Рішення № 61469809, 21.09.2016, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 21.09.2016

ЄУ № 420/1157/16-ц

Провадження №2/420/602/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Бондар Ю.О.

за участю секретаряСіренко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім»єю після розірвання шлюбу та поділ майна нажитого за час проживання однією сім»єю після розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить:

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання позивача з відповідачем однією сім»єю після розірвання шлюбу з 22.02.2007 року по жовтень 2014 року;

здійснити поділ спільного нажитого з відповідачем майна, виділивши у власність позивачу:

- ? частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га;

-1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га;

- ? частину автомобілю ВАЗ 21051, державний реєстраційний номер ВВ 1330ВС, вартістю 10000 грн.;

- ? частину причепа легкового ПА 004, державний реєстраційний номер ВВ 1370ХЕ, вартістю 2500 грн.;

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 20.11.1982 сторони у справі уклали шлюб. У 2007 році шлюб між ними було розірвано, але не зважаючи на це вони сімейні стосунки не розірвали і залишилися проживати разом однією сім»єю за вищевказаною адресою, вели спільне господарство, були пов»язані між собою спільним побутом до жовтня 2014 року. У 2014 році стосунки між сторонами погіршилися, відповідач вигнав позивача з будинку, у зв»язку з чим вона змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав. Під час шлюбу було нажито спільне майно, а саме: земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га; автомобіль ВАЗ 21051, державний реєстраційний номер ВВ 1330ВС, вартістю 20000 грн.; причеп легковий ПА 004, державний реєстраційний номер ВВ 1370ХЕ, вартістю 5000 грн.; На розподіл спільного майна відповідач у добровільному порядку не погоджується, вважаючи, що це його власність, виганяє з будинку.

Позивач в судове засідання не з»явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, на заявлених позовних вимогах наполягає.

Відповідач в судове засідання повторно не з»явився, повідомлявся про розгляд справи належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, заяв про розгляд справи без його участі суду не надавав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Умови ухвалення заочного рішення зазначені у ч. 1 ст. 224 ЦПК України, яка передбачає, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища позивач та відповідач перебували у шлюбі з 20.11.1982, зареєстрованому виконкомом Рибянцівської сільської ради Новопсковського району, актовий запис № 19.

Як вбачається з рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 21.05.2003, шлюб, укладений між сторонами у справі, розірвано.

22.02.2007 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новопсковського районного управління юстиції у Луганській області зареєстровано розірвання шлюбу між сторонами у справі, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії І-ЕД№ 133602, актовий запис № 22.

Оскільки шлюб сторонами зареєстровано 20.11.1982, а розірвано - у 2007 році, суд застосовує законодавство, яке діяло на час виникнення правовідносин та на час, коли правовідносини продовжують існувати.

Відповідно до ст. 44 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі КпШС) шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Статтею 114 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 2 ст. 115 Сімейного кодексу України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Отже, оскільки шлюб за рішенням суду було розірвано 21.05.2003, тобто в період чинності КпШС, то шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Таким чином, шлюб сторонами у справі юридично розірвано 22.02.2007, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії І-ЕД № 133602.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, виданого 28.10.2009 року, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,5156 га, що розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16 (а.с.17).

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), виданого 28.10.2009 року, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, що розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16 (а.с.18).

Відповідно до Довідки відділу Держгеокадастру у Новопсковському районі Луганської області, загальний розмір земельної ділянки становить 0,7656 га, із них: для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд 0,2500 га, вартість якої станом на 01.01.2016 року становить 97614,81 грн., для ведення особистого селянського господарства 0,5156 га, вартість якої станом на 01.01.2016 становить 8419,28 грн. (а.с.45)

Відповідно до пояснень свідків даних окремо кожним, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, даних в судовому засіданні 31.08.2016, які підтвердили, що сторони по справі дійсно тривалий час після розірвання шлюбу, а саме до 2014 року мешкали разом на одному подвір»ї, за адресою: вул. Чкалова, 16 с. Риб»янцево Новопсковського району, але в різних будівлях, вели спільне господарство.

Відповідно до ч.2ст.234 ЦПК України, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у порядку окремого провадження.

Згідно із ч.3ст.235 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Крім того даний факт спільного проживання сторін встановлено рішенням Новопсковського районного суду від 07.12.2015 року.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв»язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів їх з позивачем окремого проживання.

Відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сімю України» вказує на те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Аналогічні положення містить частина 6 ст. 57 Сімейного кодексу України, відповідно до якої Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Аналіз перевірених і оцінених судом доказів переконує суд, що позивачем надані належні та допустимі докази її спільного проживання після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 до жовтня 2014 року.

Отже, вищезазначені земельні ділянки є спільною власністю подружжя.

Відповідно до ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

В сімейному праві діє презумпція спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, тобто вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

За таких обставин, підлягає задоволенню позовна вимога позивача про встановленняфакту проживання однією сім»єю після розірвання шлюбу з 22.02.2007 року по жовтень 2014 року та про поділ спільного нажитого з відповідачем майна, виділивши у власність позивачу: - 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га; - 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га;

Щодо позовних вимог про визнання права власності на: 1/2 частину автомобілю ВАЗ 21051, державний реєстраційний номер ВВ 1330ВС, вартістю 10000 (десять тисяч) грн..; 1/2 частину причепа легкового ПА 004, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 2500 (дві тисячі пятсот) грн., суд зазначає таке.

У відповідності з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено у рішенні Новопсковського районного суду Луганської області від 07.12.2015 по справі ЄУ № 420/2215/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про встановлення правового режиму спільно нажитого майна та розподіл майна, в задоволенні вимог позивача, щодо визнання права власності на - ? частину автомобілю ВАЗ 21051, державний реєстраційний номер ВВ 1330ВС, вартістю 10000 грн.; - ? частину причепа легкового ПА 004, державний реєстраційний номер ВВ 1370ХЕ, вартістю 2500 грн.; відмовлено.

Згідно ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Статтею 69 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно з ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Предметом даного позову фактично є не поділ майна, набутого у шлюбі, а визнання права власності на 1/2 частку належного позивачу за законом майна.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, відповідачем фактично не визнається право власності позивача на спірне майно, яке належить позивачу та відповідачу на праві сумісної власності.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання за ОСОБА_1 право власності на: - 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га; - 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га;

Керуючись ст. ст. 8,10, 57, 59, 60, 88, 130, 174, 213-215, 223-233 ЦПК України,суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім»єю після розірвання шлюбу та поділ майна нажитого за час проживання однією сім»єю після розірвання шлюбу, задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім»єю після розірвання шлюбу з 22.02.2007 року по жовтень 2014 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності:

- ? частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га;

-1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Риб»янцево, вул. Чкалова, 16, площею 0,5156 га;

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Новопсковський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя