Рішення № 61461546, 20.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/6177/13-ц 20.09.2016 20.09.2016

Справа № 488/6177/13-ц

Провадження № 22-ц/784/2004/16 Суддя у 1й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 46 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_2

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 вересня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко Т.З.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю: позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, представників відповідачки ОСОБА_5 ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

скаргою

ОСОБА_5

на заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2014 року

у цивільній справі за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_8

про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання їх такими, що втратили право користування жилими приміщеннями - кімнатами № 305, 306, 307 в гуртожитку по вул. Металургів, 28 в м. Миколаєві.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що у 1994 році отримав ордер на вселення в гуртожиток на сімю із 4- х осіб, у тому числі на свою колишню дружину - відповідачку та її сина ОСОБА_8, які з 2010 -2011 років до теперішнього часу не проживають у зазначених кімнатах гуртожитку без поважних причин. Фактичне місце проживання відповідачів йому невідоме.

Посилаючись на викладені обставини та вимоги ст. ст. 71,72 ЖК України, позивач просив про задоволення його позову.

Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі № 305, 306, 307 будинку № 28 по вул. Металургів в м. Миколаєві.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення її житлових прав, просила його скасувати та ухвалити нове- про відмову задоволенні позову ОСОБА_3

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказував на неправдивість доводів викладених в ній, в звязку з чим вважав рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Районний суд ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилими приміщеннями в кімнатах № 305-307 будинку гуртожитку № 28 по вул. Металургів в м. Миколаєві, виходив з того, що відповідачка добровільно більше ніж шість місяців в спірному жилому приміщенні не проживає, ним не користується і не приймає участі в його утриманні, а тому вона втратила право на користування цим приміщенням.

Проте з таким висновком суду в повній мірі неможна погодитись, оскільки він не ґрунтується на законі та наявних доказах у справі.

Так з матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що на підставі ордеру № 1071 від 25 січня 1994 року виданого на імя ОСОБА_3, як працівника МГЗ, з урахуванням членів його сімї в складі - дружини ОСОБА_9 (на тепер прізвище ОСОБА_5), синів - ОСОБА_10 та ОСОБА_8 надано право на зайняття кімнат № 305, 306 в гуртожитку № 1 по вул. Металургів будинок № 28 (а.с. 10).

В 2005 році Виконавчий комітет Миколаївської міської Ради надав дозвіл з урахуванням того ж складу сімї (4 чоловік) на зайняття додаткової жилої площі з реєстрацією кімнати № 307 в цьому ж гуртожитку (а.с. 11).

17 серпня 2013 року шлюб між позивачем ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_5 розірвано (а.с. 9).

Відповідно до довідки форми № 3 від 28 листопада 2013 року в житлових приміщеннях вказаних кімнат гуртожитку значаться зареєстрованими позивач ОСОБА_3, його колишня дружина ОСОБА_5, відповідачка у справі та двоє синів ОСОБА_10 та ОСОБА_8, який також є відповідачем у цій справі (а.с. 16).

Відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач, або члени його сімї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться судом.

Таким чином, підставою для визнання члена сімї наймача таким, що втратив право користування житловим приміщенням є не тільки непроживання в спірному житловому приміщенні понад шість місяців, а і в разі відсутність поважних причин тривалого непроживання.

Так, районний суд дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_5 не проживає в спірних кімнатах гуртожитку з 2011 року, оскільки проживала в Ізраїлі. На підтвердження вказаних фактів, суд обґрунтовано послався на покази свідків ОСОБА_11 та Рев»якіна О.О., допитаних в судовому засіданні, а також на акт дільничного інспектора міліції від 25 листопаду 2013 року та акт паспортиста СКП «Гуртожиток» від 28 листопада 2013 року, якими встановлено ті ж самі обставини (а.с. 6, 8, 17).

Вказані обставини фактично не оспорює і відповідачка, зазначаючи про виїзд за кордон з 2011 року, на підтвердження чого також надає акти від 30 грудня 2013 року та 4 червня 2016 року, затверджених ЖКП СКП «Гуртожиток» (а.с. 84, 106).

В той же час, відповідачка вказує, що виїзд її в державу Ізраїль був тимчасовий, з метою працевлаштування та отримання заробітку.

Тимчасовий характер виїзду відповідачки за межі України, фактично підтвердив і позивач в письмових запереченнях проти апеляційної скарги, зазначивши, що такий виїзд вона здійснила як турист, тимчасово перебувала на території вказаної держави нелегально, там працювала, пересилала гроші через знайомих осіб для свого сина, та в подальшому була депортована.

Як зазначає позивач у 2013 році відповідачка, коли приїхала з Ізраїля до розлучення, деякий час жила в спірних кімнатах гуртожитку за місцем своєї реєстрації. В спірних житлових приміщеннях, як пояснив позивач в судовому засіданні апеляційної інстанції, до даного часу перебуває спільно нажите майно, а саме - меблі. На що також вказувала і відповідачка.

В серпні 2013 року сторони шлюб розірвали.

Враховуючи наведені обставини, які визнані сторонами, слідує що з 2011 року до офіційного розлучення з позивачем, відповідачка ОСОБА_5 в спірних кімнатах гуртожитку не проживала тимчасово в звязку з необхідністю працевлаштування та заробляння грошей в тому числі і на утримання сина за межами України. Зв'язок з житлом вона не втрачала, оскільки і в 2013 році повернувшись в Україну до розлучення проживала за місцем своєї реєстрації.

В подальшому після реєстрації розірвання шлюбу в серпні 2013 року відповідачка не проживала в спірних кімнатах саме з цієї причини, тобто в звязку з розірванням шлюбу. Як також визнав відповідач в судовому засіданні апеляційної інстанції взаємовідносини між ними погіршилися. До того ж 11 жовтня 2013 року позивач уклав інший шлюб з ОСОБА_4 та в червні 2014 року зареєстрував її спірному житлі ( а.с. 104, 162).

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином з наведених вище доказів, пояснень сторін, слідує, що непроживання ОСОБА_5 в спірних кімнатах гуртожитку за період вказаний в позовній заяві з 2011 року, викликано такими причинами як необхідність працевлаштування за кордоном, а також в подальшому в звязку з розлученням з позивачем, що унеможливило сумісне проживання сторін. Вказані причини повязані з конкретними життєвими обставинами, а не з субєктивною відмовою відповідачки від свого права на проживання в спірних кімнатах гуртожитку. За такого наведені причини непроживання ОСОБА_5 в спірних кімнатах протягом більше ніж шість місяців слід вважати поважними.

В той же час, районний суд встановивши період непроживання відповідачки за місцем реєстрації, не зазначив причини такого непроживання, як того вимагає наведений закон, а лише послався на відсутність перешкод в проживанні відповідачки з боку позивача. Проте сама по собі вказана обставина не має юридичного значення, оскільки перешкодою в проживанні для відповідачки стали інші обставини про які зазначено вище.

Крім цього, іншого постійного житла в Україні відповідачка не має, відсутні докази і стосовно її виїзду за межі України на постійне місце проживання (а.с. 107, 108).

Посилання позивача на те, що він самостійно утримує вказаний період житлові приміщення в гуртожитку, не є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки він не позбавлений можливості вирішувати питання щодо участі відповідачки в утриманні житла в тому числі і в судовому порядку.

За вказаних обставин, виходячи з того що районним судом неповно зясовані обставини, які мають значення у справі, а також враховуючи такі засади цивільного судочинства як справедливість, добросовісність та розумність, які встановлені п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України , оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_5Л підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання її такою, що втратила право користування житловими приміщеннями.

Враховуючи положення ст. 303 ЦПК України щодо меж апеляційного розгляду , це ж рішення районного суду в частині його ухвалення стосовно іншого відповідача ОСОБА_8 підлягає залишенню без змін, оскільки межі поданої апеляційної скарги не дають підстав для перегляду рішення і в цій частині.

В порядку розподілу судового збору, відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України, з позивача на користь відповідачки слід стягнути 252 грн. 34 коп. сплаченого нею судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2014 року в частині визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилими приміщеннями - кімнатами № 305, 306, 307 в гуртожитку по вул. Металургів, 28 в м. Миколаєві скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання її такою, що втратила право користування жилими приміщеннями - кімнатами № 305, 306, 307 в гуртожитку по вул. Металургів, № 28 в м. Миколаєві - відмовити.

В іншій частині заочне рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 252 грн. 34 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: Т.З. Бондаренко

ОСОБА_12

ОСОБА_13