Рішення № 61449712, 19.07.2016, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/10865/14-ц

Провадження № 2/185/37/16

19 липня 2016 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючий - суддя Бабій С.О., за участю секретаря судового засідання Шмик К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 міської ради, Виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради, відділу Держземагенства у м. Павлограді Дніпропетровської області про визнання недійсними рішення сесії ради та державних актів на землю,

В С Т А Н О В И В:

06.11.2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 міської ради, Виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради. Відповідно до уточненої позовної заяви від 12.05.2015 р., просив визнати неправомірним та скасувати акт встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність по вул. Куйбишева 201 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Павлограської міської ради площею 1000 кв. м. від 15.09.2010 р. та акт встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність по вул. Куйбишева 201 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Павлограської міської ради площею 820 кв. м. від 15.09.2010 р., затверджені начальником Держкомзему у м. Павлоград ОСОБА_4; визнати неправомірними та скасувати рішення сесії ОСОБА_3 міської ради від 16.02.2011 року № 79-5\VI яким була затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку по вулиці Куйбишева 201 в м. Павлограді, визнати недійсним ОСОБА_5 серії ЯК № 313493 на земельну ділянку площею 0,1 га, виданий виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради 15.03.2012 року на ім'я ОСОБА_6; визнати недійсним ОСОБА_5 серії ЯК № 313494 на земельну ділянку площею 0,0820 га видані виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради 15.03.2012 року на ім'я ОСОБА_6, та стягнути із відповідача ОСОБА_2 судові витрати.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13.06.2009 року позивачу належить будинок 203 по вул.Куйбишева в м. Павлограді. На підставі заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду від 26.10.2006 року за позовом ОСОБА_6 до Західно-Донбаської ОДПІ було визнано право власності на житловий будинок з подвірними будівлями за адресою: місто Павлоград, вулиця Куйбишева, № 201, житловою площею 61,90 кв. м., на земельній ділянці площею 1000 м. кв. Відповідач ОСОБА_2 в травні 2012 року повідомив позивача про те, що нібито позивач займає його город на ширину 3 метра вздовж всієї довжини земельної ділянки, при цьому ця земельна ділянка приватизована його бабкою ОСОБА_6 і є відповідні державні акти на землю. На підставі рішення сесії ОСОБА_3 міської ради від 16.02.2011 року № 79-5/VI була затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку по вулиці Куйбишева 201 в м. Павлограді та 15.03.2012 року були видані 2 ОСОБА_5 на земельні ділянки площею 0,1 га та 0,0820 га. Для встановлення межі згідно вищевказаних державних актів позивач звернувся до спеціаліста - геодезиста, який надав позивачу технічну документацію з землеустрою, згідно з якою дійсно межа ділянки вулиці Куйбишева 201 згідно актів приватизації пролягає по моїй земельній ділянці по всій довжині на лінії Б - В. на лінії В - Г в розмірі 3,36 метрів. При загальній ширині краю земельної ділянки в городній частині 16,06 метрів.

Позивач стверджує, що земельна ділянка (загальна площа 2900 квадратних метрів) була надана батьку позивача ОСОБА_7, що підтверджується актом ОСОБА_3 міськінвентарбюро від 03.10.1957 року. Згодом за радянських часів в городах була прокладена вулиця Гірняцька і площа земельної ділянки зменшилась до 1558 квадратних метрів. Згідно останнього технічного паспорту ОСОБА_3 МБТІ від 25.03.2009 року на будинок ширина в городній частині складала 15,30 метрів. Фактично позивач займає цю земельну ділянку з 1985 року з шириною в городній частині 16,06 метрів, згоди на вилучення у позивача частини земельної ділянки чи про припинення права користування частиною наданої земельної ділянки не надавав, із заявами про добровільну відмову власника землі або землекористувача до відповідної ради народних депутатів не звертався.

У матеріалах з технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 за адресою: м. Павлоград, вулиця Куйбишева 201, міститься акт встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність по вул. Куйбишева 201 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Павлограської міської ради площею 1000 кв. м. від 15.09.2010 р. та акт встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність по вул. Куйбишева 201 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Павлограської міської ради площею 820 кв. м. На вказаних актах встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність по вул. Куйбишева 201 наявний підпис лише одного суміжного землекористувача - ОСОБА_8. При цьому позивач, згідно описів меж кадастрового плану земельних ділянок по вул. Куйбишева 201, по лініям від Г до А, є суміжним землекористувачем щодо ОСОБА_6, оскільки його домоволодіння розташоване за адресою вулиця Куйбишева 203. Проте підпис позивача на актах погодження меж відсутній.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду від 18.09.2013 року було визнано протиправним та скасовано підпункт 1.1 пункту 1 рішення ОСОБА_3 міської ради Дніпропетровської області № 1231-64/V від 14.5.2010 року «Про затвердження актів узгоджувальної комісії з питань земельних спорів». Вказаним Рішенням ОСОБА_3 міської ради від 14.05.2010 року № 1231-64/У було затверджено акти виїзних засідань узгоджувальної комісії з питань розгляду земельних спорів: 1.1 від 04.02.2010, року №104 щодо розгляду спору з приводу землекористування між гр. ОСОБА_6, що мешкає в м. Павлоград на вул. Куйбишева, 201 і гр. ОСОБА_1, що мешкає в м. Павлоград на вул. Куйбишева, 203.

Тому позивач вважає, що рішення сесії ОСОБА_3 міської ради від 16.02.2011 року № 79-5\VІ, яким була затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку по вулиці Куйбишева 201 в м. Павлограді винесені не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і мають бути визнані протиправними та скасовані, та, як наслідок, мають бути визнані судом недійсними винесені на підставі цього рішення 15.03.2012 року 2 ОСОБА_5 на земельні ділянки площею 0.1 га та 0.0820 га на ім'я ОСОБА_6.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.

У судовому засіданніпредставник відповідача ОСОБА_9в. позовні вимоги не визнав повністю, проти задоволення позову заперечував, вказував на те, що відповідач жодним чином прав позивача не порушує, натомість саме позивач безпідставно зайняв та утримує частину належної відповідачу на праві власності земельної ділянки. Вказує, що наявність у позивача права власності або користування земельною ділянкою по вул.Куйбишева, 203, в М.Павлограді та порушення цих прав суміжним землекористувачем по вул.Куйбишева, 201, в М.Павлограді є недоведеною обставиною, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Позивачем не надано належних доказів набуття її батьком ОСОБА_7 права власності або права користування земельною ділянкою в М.Павлограді по вул.Куйбишева, 203, як і не надано доказів набуття чи переходу до позивача права власності або права користування земельною ділянкою в М.Павлограді по вул.Куйбишева, 203. Також позивачем не надано належних доказів про порушення суміжними землекористувачами меж земельної ділянки по вул.Куйбишева, 203, в М.Павлограді. Вказує, що підпунктом 1.5 пункту 1 рішення ОСОБА_3 міської ради №784-40/У від 02.12.2008р. «Про затвердження актів узгоджувальної комісії з питань земельних спорів» було затверджено акт №40 від 02.10.2008р. щодо розгляду спору з приводу суміжного землекористування між гр.ОСОБА_6, що мешкає в М.Павлограді на вул.Куйбишева, 201, і гр.ОСОБА_1, що мешкає в М.Павлограді на вул.Куйбишева, 203. З акту №40 від 02.10.2008р. вбачається, що за результатами здійсненої членами узгоджувальної комісії перевірки було встановлено та зафіксовано факт переміщення межової огорожі в глиб земельної ділянки заявника (вул.Куйбишева, 201). Для точного з'ясування змін площі земельної ділянки на вул.Куйбишева, 201, необхідне проведення геодезичної зйомки, яка здійснюється суб'єктами господарювання, що мають відповідну ліцензію. За фактом встановленого переміщення межового знаку (огорожі) з боку землеволодіння №203 по вул.Куйбишева, комісія рекомендує гр.ОСОБА_6 звернутися до ОСОБА_3 міжрайонного відділу з контролю за використанням та охороною земель для вжиття заходів адміністративного впливі. Також вказує, що в 2013 році Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області вже було розглянуто позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6, в якому вона теж просила суд визнання неправомірним та скасування рішення сесії ОСОБА_3 міської ради від 16.02.2011р. №79-5/УІ та визнати недійсними державні акти від 15.03.2012р. серії ЯК №313493 на земельну ділянку площею 0,1000 га та серії ЯК №313494 на земельну ділянку площею 0,0820 га (справа №429/8546/12).

Судами першої, апеляційної та касаційної інстанції було відмовлено ОСОБА_1 як в задоволені позову так і в задоволені апеляційної та касаційної скарг.

Представник відповідачів ОСОБА_3 міської ради, Виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради ОСОБА_10 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Також було надано письмові заперечення на позовну заяву, у яких просить суд відмовити у задоволені позову, оскільки позивач не правової вказав жодної норми, зміст та положення якої вказували б на необхідність погодження зовнішніх меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами під час розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право на земельну ділянку, та не обґрунтував ту обставину, що не погодження зовнішніх меж земельної ділянки є підставою для відмови у видачі державного акту на землю або визнання його недійсним. П. 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю передбачає перелік документів, що містить технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку, яка не включає документ про погодження зовнішніх меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами. Законодавством України не передбачено погодження зовнішніх меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами під час перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки, за результатами чого складається ОСОБА_5 про передачу власнику на зберігання довгострокових меж земельної ділянки. Крім того, жодним законодавчим актом не передбачено обов'язкове підписання вказаного акту суміжним землекористувачем. Крім того, позивач по справі не має документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, вичерпний перелік яких передбачений ст. 125, 126 ЗК України, і це право на землю не може бути підтверджено будь-якими іншими документами, які б свідчили про наявність права користування землею. Позивач, не маючи встановлених в натурі твердих меж землі вимагає їх погодження під час надання земельної ділянки відповідачу. Відтак, відсутня підстави, передбачені ст. ст. 152, 155 ЗК України, за якими акт органу державної влади чи органу місцевого самоврядування може бути визнаний недійсним виключно за поєднання двох умов (обставин), а саме: якщо цей акт не відповідає вимогам закону та порушує права особи на земельну ділянку.

Відділ Держземагенства у м. Павлограді Дніпропетровської області своїм клопотанням від 16.06.2015 р. просив проводити судовий розгляд без участі його представників.

Вислухавши сторони по справі, дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 та 2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку 203 по вул.Куйбишева в м. Павлограді на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13.06.2009 року (а.с.15).

На підставі рішення сесії ОСОБА_3 міської ради від 16.02.2011 року № 79-5\VI (а.с.91) ОСОБА_6 було передано у власність на земельні ділянки - площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та площею 0, 0820 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.63, 64), які розташовані за адресою Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Куйбишева, 201, згідно з технічною документацією (а.с.90-99). Як вбачається із акта встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність від 15.09.2010 р., вказаний акт складений щодо земельної ділянки по вул. Куйбишева 201, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Павлограської міської ради площею 1000 кв., крім начальника Держкомзему у м. Павлограді ОСОБА_11, інженера-геодезіста ОСОБА_12 та землевласника ОСОБА_6, він підписан як суміжнім землекористувачем лише ОСОБА_13 (а.с. 94, звор. бік).

Так само, із акта встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність від 15.09.2010 р., вказаний акт складений щодо земельної ділянки по вул. Куйбишева 201, для ведення особистого селянського господарства на території Павлограської міської ради площею 8200 кв., крім начальника Держкомзему у м. Павлограді ОСОБА_11, інженера-геодезіста ОСОБА_12 та землевласника ОСОБА_6, він підписан як суміжнім землекористувачем лише ОСОБА_13 (а.с. 96, звор. бік).

Постановою Павлоградського міськрайонного суду від 18.09.2013 року, яка набрала законної сили, було визнано протиправним та скасовано підпункт 1.1 пункту 1 рішення ОСОБА_3 міської ради Дніпропетровської області № 1231-64/V від 14.5.2010 року «Про затвердження актів узгоджувальної комісії з питань земельних спорів» (а.с.13-14).

Згідно зі ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно дост.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно дост.15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно до ч.ч. 1, 5 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування спір вирішується судом.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У відповідності до п. «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 1, 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу; громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_14 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_14 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункт «г» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи зміст вищевикладених норм чинного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд враховує, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає власне прийняття рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою відповідній особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Як випливає із рішення 60 сесії V скликання ОСОБА_3 міської ради від 26.01.2010 року № 1143-60/уУ ОСОБА_6 було надано дозвіл на розроблення технічної документації по передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок (а.с.90).

Суд вважає, що законні критерії визначення пріоритетності того чи іншого заявника щодо відведення земельної ділянки у власність на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відсутні.

Відповідно до ст.183 ЗК України завданням землеустрою є, зокрема, встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Згідно приписів ст.184 ЗК України землеустрій передбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Як передбачено в ст.198 цього Кодексу, кадастрові зйомки це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, відповідно до п. 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 125 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на

земельну ділянку виникає після одержання її власником або

користувачем документа, що посвідчує право власності чи право

постійного користування земельною ділянкою, та його державної

реєстрації. За ст. 126 ЗК України таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суд критично оцінює заперечення відповідачів про відсутність порушень прав позивача внаслідок отримання відповідачем державних актів на право власності на земельну ділянку та обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Відповідно до правової позиції, висловленоїОСОБА_14 Судом України в постанові від 4 червня 2014 року (справа №646 цс14), відповідно до статі 126 (в редакції чинній до 05.03.2009 року), статей 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

За встановлених судом обставин справи позивачем доведено, що під час складання технічної документації, із урахуванням визнання протиправним та скасування підпункту 1.1 пункту 1 рішення ОСОБА_3 міської ради Дніпропетровської області №1231-64/У від 14.05.2010р. «Про затвердження актів узгоджувальної комісії з питань земельних спорів» постановою Павлоградського міськрайонного суду від 18.09.2013 року у адміністративній справі № 185/5929/13-а за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_3 міської ради Дніпропетровської області, Виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради, третя особа ОСОБА_6, про визнання недійсними рішення сесії ради та акту комісії виконкому, складені за участю ОСОБА_6 акти від 15.09.2010 р. встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність (а.с. 94, звор. бік, а.с. 96, звор. бік), які не було підписано позивачем ОСОБА_1, не відповідають вимогам до технічної документації.

Проте, позовні вимоги у частині визнання неправомірним та скасування акту встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність по вул. Куйбишева 201 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Павлограської міської ради площею 1000 кв. м. від 15.09.2010 р. та акту встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність по вул. Куйбишева 201 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Павлограської міської ради площею 820 кв. м. від 15.09.2010 р., затверджені начальником Держкомзему у м. Павлоград ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, оскільки скаржувані акти є лише засобом документування і не є ненормативними актами індивідуальної дії, та були лише підставою для наступного прийняття відповідачем ОСОБА_3 міською радою оскаржуваного рішення від 16.02.2011 року № 79-5\VI. Так само позивачем не доведено, яким чином його права порушені відповідачем виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради, тому у позові до вказаного відповідача слід відмовити повністю.

Відповідно до ч.ч. 7, 10 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одними із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Способи захисту, обрані позивачем, не суперечить чинному законодавству України, тому визнати неправомірними та скасування рішення сесії ОСОБА_3 міської ради від 16.02.2011 року № 79-5\VI яким була затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку по вулиці Куйбишева 201 в м. Павлограді, а також визнання недійсним державного акту серії ЯК № 313493 на земельну ділянку площею 0,1 га, виданий 15.03.2012 року на ім'я ОСОБА_6 та визнання недійсним державного акту серії ЯК № 313494 на земельну ділянку площею 0,0820 га виданого 15.03.2012 року на ім'я ОСОБА_6, відновить порушені права позивача, що також відповідає правовій позиції, висловленій ОСОБА_14 Судом України в постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13, оскільки не суперечить положенням ст.16 ЦК України. Зокрема, ч. 2 указаної статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319,321 ЦК України).

Статтею 17 Закону України "Про визнання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За ст. 13 Конвенції кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У рішенні у справах «ОСОБА_16 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 р., заява № 12742/87, та від та «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року, заява N 25921/02 Європейський суд вказує, що право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права, є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України. Поняття майно може стосуватися існуючого майна та майнових активів, зокрема права вимоги, на підставі яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання отримати реальну можливість користуватися майновим правом, як це визначено у рішеннях Європейського судуу справі Джей. ОСОБА_17 (Оксфорд) ОСОБА_18» та «Джей. ОСОБА_17 (Оксфорд) ОСОБА_18проти Сполученого Королівства від 30 серпня 2007 року, заява 4430202, справі «Малтзан та інші проти Німеччини (заяви №71916/01, 71917/01 и 10260/02), справі Копецький проти Словаччини від 28 вересня 2004 року, заява №44912/98.

Крім того, у справі Сагхінадзе та інші проти Грузії від 27 серпня 2010 року, заява №18768/05, Європейський судпослідовно визначає, що поняття «майна» не обмежується «існуючими речами», але може також охоплювати активи, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має, принаймні, розумне і "законне сподівання", а сподівання є правомірним, якщо воно ґрунтується на нормі закону або на правовому акті, що стосується відповідного майнового інтересу.

Відтак, праву сторін у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на приватизацію (спадкування) земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні, кореспондує обовязок, встановленийст. 13 ЦК України, за якою при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Також позивачем понесено витрати на проведення судово-земельно-технічної експертизи у сумі 4300 грн. та використано право на отримання правової допомоги, за яку сплачено 3000 грн. Так, адвокат ОСОБА_19 надавав позивачу правову допомогу, за яку згідно квитанції від 18.07.2016 р. позивач сплатив 3500 грн.

Зважаючи на категорію складності даної справи, обсяг зібраних у справі доказів, які потребували попереднього вивчення, кількість складених позивачем процесуальних документів, суд вважає, що витрати на оплату послуг представника позивача за рахунок відповідачів мають бути відшкодовані у сумі 2000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.. До судових витрат, як зазначено в п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України належать і витрати на правову допомогу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» № 590 від 27.04.2006 р. затверджено граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, згідно з додатком.

Відповідно до п. 1 додатку, витрати, повязані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є субєктом владних повноважень, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Судовий збір за немайновими вимогами був сплачений позивачем у розмірі 243, 60 грн. за квитанцією від 31.10.2013 р. (а.с.1), у сумі 243, 60 грн. за квитанцією від 12.05.2015 р., (а.с.100), а всього 487,20 грн., при тому що ним заявлено три позовні вимоги немайнового характеру.

Інших доказів понесення позивачем судових витрат позивачем не надано, оскільки надані позивачем квитанції про сплату комісій банківських установ, послуг пошти, копій квитанцій про сплату судового збору не є доказами понесення позивачем саме судових витрат.

Відповідно до абз. 2 п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції станом на 12.05.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, становила 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, тобто243, 60 грн.

Як розяснено у п.п.10, 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подані до суду позовні заяви чи заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою), наприклад, за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди.

Відтак, позивачем не було доплачено 243, 60 грн. за вимогою немайнового характеру, що враховується судом під час розподілу судового збору при ухваленні рішення.

Керуючись ст. ст.10,60, 88, 212-214, 224- 226, 233 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати неправомірними та скасувати рішення сесії ОСОБА_3 міської ради від 16.02.2011 року № 79-5\VI яким була затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку по вулиці Куйбишева 201 в м. Павлограді.

Визнати недійсним ОСОБА_5 серії ЯК № 313493 на земельну ділянку площею площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, виданого відділом Держкомзему у м. Павлоград Дніпропетровської області 15.03.2012 року на ім'я ОСОБА_6.

Визнати недійсним ОСОБА_5 серії ЯК № 313494 на земельну ділянку площею площею 0,0820, для ведення особистого селянського господарства, виданого відділом Держкомзему у м. Павлоград Дніпропетровської області 15.03.2012 року на ім'я ОСОБА_6.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 121,80 (сто двадцять одна) гривна 80 копійок витрат по сплаті судового збору, 1000, 00 (одна тисяча) гривень витрат на правову допомогу, 1433,33 гривень витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи.

Стягнути з ОСОБА_3 міської ради на користь ОСОБА_1 121,80 (сто двадцять одна) гривна 80 копійок витрат по сплаті судового збору, 1000, 00 (одна тисяча) гривень витрат на правову допомогу, 1433,33 гривень витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С. О. Бабій