. 5, яким затверджено висновок суб'єкта оціночної діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю "Слав-Консалтінг" про вартість майна - нежитлових приміщень площею 519,0 кв.м. розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а станом на 28.02.2011р. та скасування з моменту його видання;

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить державної власності від 15.08.2011р. № 5930 (зі змінами від 27.06.2011р. та від 11.02.2013р.), укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна Украйни по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11";

- визнання незаконним та скасування в цілому з моменту видання наказу Фонду державного майна Украйни від 30.05.2013р. № 741 "Щодо визначення дати оцінки";

- визнання незаконним та скасування в цілому з моменту видання наказу Фонду державного майна Украйни від 23.07.2013р. № 1119 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна Украйни від 30.05.2013р. № 741";

- визнання незаконним та скасування в цілому з моменту видання наказу Фонду державного майна Украйни від 16.12.2013р. № 4290 "Щодо завершення приватизації об'єкта";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а, що приватизуються шляхом викупу, від 06.12.2013р. № 408, укладеного між Фонду державного майна Украйни та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан 11";

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан11" повернути нежитлові приміщення загальною площею 555,8 кв.м., розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а, загальною вартістю 6 680716,00 грн. державі в особі Міністерства освіти і науки України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015р. по справі № 910/22863/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015р. у справі № 910/22863/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015р. та рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015р. у справі № 910/22863/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2016р. у справі №910/22863/15 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Заступник Генерального прокурора України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016р. у справі №910/22863/15 та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р. апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016р. у справі №910/22863/15 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., судді: Чорна Л.В., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р. апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Чорна Л.В., Зеленін В.О., прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.08.2016р.

30.08.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому його представник просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.08.2016р. у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці, змінено склад колегії суддів та сформовано новий склад колегії: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Зеленін В.О., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016р. розгляд апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора України відкладено на 06.09.2016р.

06.09.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому його представник просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Позивач-2, третя сторона, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, та третя сторона-1 до судового засідання, що відбулось 06.09.2016р., не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка вказаних представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи є можливим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно із звітом суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Слав-Консалтинг" від 28.02.2011р. про незалежну оцінку вартості вбудованих нежитлових приміщень площею 519, 50 кв. м за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а вартість останніх становить 2 330 000, 00 грн.

Відповідно до рецензії Всеукраїнської громадської організації "Асоціація фахівців оцінки" від 15.07.2011р., звіт Суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Слав-Консалтинг" від 28.02.2011р. про незалежну оцінку вартості нежилих приміщень загальною площею 519,50 кв. м. по бульвару Т. Шевченка, 27а у місті Києві для розрахунку орендної плати класифікується як такий, що відповідає вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 15.07.2011р. № 934 затверджено висновок Суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Слав-Консалтинг" від 28.02.2011р. про вартість майна - нежилих приміщень загальною площею 519,50 кв. м. по бульвару Т. Шевченка, 27а у місті Києві.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 11.08.2011р. № 1047 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а" погоджено укладення договору оренди нерухомого майна - нежилих приміщень загальною площею 519,50 кв. м. по бульвару Т. Шевченка, 27а у місті Києві з Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11".

15.08.2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11" укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5930.

За умовами договору оренди від 15.08.2011р. відповідач-2 зобов'язався передати, а відповідач-3 - прийняти у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 519,50 кв. м (в т. ч. 260,00 кв. м - на другому поверсі, 259,50 кв. м. - на третьому поверсі будівлі), розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А, що перебуває на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 28.02.2011р. і становить 2 330 000,00 грн. без ПДВ, з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою.

Згідно з п. 5.7. зазначеного договору, орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов'язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, він зобов'язаний надати експертний висновок та проектно-кошторисну документацію на здійснення невід'ємних поліпшень.

Відповідно до п. 10.1. договору його укладено строком на 2 роки та 11 місяців і діє з 15.08.2011р. до 15.07.2014р. включно.

15.08.2011р. сторонами договору № 5930 від 15.08.2011р. підписано акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А.

Згідно з листом № 30-09/207 від 06.02.2012р. Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву надало Товариству з обмеженою відповідальністю "САН 11" згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна загальною площею 519,50 кв. м за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А.

27.06.2012р. сторонами договору № 5930 від 15.08.2011р. укладено договір № 5930/1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5930 від 15.08.2011р., яким внесено зміни, зокрема, до п. п. 1.1., 10.6. та встановлено, що площа орендованого нежилого приміщення становить 555,80 кв. м., вартість об'єкту оренди становить 2 492 807,50 грн., чинність договору припиняється внаслідок приватизації орендованого майна орендарем.

11.02.2013р. сторонами договору № 5930 від 15.08.2011р. підписано договір № 5930/02 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5930 від 15.08.2011р., відповідно до умов якого балансоутримувачем державного нерухомого майна визначено - Державне підприємство "Інфоресурс", оскільки на підставі наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 04.12.2012р. № 1388 "Про передачу об'єкту нерухомості" та акту приймання-передачі від 10.12.2012р. адміністративну будівлю по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві безоплатно передано з балансу Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" на баланс Державного підприємства "Інфоресурс".

Товариство з обмеженою відповідальністю "САН 11" звернулось до Фонду державного майна України з листом № 9 від 14.05.2013р. про включення нежилих приміщень загальною площею 558,8 кв. м., розташованих по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації.

Відповідно до наказу Фону державного майна України від 30.05.2013р. № 737 "Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації" нежилі приміщення загальною площею 558,8 кв. м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві включено до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу.

30.05.2013р. Фондом державного майна України прийнято рішення про приватизацію шляхом викупу об'єкта державної власності групи А - нежилих приміщень загальною площею 558, 8 кв. м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві, що знаходяться на балансі Державного підприємства "Інфоресурс" та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11", про що видано відповідний наказ № 741 від 30.05.2013р.

Відповідно до п. 2 наказу Фонду державного майна України № 741 від 30.05.2013р. датою оцінки нежилих приміщень загальною площею 558,8 кв. м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві є 31.05.2013р.

Згідно з наказом Фонду державного майна України № 1119 від 23.07.2013р. викладено у новій редакції наказ Фонду державного майна України № 741 від 30.05.2013р. та визначено, що приватизація об'єкту державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 558,8 кв. м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11" відбувається з компенсацією орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок власних коштів орендаря за згодою орендодавця за час оренди.

Наказом Фонду державного майна України № 3385 від 25.10.2013р. затверджено висновок про вартість майна - нежитлових приміщень загальною площею 558,8 кв. м., розташованих по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві з метою приватизації шляхом викупу у розмірі 6 580 326, 00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

06.12.2013р. між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11" укладено договір купівлі-продажу об'єкта державної власності, що приватизується шляхом викупу № 408, відповідно до якого відповідач-1 зобов'язався передати, а відповідач-3 - прийняти у власність об'єкт державної власності групи А - нежитлове приміщення групи приміщень №№ 5, 7 (літ А) загальною площею 558,8 кв. м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві, які знаходяться на балансі Державного підприємства "Інфоресурс" та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11".

Відповідно до п. 3.3. договору, право власності на об'єкт приватизації переходить до відповідача 3 після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт приватизації, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації.

12.12.2013р. Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11" підписано акт передачі державного майна № 633, за яким відповідач 1 передав, а відповідач 3 прийняв проданий 06.12.2013р. шляхом викупу об'єкт державної власності групи А - нежитлове приміщення, груп приміщень № 5, 7 (літ. "А") загальною площею 555,8 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, які знаходяться на балансі державного підприємства "Інфоресурс" та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11".

Відповідно донаказу Фонду державного майна України № 4290 від 16.12.2013р. приватизація об'єкта державної власності групи А - нежитлового приміщення, груп приміщень N 5, 7 (літ. "А") загальною площею 555,8 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А вважається такою, що завершена.

Обґрунтовуючи незаконність рішення суду першої інстанції, апелянт послався на те, що на момент передачі нежитлових приміщень в оренду ТОВ "САН 11" зазначена будівля знаходилась на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" і вказану установу Наказом Міністерства освіти та науки від 16.03.2010р. № 215 включено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, а отже Фонд державного майна України при вирішенні питання про передачу вказаного об`єкту в оренду мав керуватись Законом України "Про оренду державного та комунального майна" з урахуванням положень Закону України "Про освіту", за яким майно державної установи системи освіти, що фінансується з бюджету не могло бути об`єктом оренди для цілей не пов`язаних з освітньою та науковою діяльністю. Між тим, зазначав апелянт , суд першої інстанції цій обставині не дав належної правової оцінки .

Також апелянт послався на неврахування судом першої інстанції того, що самим підприємством на момент укладення договору оренди не було подано орендодавцю достовірних даних про наявність підстав для передачі йому майна, що є об`єктом освіти на науки.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент видання наказу від 11.08.2011р. № 1047) об'єктами оренди за цим Законом є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

За приписами ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент видання наказу від 11.08.2011р. № 1047) орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків.

Згідно з ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент видачі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 11.08.2011р. № 1047 нерухоме майно за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, перебувало на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти".

Господарський суд м. Києва вірно зазначив, що баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку та перебування певного майна на балансі такого підприємства (організації) не створює для нього майнових прав щодо майна та, відповідно, не визначає його правовий статус, цільове призначення тощо.

З огляду на зазначене, сам лише факт перебування спірного майна на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" не може свідчити про те, таке майно відноситься до об'єктів освіти і науки. Для наділення об'єкта нерухомого майна статусом об'єкта освіти і науки необхідним є факт його використання в освітній та науковій діяльності і таке користування пов'язано із освітнім та науковим процесом.

Утім, з матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно на момент його передачі в оренду не використовувалося балансоутримувачем - Державною науковою установою "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти". Ця обставина не заперечувалася учасниками провадження під час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції.

Так, зокрема, у письмових поясненнях Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", зазначено, що на момент передачі приміщень в оренду будівля, в якій розташовані спірні приміщення, даною науковою установою за призначенням не використовувалася, оскільки з 2011 року для здійснення основної діяльності Інститутом використовується нежитлова будівля, що розташована за іншою адресою, площі якої достатньо для розміщення необхідних структурних підрозділів та здійснення статутної діяльності.

З листів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1/12-1548 від 19.03.2012р., ДП «Інфоресурс» (балансоутримувача приміщень) № 01.01-29/220 від 03.04.2013р., Міністерства освіти і науки України № 1/12-4210 від 27.05.2013р. вбачається, що зазначені приміщення не використовуються за призначенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України на підставі цієї норми погодило умови договору оренди приміщень.

В той же час інших документів, які б підтверджували те, що спірне нерухоме майно має статус об'єкта освіти і науки позивачем не надавалося, на що вказує їх відсутність в матеріалах справи.

Крім того, відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» від 27.08.2010р. № 796 навчальні заклади, інші установи та заклади системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності можуть здійснювати надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Таким чином, за умови невикористання даного майно відповідною освітньою або науковою установою законодавчі та інші нормативно-правові акти допускали передачу в оренду нерухомого майна, що перебуває на балансі освітніх або наукових установ,.

З матеріалів справи, та, зокрема, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, вбачається, що Державна наукова установа "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" ,серед іншого , здійснювала такий вид діяльності як друкування продукції, інші види видавничої діяльності.

Відповідно до статуту ТОВ "САН 11" до предмету діяльності товариства віднесено, у тому числі, видавнича справа: книговидавнича справа, видання книг, брошур, буклетів та інших подібних видань, включаючи словники та енциклопедії, карти та атласи, музичні видання, видавництво інших художніх матеріалів.

Як встановлено судом, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на відповідну дату, до видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "САН 11" належить також друкування продукції, виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг, а також інші види видавничої діяльності.

Тобто наявність серед видів діяльності ТОВ "САН 11" видавничої діяльності, яка також здійснювалася Державною науковою установою "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", свідчить про те, що укладення договору оренди щодо нерухомого майна не призвело до зміни цільового призначення майна, яке передавалося в оренду.

Крім того, відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на відповідну дату до видів діяльності Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" віднесено серед іншого надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відтак, з огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що передання нерухомого майна за адресою: м. Київ, бул. Шевченка Тараса, будинок 27-А в оренду не суперечило нормами чинного на той момент законодавства України.

Обґрунтовуючи неправомірність укладеного з ТОВ "САН 11" договору оренди, апелянт вказував, що договір був укладений без проведення конкурсу, що є порушенням абз. 6 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за змістом якої передбачено пільгові умови отримання в оренду майна, що перебуває в державній чи комунальній власності.

Зокрема, апелянт також зазначав, що розглядаючи вимоги про відповідність передачі майна в оренду та спірного договору оренди вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції не надав належної юридичної оцінки тій обставині, що видавницька діяльність не є основним видом підприємницької діяльності ТОВ "САН 11", і за даними Державного комітету телебачення і радіомовлення України як на моменту укладення, так і після укладення договору оренди ТОВ "САН 11" не перебувало у переліку вітчизняних видавництв та підприємств книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та розповсюдження не менше 50 відсотків книжкової продукції державною мовою.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в офіційному виданні Фонду державного майна України «Відомості приватизації» № 28 (671) від 27.07.2011р. було розміщено оголошення, в якому висловлено намір орендодавця - Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву на передачу в оренду об'єкту державного майна - приміщень загальною площею 519,5 кв. м, розташованих за адресою м. Київ, бул. Т. Шевченка, 27а, для розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками опублікування зазначеного оголошення ТОВ «САН 11» звернулося до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву із листом № 13 від 28.07.2011р., в якому висловило намір взяти в оренду вказане майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.

Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна.

Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в чинній на той час редакції) у разі, якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву по м. Києву № 1047 від 11.08.2011р. за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди вирішено укласти договір оренди з заявником - ТОВ «САН 11».

Зі змісту вищезазначеного наказу, пояснень Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та матеріалів справи вбачається, що інші особи у встановлений чинним законодавством термін таких заяв на оренду зазначеного нерухомого майна не подали і прокурор цієї обставини документально не спростував.

Таким чином, враховуючи, що ТОВ «САН 11» було єдиною особою, яка подала заяву на оренду спірного нерухомого майна, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву було правомірно прийнято відповідне рішення про укладення договору оренди з ТОВ «САН 11» без проведення конкурсу та в подальшому укладено відповідний договір оренди.

Відповідно до абз. 6 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у договорі оренди приміщень, укладеному відповідно до абзацу четвертого цієї частини з державним видавництвом, підприємством книгорозповсюдження, вітчизняним видавництвом, підприємством книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою (за винятком видань рекламного та еротичного характеру), передбачається умова стосовно того, що недотримання орендарем вимоги щодо підготовки, випуску та (чи) розповсюдження книжкової продукції державною мовою в обсязі не менш як 50 відсотків є підставою для розірвання договору оренди в установленому законодавством порядку, а не для визнання його недійсним.

Отже, наявність підстав, передбачених абз. 3 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , була достатньою умовою для укладення договору оренди з ТОВ «САН 11» без проведення конкурсу , тоді як в силу абз. 6 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» наявність статусу видавця, випуск та розповсюдження не менше 50 відсотків книжкової продукції державною мовою не визнано обов'язковими умовами у момент укладення договору оренди без проведення конкурсу.

В той же час судова колегія звертає увагу, що за змістом договору оренди № 5930 від 15.08.2011р. метою оренди спірного майна є розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається української мовою.

Відповідно до п. 5.15 договору оренди № 5930 від 15.08.2011р. ТОВ «САН 11» зобов'язувалося у місячний термін після підписання даного договору надати орендодавцю довідку Державного комітету телебачення і радіомовлення України, що підтверджує належність ТОВ «САН 11» до підприємств, які забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менше 50 відсотків книжкової продукції державною мовою.

Відтак, підставою виникнення обов'язку у орендаря надати документи, які підтверджують його належність до підприємств, які забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менше 50 відсотків книжкової продукції державною мовою, є умови укладеного ним договору оренди, а не, як помилково вважає апелянт, передумовою для вчинення правочину .

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що 25.08.2011р. ТОВ "САН 11" одержано свідоцтво Державного комітету телебачення і радіомовлення України про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавництв, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції.

Листом, отриманим орендодавцем 05.09.2011р., ТОВ «САН 11», повідомило, що довідка про випуск та розповсюдження не менше 50 відсотків книжкової продукції державною мовою видається лише за наслідками 12 місяців такої діяльності.

Крім того, факт здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11" видавничої діяльності підтверджується, зокрема, договором № 01-09-2011/1 від 01.09.2011р., укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сиция», предметом якого є виготовлення Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11" підручників, а також податковою декларацією з податку на прибуток підприємства, в якій відображено операції щодо одержання прибутку від здійснення видавничої діяльності. Із податкових декларацій Тоариства з обмеженою відповідальністю «САН 11» з податку на прибуток підприємства за 2011р. та за 2012р. вбачається, що іншої операційної діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю «САН 11» у зазначений період не проводило.

Зазначені докази спростовують твердження апелянта про те, що приміщення використовувалося не за цільовим призначенням (з іншою метою, ніж передбачено договором оренди). Поряд з цим наведені апелянтом доводи в обґрунтування недійсності договору оренди та порушення порядку його укладення судова колегія з посиланням на вказану обставину, підлягають відхиленню, адже в силу приписів ст. 773 Цивільного кодексу України користування наймачем ( орендарем) річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, є підставою для розірвання договору на вимогу наймодавця та відшкодування збитків.

Аналогічні правові наслідки передбачені ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за якою недотримання орендарем вимоги щодо підготовки, випуску та (чи) розповсюдження книжкової продукції державною мовою в обсязі не менш як 50 відсотків є підставою для розірвання договору оренди в установленому законодавством порядку.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, актами цивільного законодавства не встановлена недійсність договору оренди у зв'язку з використання орендованого майна не за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на зазначене, прийняття Наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 11.08.2011р. № 1047 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а" та укладення за його наслідками договору оренди між Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву та ТОВ «САН 11» від 15.08.2011р. № 5930 здійснено з дотриманням вимогами ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту».

Крім того, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 15.07.2011р. № 934, яким затверджено висновок Суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Слав-Консалтинг" від 28.02.2011р. про вартість майна - нежилих приміщень загальною площею 519,50 кв. м по бульвару Т. Шевченка, 27а у місті Києві, з урахуванням того, що відповідно до рецензії на вказаний звіт, він відповідає вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, і докази, які б спростовували наведені у звіті висновки або містили суперечливі відомості, матеріали справи не містять.

Щодо доводів прокуратури про введення Товариством з обмеженою відповідальності «САН 11» в оману державного органу при укладенні з ним договору оренди шляхом подання орендарем неправдивих відомостей про власну господарську діяльність та цілі одержання державного майна , то судова колегія такі доводи оцінює критично, адже обман у розумінні ст. 230 ЦК України може мати місце лише щодо обставин, які мають істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Вбачається, що саме сторона, яка діяла під впливом обману, повинна довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Прокурор, звертаючись із позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України цих обставин при обґрунтуванні недійсності договору оренди не довів .

З приводу доводів скаржника про наявність передбачених ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» обмежень щодо приватизації нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, та укладення відносно нього договору купівлі-продажу судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Як вже зазначалось, нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, на момент передачі їх в оренду перебували на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", проте не використовувалися даною науковою установою, що підтверджується, зокрема, поясненнями зазначеної установи та листами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1/12-1548 від 19.03.2012р., Міністерства освіти і науки № 1/12-4210 від 27.05.2013р., а також Державного підприємства "Інфоресурс" № 01.01-29/220 від 03.04.2013р., якому спірні приміщення передані на баланс у 2013 році.

Вказані листи наявні у матеріалах приватизаційної справи та, відповідно, враховувались при прийняття рішення щодо приватизації спірного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Приватизація нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А шляхом викупу здійснювалась з урахуванням норм Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об'єктів малої приватизації може здійснюватись шляхом викупу. Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Статтею 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що Фонд затверджує переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають викупу; включення об'єктів малої приватизації до зазначених переліків здійснюється з ініціативи державного органу приватизації, уповноваженого органу управління чи покупця; покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації.

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Статтею 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України віднесено реалізацію державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Колегія суддів звертає увагу на наявний у матеріалах справи дозвіл Регіонального відділення Фонду державного майна України на здійснення ТОВ «САН 11» невід'ємних поліпшень орендованих ним нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А.

За час оренди ТОВ «САН 11» здійснило невід'ємних поліпшень орендованого майна на загальну суму 1 197 111,32 грн. та інших поліпшень на суму 1 016 039,46 грн., що підтверджується аудиторським висновком, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно з висновком про вартість майна, наданого суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертне агентство «Єдність», ринкова вартість нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А , з урахуванням виконаних невід'ємних поліпшень , станом на 31.08.2013р. становила 6 680 716,00 грн. без урахування податку на додану вартість.

Відповідно до рецензії на звіт Суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертне агентство «Єдність» про незалежну оцінку вартості нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, звіт вцілому відповідає вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Судом першої інстанції встановлено, що рецензентом звіту перевірено Перелік об'єктів культурної спадщини Шевченківського району міста Києва та з'ясовано, що будинок по бульв. Т.Шевченка, 27-А у зазначеному переліку відсутній.

Судова колегія враховує , що в матеріалах приватизаційної справи міститься лист Міністерства освіти і науки, молоді та спору України від 19.03.2012р. вих. № 1/12-1548, відповідно до кого останнє повідомляє Фонд державного майна України та Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту, що комісія з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спору України, не заперечує щодо включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації, нежитлових приміщень, розташованих у будівлі по бульвару Шевченка, 27-А в місті Києві, як таких, що не використовуються та не експлуатуються балансоутримувачем.

Також листом від 27.05.2013р. за вих. № 1/12-4210 Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України повідомило Фонд державного майна України, що приміщення будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, які є державною власністю, не використовуються в навчальному та науковому процесі та закріплені за Державним підприємством "Інфоресурс" на праві повного господарського відання; на зазначені нежитлові приміщення не поширюються обмеження, визначені ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту".

Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що приватизація спірного майна проведена з дотриманням вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»,а доводи прокурора про зворотне ґрунтуються на припущеннях і документально не підтверджені.

З приводу доводів апелянта про порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини» та щодо не врахування судом першої інстанції факту перебування будинку №27-А по бульв. Тараса Шевченка в місті Києві в Переліку щойно виявлених об"єктів культурної спадщини м. Києва на момент укладення договору оренди судова колегія зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації № 10.38-11 від 25.06.2011р. нежиле приміщення по бульвару Т. Шевченка, 27-а у місті Києві внесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Києва»

Наказом Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації від 28.04.2012р. № 10/27-12 "Про внесення змін до наказів Головного управління охорони культурної спадщини від 10.06.2011 року № 10/34-11 та від 25.06.2011р. № 10/38-11" нежиле приміщення по бульвару Т. Шевченка, 27-а у місті Києві виключено із Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини як помилково занесене.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Прокуратурою не надавалися та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що спірний об'єкт нерухомого майна на момент передання в оренду чи на момент приватизації був включений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Сам по собі факт включення об'єкту до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини за відсутності включення його в Державний реєстр нерухомих пам'яток України не може свідчити про поширення на даний об'єкт спеціального правового режиму, передбаченого ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Крім того, в матеріалах приватизаційної справи міститься лист Головного управління охорони культурної спадщини від 11.05.2012р. № 2822, адресований Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву, за змістом якого станом на 01.05.2012р. будинок по бульвару Шевченка, 27-А у місті Києві на обліку як пам'ятка або щойно виявлений об'єкт культурної спадщини не перебуває.

До матеріалів справи також доданий лист Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 060-4083 від 07.06.2016р. відповідно до якого у період з 25.05.2013р. до 05.06.2013р. будинок по бульвару Тараса Шевченка, 27 а, на обліку як пам'ятка або щойно виявлений об'єкт культурної спадщини не перебував.

Також судова колегія звертає увагу, що з урахуванням прийнятого Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації наказу від 28.04.2012р. № 10/27-12 станом на день включення приміщень до переліку об'єктів, що підлягають приватизації (на 30.05.2013р.) спірний об'єкт нерухомості був відсутній як у Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, так і у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України.

Тож з огляду на викладене вище посилання прокурора на вимоги п. 14 розділу II Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986р. № 203, окремого значення не мають і тому укладення договору оренди отримання згоди органу охорони культурної спадщини не потребувало.

Зазначене також свідчить про відсутність необхідності отримання згоди органу охорони культурної спадщини на приватизацію спірного нерухомого майна та укладення щодо нього договору купівлі-продажу.

Відсутність у нерухомого майна статусу об'єкта культурної спадщини спростовує необхідність застосування при його оцінці Методики грошової оцінки пам'яток, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1447 .

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, що передача спірного майна в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "САН 11" та його подальша приватизація відбулись з дотриманням норм чинного законодавства України, що регулює спірні відносини, у зв'язку з чим заявлені прокурором вимоги про скасування актів Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву правомірно визнані судом першої необґрунтованими.

Договір оренди нерухомого майна від 15.08.2011р. № 5930 (зі змінами від 27.06.2011р. та від 11.02.2013р.), а також договір купівлі-продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а, що приватизуються шляхом викупу, від 06.12.2013р. № 408, були укладені на підставі відповідних актів Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, які відповідають нормам чинного законодавства України, а відтак - суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про для визнання їх недійсними.

Крім цього, самостійних підстав визнання вказаних правочинів недійсними в порядку Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України ані судом першої інстанції ані колегією суддів апеляційної інстанції також не встановлено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що прокурором не доведено порушення прав та інтересів Міністерства освіти і науки України і Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, як позивачів у даній справі, оскільки вказані особи, як свідчать матеріали приватизаційної справи, надавали згоду як на приватизацію спірних приміщень, так і на їх користування Товариством з обмеженою відповідальністю "САН 11". Інших, встановлених чинним законодавством прав позивачів, які б порушувалися відповідачами, прокурором не наведено та не обґрунтовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2. 4. 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі „Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р., ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

Крім того в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу ажливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суд враховує, що відповідно до Акту поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А від 06.12.2013р. № 408, складеного Фондом державного майна України та ТОВ «САН 11» 19.11.2015р., умови договору купівлі-продажу виконуються належним чином, сплата за приміщення проведена в повному обсязі грошовими коштами.

Також матеріали справи не містять доказів того, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києва чи Фонд державного майна України зверталися до орендаря за спірним договором оренди з приводу неналежного виконання умов договору оренди. Так само сторони не заперечують цих обставин.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Судова колегія звертає увагу, що при розгляді даного спору судом першої інстанції були враховані вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 20.04.2016р. у справі № 910/22863/15 та надано оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43, 12 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно заяви прокурора про визнання поважними причин пропуску звернення до суду, оскільки про допущені порушення Генеральній прокуратурі України стало відомо з матеріалів, вилучених під час досудового слідства у кримінальній справі у листопаді 2014 року, судова колегія вважає за необхідне відзначити наступне.

Цивільним кодексом України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовну давність.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, що викладені у постановах від 13.04.2016р. № 3-224гс16, від 03.02.2016р. № 922/4324/15, від 30.09.2015р. № 910/4626/14.

Відтак у даному випадку, перебіг позовної давності стосовно заявлених вимог починається від дня, коли про порушені права дізнались відповідно Міністерство освіти і науки України та Головне управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації.

Судова колегія відзначає, що про процедуру укладення договору оренду було відомо невизначеному колу осіб, в т.ч. позивачам, із оголошення, яке було опубліковане в офіційному виданні Фонду державного майна України «Відомості приватизації» № 28 (671) від 27.07.2011р.

Крім того, про факт обізнаності Міністерства освіти і науки України щодо укладення договору оренди із ТОВ «САН 11» свідчить лист Міністерства освіти і науки від 23.09.2011р. № 1/11-8845, яким Міністерство освіти і науки погоджувало проведення невід'ємних поліпшень у орендованому приміщення.

Також в матеріалах справи наявний лист № 1/12-1548 від 19.03.2012р., яким Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України погодило включення спірних приміщень до переліку об'єктів, що підлягають приватизації

Крім того, листом Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації від 11.05.2012р. № 2822, повідомлено, що будинок, в якому знаходяться спірні приміщення, на обліку у відповідних реєстрах культурної спадщини не перебуває.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні заяви Міністерства освіти та науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації про поважність причин пропуску строку позовної давності.

Згідно зі ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В той же час, відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Між тим, за приписами п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Відтак, дійшовши висновку про недоведеність порушення прав та охоронюваних інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та необґрунтованість заявлених прокурором вимог, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, у зв'язку з чим наслідки спливу позовної давності у даному випадку не були застосовані.

З огляду на встановлене, судова колегія не вбачає підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України слід залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на апелянта.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016р.у справі № 910/22863/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016р. у справі № 910/22863/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/22863/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді В.О. Зеленін

Л.Г. Смірнова