Рішення № 6145245, 09.07.2008, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №2-1037/2008

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2008 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Вознюка С.М.,

при секретарі Янча О.Ф., Кашуби А.В, ОСОБА_1,

за участю представників позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_5 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ДТГО "Південно-західна залізниця" Дарницької дистанції путі, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: ОСОБА_4, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору дарування житлового приміщення, визнання права власності на частину житлового приміщення, та за позовом ОСОБА_4 до ДТГО "Південно-західна залізниця" Дарницька дистанція путі, третя особа - ОСОБА_7, про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та визнання права власності на ОСОБА_9, ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтво про право власності на житло і договору дарування; та позовом ОСОБА_4 до Дарницької дистанції путі південно-західної залізниці; треті особи - ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтво про право власності на житло та визнання права власності на частину житлового приміщення, -

встановив:

05.03.2008 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який уточнено під час розгляду справи, в якому зазначив, що в жовтні 1993 року в квартирі АДРЕСА_1 в якості наймачів проживали подружжя: ОСОБА_10, ОСОБА_11, їх донька ОСОБА_4, та онук ОСОБА_6 Орендодавцем виступала Дарницька дистанція путі південно-західної залізниці, яка 08.10.1993 року видала свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру на ім'я ОСОБА_10, ОСОБА_11, порушивши тим самим права ОСОБА_4 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6, які мали на рівні з ними вступити у право володіння. Право власності вищезазначених осіб було отримано на підставі підробленого невстановленою особою свідоцтва про право власності, у зв'язку з чим 03.05.2007 року ОСОБА_5 міжрайонною прокуратурою порушено кримінальну справу, а 27.03.2008 року постановою Бориспільського міськрайонного суду ОСОБА_11 визнано винною та звільнено у зв'язку зі спливом строків притягнення до відповідальності. Незаконними діями ОСОБА_11 порушено права малолітнього ОСОБА_6, через що Бориспільська прокуратура звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 08.10.1993 року та договір дарування від 06.12.2003 року укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, визнавши при цьому право власності малолітнього ОСОБА_6 на 1/4 квартири АДРЕСА_2. Крім того, прокурор просив визнати недійсним договір дарування житлового приміщення від 06.12.2003 року укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, оскільки такий договір укладено на підставі фіктивного свідоцтва про право власності.

26.05.2008 року ОСОБА_4 звернулась з аналогічним позовом до суду, в якому, доповнюючи поданий прокуратурою позов, зазначила, що видачею свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 та укладанням договору даруванням між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, окрім прав власності її неповнолітнього сина, порушено і її право власності, у зв'язку з чим вона просила визнати свідоцтво про право власності на житло від 08.10.1993 року недійсним та визнати за нею право власності на 1/4 квартири АДРЕСА_2, поклавши судові витрати на відповідача.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2008 року позовні заяви ОСОБА_5 міжрайонного прокурора та ОСОБА_4, об'єднані в одне провадження, оскільки виникають з одного предмету спору.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 міжрайонного прокурора підтримав уточнені позовні вимоги, обставини вказані у позові підтвердив. Проти задоволення позову ОСОБА_4 не заперечував.

Третя особа за основним позовом та позивачка за додатковим ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала в повному обсязі. По справі додатково пояснила, що станом на жовтень 1993 року у вказаній квартирі була зареєстрована та проживала сім'я з чотирьох осіб, а саме: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_6 її син ОСОБА_6 народився в серпні 1992 року, проживав та був зареєстрований у вказаній квартирі, а тому разом з нею та ОСОБА_11 має право на її частину. Її брат ОСОБА_7 на користь якого ОСОБА_11 було укладено договір дарування, у вказаній квартирі не проживав, а знаходився у той момент у Республіці Казахстан як військовослужбовець.

Представник ДТГО "Південно-західна залізниця", ОСОБА_7 та ОСОБА_11 в судове засідання не з'явилися.

Представник ДТГО "Південно-західна залізниця" надав заяву в якій проти позову заперечував та просив слухати справу у його відсутність.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 міжрайонної прокуратури, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлені позови обґрунтовані й підлягають задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що згідно витягу із протоколу №34 (а.с.60) Дарницькою дистанцією путі південно-західної залізниці ОСОБА_10, який працював на підприємстві на посаді водія, на 4 членів сім'ї, було надано трьохкімнатну квартиру, загальною площею 43,04 м2 по вул. Кочнева, 9, в с В.Олександрівка Бориспільського району Київської області.

5 жовтня 1993 року він звернувся із завою (а.с.34) до керівника органу приватизації Дарницької районної державної адміністрації з проханням про передачу у спільну сумісну власність порівну всім членам сім'ї.

На підставі вказаної заяви в жовтні 1993 року йому видано свідоцтво про право власності на житло (а.с.33) - квартиру АДРЕСА_3. Власниками даної квартири визнавались ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_6, які згідно довідки житлово-експлуатаційної контори (а.с.35) про склад сім'ї, що проживала за вищезазначеною адресою, були прописані у ній.

Проте в порушення законодавства та прав осіб, які проживають в квартирі, не встановленою особою, було підроблено свідоцтво про право власності на житло (а.с.7), визнавши право сумісної власності лише за ОСОБА_7 та ОСОБА_11 Вказане право було зареєстрованого в ОСОБА_5 районному бюро технічної інвентаризації від 20.07.1994 року за №86.

20.05.1999 року рішенням Бориспільського районного суду Київської області ОСОБА_10 оголошений померлим. На підставі чого ОСОБА_11 стала одноособовим власником квартири та 06.12.2003 року уклала договір дарування, згідно до якого подарувала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2. Згідно з п. 5 договору дарування ОСОБА_11 посвідчила, що квартира до моменту укладення договору нікому іншому не продана, не подарована, в спорі і під забороною не перебуває.

На підставі зібраних матеріалів перевірки дотримання прав на житло неповнолітнього ОСОБА_6, законності укладання нотаріально посвідченого договору дарування квартири АДРЕСА_4, на користь ОСОБА_6, ОСОБА_5 міжрайонною прокуратурою було порушено кримінальну справу по факту підроблення невстановленою особою свідоцтва від 08.10.1993 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1,3 ст. 358 КК України та присвоєно їй номер 85-1064.

Згідно постанови Бориспільського міськрайонного суду від 27.03.2008 року по справі за № 1П-15/2008, встановлено, що 06.12.2003 року ОСОБА_11, достовірно знаючи, що свідоцтво про право власності на житло від 08 жовтня 1993 року є підробленим, маючи умисел на використання завідомо підробленого документу - свідоцтва про право власності на житло від 08 жовтня 1993 року, при укладанні договору дарування, пред'явила вищевказаний документ до ОСОБА_5 державної нотаріальної контори Київської області, згідно з п.2 якого квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_11

У цьому зв'язку не пропущений строк позовної давності позивачами, оскільки порушення при укладенні договору дарування та фіктивність свідоцтва про право власності виявлені під час досудового слідства у вказаній кримінальній справі, яка порушена в травні 2007 року, а тому суд вважає відсутніми підстави для застосування ст. 50 ЗУ "Про власність", яка діяла на момент укладення договору дарування, та вимог ЦК УРСР в цій частині.

Згідно до п.4 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини та мають обов'язкове значення для суду питання встановленні в у вироках та постановах суду.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності новим ЦК України, в тому числі й щодо укладення договору дарування, який було виконано в 2003 році, суд приходить до висновку, що до таких відносин слід застосовувати норми ЦК УРСР (1963 року).

У цьому зв'язку посилання ОСОБА_5 міжрайонного прокурора та ОСОБА_4 на норми ЦК України 2001 року є помилковим й таким, що не грунтується на законі, а тому застосуванню при вирішенні спору не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст. 6 ЦК УРСР захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом визнання цих прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право.

Конституція України в ст. 41 передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно наявних у справі доказів та вказаних норм закону, свідоцтво про право власності на житло від 08 жовтня 1993 року видане з порушенням прав ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_6, шляхом його підроблення, що підтверджується матеріалами кримінальної справи №85-1064, на підставі чого суд приходить до висновку про необхідність його скасування.

Статтею 55 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 року, який діяв на момент укладення спірного договору дарування, передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Згідно ст. 4 вказаного Закону власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У зв'язку із вище наведеним та керуючись тим фактом, що укладенням договору дарування від 06.12.2003 року, згідно до якого ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_7 належну їй квартиру АДРЕСА_6, -порушені права неповнолітньої дитини та його матері ОСОБА_4, останній підлягає частковому скасуванню, в частині дарування належних останнім частин житлового приміщення.

До такого висновку суд приходить з тих підстав, що при приватизації вказаної квартири заявлялись чотири особи, які були зареєстровані та фактично в ній проживали - ОСОБА_11, її чоловік ОСОБА_10, донька ОСОБА_4 та її дитина - син ОСОБА_6, однак свідоцтво про право власності на житло було видано лише на подружжя ОСОБА_6 (ОСОБА_10 та ОСОБА_11К.), що також не визнається й представником ДТГО "Південна західна залізниця", оскільки у відповідача є всі дані про видання свідоцтва саме на чотирьох членів сім'ї.

Після смерті ОСОБА_10 частина належної йому на підставі фіктивного свідоцтва квартири перейшла в спадок його дружині - відповідацчі по справі ОСОБА_11, яка скориставшись зазначеними обставинами подарувала в 2003 році все житлове приміщення ОСОБА_7, який також є сином ОСОБА_11, однак який не проживав однією сім'єю на момент здійснення такого дару.

З підстав викладених вище ОСОБА_11 могла використати своє право власності на житло шляхом дарування житлового приміщення лише в частині передачі в дар своєї частки та частки її чоловіка ОСОБА_10, яка перейшла до неї після смерті чоловіка, як його дружини в порядку ст. 549 ЦК УРСР, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, про що свідчать матеріали кримінальної справи та пояснення позивачки ОСОБА_4 Вказане підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.48), де зазначено, що на ім'я ОСОБА_11 було видано свідоцтво про право на спадщину від 06.11.2002 року.

Таким чином при укладенні договору дарування були порушені права ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_6, в інтересах якого й подано позов прокурором, на володіння, користування та розпорядження частиною житлового приміщення - АДРЕСА_7.

При цьому судом враховано, що і прокурор, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, і ОСОБА_4 просять визнати за ними право власності на 1/4 частину спірної квартири кожному. З урахуванням викладено суд не вправі виходити за межі позовних вимог та встановлювати належність позивачам інших розмірів часток.

Також, як вбачається з матеріалів справи, ні прокурором, ні ОСОБА_4, не ставилось питання про скасування договору дарування з інших підстав, окрім порушення їхніх майнових прав на частину житлового приміщення. У цьому зв'язку, відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд також розглядає дану цивільну справу в межах заявлених позивачами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зважаючи на викладене права ОСОБА_6 та ОСОБА_4 підлягають поновленню.

В іншій частині договір дарування не оспорювався позивачами, ОСОБА_11 до суду з позовом не зверталась, видана в її інтересах довіреність ОСОБА_4 не дає підстав для надання пояснень у справі та представництва її інтересів, оскільки ОСОБА_4 є позивачкою у справі, а ОСОБА_11 - відповідачкою.

Тому договір дарування від 06.12.2003 року квартири АДРЕСА_8, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, який посвідчено державним нотаріусом ОСОБА_5 державної нотаріальної контори Київської області ОСОБА_12, реєстровий запис №2-5939, - слід визнати недійсним в частині дарування належних позивачам часток приміщення - по 1/4 кожному. В іншій частині договір дарування залишається чинним. Враховуючи викладене згідно договору дарування ОСОБА_7 подаровано ОСОБА_11 1/2 частина спірної квартири. В цій частині договір дарування не оспорюється, в тому числі і самою ОСОБА_11

Вказане узгоджується із ст. 49 ЦК УРСР, згідно якої володіння майном вважається правовірним, якщо інше не буде встановлено судом. В даному випадку судом не встановлено підстав для визнання неправомірним володіння ОСОБА_7 1/2 частиною спірної квартири на підставі договору дарування від 06.12.2003 року. Про такі підстави не зазначали й позивачі по справі.

Також судом враховано, що згідно витягу з реєстру від 12.05.2004 року (а.с. 52) право власності на спірне житлове приміщення зареєстровано ОСОБА_5 районним БТІ за ОСОБА_7, у зв'язку з чим Бориспільське районне БТІ слід зобов'язати внести зміни в реєстр щодо частки права власності відповідача, а також внести в реєстр відомості про власність часток позивачів на спірну квартиру згідно рішення суду. Так, однією з підстав для реєстрації права власності на нерухоме майно, відповідно до пункту 2.1. та пункту 10 додатку №1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, - є рішення суду про визнання права власності.

Вимоги щодо визнання свідоцтва про право власності на житло та договору дарування недійсними є вимогами немайнового характеру.

При визнанні права власності на частину спірного житла за позивачами суд враховує, що вартість квартири згідно оспорюваного договору дарування становить 58400 грн., а оціночна -58321 грн. У цьому зв'язку, керуючись вимогами ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_11 та ОСОБА_7 слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 292 грн. та 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення з кожного.

З ДТГО "Південно-західна залізниця" на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 7 грн. 50 коп. на підставі ст. 88 ЦПК України, оскільки прокурор звільнений від оплати таких судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст. 4, 40, 55 Закону України "Про власність", ст.ст. 6, 48 ЦК УСРС 1963 року, ст.ст.3, 10, 11, 15, 58, 60, 61 ч.4, 88, 179, 187, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_5 міжрайонної прокурори Київської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 та позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 08.10.1993 року, видане Дарницькою дистанцією путі південно-західної залізної дороги, щодо квартири №9, по вул. Кочнева, 9, в с В.Олександрівка Бориспільського району Київської області, виданого на ім'я ОСОБА_11 та ОСОБА_10.

Визнати частково недійсним договір дарування від 06.12.2003 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, та посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_5 державної нотаріальної контори ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за номером №2-5939, в частині дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_9.

Визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язати Бориспільське районне бюро технічної інвентаризації внести зміни в реєстр прав власності на нерухоме майно відносно ОСОБА_7 та зареєструвати право власності на нерухоме майно ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відповідно до рішення суду.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 міжрайонного прокурора Київської області, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, та ОСОБА_4 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, - на користь держави України (р/р №31113095700103, МФО: 821018, код ЗКПО: 23570079, банк: УДК в Київській області, КБК: 22090200) судовий збір в розмірі 292 (двісті дев'яносто дві) грн.

Стягнути з ОСОБА_11, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4, - на користь держави України (р/р №31113095700103, МФО: 821018, код ЗКПО: 23570079, банк: УДК в Київській області, КБК: 22090200) судовий збір в розмірі 292 (двісті

Стягнути з ОСОБА_7, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, - на користь держави України (р/р №31216259700103, МФО: 821018, код ЗКПО: 23570059, банк: ГУДКУ в Київській області) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15 (п'ятнадцять) грн.

Стягнути з ОСОБА_11, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4, - на користь держави України (р/р №31216259700103, МФО: 821018, код ЗКПО: 23570059, банк: ГУДКУ в Київській області) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15 (п'ятнадцять) грн.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця", що знаходиться по вул. Лисенка, 6 в м. Києві, ідентифікаційний код 04713033, - на користь держави України судовий збір в розмірі 8 (вісім) грн. 50 коп. на р/р №31113095700103, МФО: 821018, код ЗКПО: 23570079, банк: УДК в Київській області, КБК: 22090200.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця", що знаходиться по вул. Лисенка, 6 в м. Києві, ідентифікаційний код 04713033, - на користь держави України 7 (сім) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на р/р №31216259700103, МФО: 821018, код ЗКПО: 23570059, банк: ГУДКУ в Київській області.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд Київської області. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.