Рішення № 61459772, 13.09.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" вересня 2016 р.

Справа № 916/1755/16

Позивач: державне підприємство "Артемсіль"

Відповідач: дочірнє підприємство "Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 3 358 374,51 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, державне підприємство "Артемсіль", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з дочірнє підприємство "Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 4 196 674,51 грн. – основного боргу, 714 335,85 грн. – пені, 293 767,22 грн. – штрафу.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.07.2016р. позовну заяву (вх.№1875/16) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/1755/16 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

02.08.2016р. позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог (вх.№2-4079/16), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 3 358 374,51 грн., пені в сумі 714 335,85 грн., штраф в розмірі 293 767,22 грн.

Зазначена заява прийнята судом до розгляду.

Письмове клопотання представника відповідача про продовження строку розгляду справи (вх.№2-4080/16) судом задоволено, у зв'язку з чим, строк розгляду справи було продовжено на п'ятнадцять днів.

09.09.2016р. позивач звернувся до суду із клопотанням (вх.№2-4758/16) про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку, у задоволенні якого судом було відмовлено, з огляду на приписи ч.2 ст.741 ГПК України.

12.09.2016р. на адресу суду надійшло повторне клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку, викладене в телеграмі (вх.№22101/16).

У задоволенні зазначеного клопотання, судом було відмовлено, з огляду на приписи ч.2 ст.741 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 13.09.2016р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 02.08.2016р.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 13.09.2016р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 02.08.2016р.

За приписами п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, суд встановив:

05 вересня 2014р. між державним підприємством "Артемсіль" (Виробник) та дочірнім підприємством "Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №217, згідно умов п.1.1. якого, в порядку і на умовах, визначених даним Договором Виробник бере на себе зобов'язання виготовити і поставити з передачею у власність Покупцеві Товар, асортимент, кількість і ціни на який вказані в Специфікації (Додаток №1), що є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець бере на себе зобов'язання прийняти вказаний товар і своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.

Відповідно до п.5.2. Договору форма розрахунку – оплата здійснюється Покупцем впродовж 60-ти календарних днів з дати відвантаження товару Виробником.

Умовами п.8.1. Договору передбачено, що за невиконання умов або неналежне виконання даного Договору сторони несуть відповідальність відповідно до статті 231 Господарського кодексу України.

Зі змісту п.11.1. Договору вбачається, що Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2014 року включно, а за фінансовими зобов'заннями – до повного їх виконання. Датою підписання вважається дата реєстрації у Виробника. При цьому, всі попередні переговори і листування за Договором втрачають чинність.

На виконання умов вищенаведеного договору купівлі-продажу, позивачем відповідачу було поставлено товар (сіль технічну) на загальну суму 4 551 674,51 грн., що підтверджується залізничними накладними поданими позивачем до матеріалів справи, проте відповідачем вартість отриманого товару було оплачено частково в сумі 1 193 300,00 грн., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 3 358 374,51 грн.

З підстав існування заборгованості, позивач звернувся 18.03.2015р. до відповідача з претензією №27/05-74, відповідно до якої просив сплатити суму існуючого боргу, однак відповідачем зазначена претензія була залишена без змін.

Неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу в частині оплати отриманого товару і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар,визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст.663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Умовами ст.665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В свою чергу, порушенням зобов’язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст.656 Цивільного Кодексу України).

Як вбачається з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів чинного законодавства України зобов’язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару виконані частково на суму 1 193 300,00 грн., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 3 358 374,51 грн., у зв'язку з чим стягненню з дочірнього підприємства "Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 3 358 374,51 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 714 335,85 грн. – пені, 293 767,22 грн. штрафу.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошового зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення (пені).

За наявності підстав, передбачених ч.3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду, при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.п.1, 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. “Про судове рішення”, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним в матеріалах справи доказам.

Разом з тим, судом приймається до уваги, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про ймовірність збитків позивача у зв’язку з неправомірними діями відповідача щодо невчасної оплати саме за даним Договором.

Слід зазначити, що суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Винесення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення неможливе без проведення ним всебічного, повного, об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому судове рішення повинно базуватись на принципах верховенства права, неупередженості, незалежності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу.

Як вірно встановив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує те, що з пояснень представника позивача, судом встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, прострочка відповідача по розрахункам з позивачем виникла із-за фінансових труднощів, та оскільки, на думку суду, пеня та штраф – це фінансові санкції, спрямовані на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, у зв’язку з тим, що позивачем не надано до суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв’язку з порушенням відповідачем умов даного Договору, суд вважає зменшити розмір пені та встановити її в розмірі 250 000,00 грн., розмір штрафу встановити в розмірі 250 000,00 грн., оскільки стягнення вказаних сум пені та штрафу у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов’язання.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги державного підприємства "Артемсіль", у зв’язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості 3 358 374,51 грн. – заборгованості, сума пені в розмірі 250 000,00 грн., сума штрафу в розмірі 250 000,00 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 65 497,16 грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов – задовольнити частково.

2. Стягнути з дочірнього підприємства "Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (65031, м. Одеса, вул. Грушевського, буд. 49, код ЄДРЮОФОПГФ 32018511) на користь державного підприємства "Артемсіль" (84545, Донецька обл., м. Соледар, вул. Чкалова, 1-А, код ЄДРЮОФОПГФ 00379790) основний борг в сумі 3 358 374 (три мільйони триста п'ятдесят вісім тисяч триста сімдесят чотири) грн. 51 коп., пеню в сумі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., штраф в сумі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 65 497 (шістдесят п'ять тисяч чотириста дев'яносто сім) грн. 16 коп.

3. В іншій частині позову – відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 19 вересня 2016 р.

Суддя О.В. Цісельський