Вирок № 61434941, 14.09.2016, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/1891/16-к

Провадження № 1-кп/206/117/16

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2016 р. Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого -судді Грицаюк Н.М.,

при секретарі Гуртовому В.Ю.,

ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Марковецього Ю.Б.,

захисника адвоката ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду вмістіДніпро кримінальне провадження, внесеногодо Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040030001033 від12 листопада 2015 року відносно:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, маючого середню освіту, працюючого водієм ПП «Інвест В», одруженого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачений ОСОБА_4 11 листопада 2015 року близько 16 год. 15 хвилин, керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем НОМЕР_1, який належить гр. ОСОБА_6, рухаючись в Самарському районі міста Дніпропетровська по вул. Іларіонівській з боку селища Шевченко в напрямку вулиці Лісопаркової, діючи необережно, проявляючи злочинну самовпевненість та крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_7, яка перетинала проїзну частину дороги зліва направо по ходу руху транспортного засобу під керуванням обвинуваченого, не вжив заходів до своєчасного зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, в порушення вимог Правил дорожнього руху:

- п.12.3, яким передбачено, що «у разі виникнення небезпеки для руху, або перешкоди, яку водій обєктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху обїзду перешкоди», в наслідок чого в районі будинку № 25 по вул. Іларіонівській скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7, в результаті чого останній були спричинені наступні тілесні ушкодження: сумісна тупа травма тіла: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку 2-го ступеню, субарахноїдальний крововилив, перелом потиличної кістки з переходом на основу черепа, забійна рана у правій тімяній області та у потиличній області; травми тазу з переломом клубової кістки праворуч, розрив клубово-крижового сполучення праворуч; переломи лонних кісток праворуч та ліворуч, перелом сідничної кістки праворуч зі зміщенням уламків з поза черевним розривом сечового міхура; закритий перелом латерального мищелку лівої великогомілкової кістки та малогомілкової кістки зі зміщенням уламків, синці на зовнішній поверхні лівого стегна у нижній третині з переходом на колінний суглоб та на зовнішній поверхні лівої гомілки від верхньої до середньої третини; садна на задній поверхні правого ліктьового суглобу, що згідно висновку судово-медичного експерта № 721е від 24.12.2015 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно пункту 2.1.3 «б, к» Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року.

Обвинувачений ОСОБА_8 свою винуватість у інкримінованому йому злочині не визнав, суду пояснив, що він працював водієм на транспортному засобі - автомобілі «Фіат Івеко» держ. № НОМЕР_2, перебуваючи в трудових відносинах з ПП «Інвест В», оскільки автомобіль, який був закріплений за ним особисто, був на 11.11.2015 року на ремонті, тому він керував вище зазначеним транспортним засобом. Цілий день 11.11.2015 року він возив вантаж на базу, що розташована в житловому масиві «Сєверний», коли він їхав ввечері по вул. Іларіонівській, повертаючись назад на територію підприємства, то побачив, що назустріч рухалось багато автомобілів, дорога була достатньо освітлена. Швидкість його автомобіля була до 60 км/год. Посеред проїзної частини дороги він побачив двох людей - чоловіка та жінку, яка пішла в його бік, він став гальмувати, жінка пропала у нього з виду, і зразу ж не очікувано вискочила з боку зліва в світло фар. Він став гальмувати, різко вивернув кермо, щоб уникнути зіткнення, врізавшись в стовп. Він викликав на місце ДТП працівників поліції, бригаду «швидкої» медичної допомоги. Також обвинувачений зазначив, що асфальтове покриття було сухим, автомобіль в момент ДТП не був завантажений, був технічно справним, світло фар його автомобіля не «доставало» до потерпілої та її супутника, його видимість була близько 10 метрів. Вона виникла як раз посередині автомобіля, і відвертаючи від неї автомобіль, щоб уникнути зіткнення, він «зачепив» потерпілу кутом свого автомобіля.

Потерпіла ОСОБА_7 суду показала, що в той день вона з співмешканцем вжили слабоалкогольні напої за вечерею. Вони вдвох переходили дорогу на протилежний бік вулиці, щоб придбати цигарки, вулиця була темна, не освітлена. Світла від фар автомобілів не було. Більше вона нічого не памятає, прийшла до тями у лікарні, перебуваючи у комі майже тиждень, потім вона декілька раз перенесла операції після даної ДТП, стан її здоровя не відновлено, вона визнана інвалідом. Продовжувати виконувати роботу не може, потребує постійної сторонньої допомоги, яку їй надає її співмешканець ОСОБА_9 Обвинувачений частково відшкодував матеріальні збитки на суму 3000 грн.

Свідок ОСОБА_9 суду показав, що він є співмешканцем потерпілої. 11.11.2015 року ввечері вони разом з потерпілою йшли на протилежну частину вулиці в кіоск за цигарками, прямуючи по напрямку руху автомобіля зліва - направо. Погода була ясна, тільки починало сутеніти, видимість була достатньою, коли залишалось десь 3 метри до бордюра, співмешканка стала рухатись швидше, і не очікувано на неї «вилетів» автомобіль, який рухався без світла фар і зі швидкістю, як здалось свідкові 100-120 км/год. Оглядовість для автомобіля була достатньою, опадів не було, асфальтове покриття дороги - сухе, стверджував, що в автомобілі включені фари «поворотника» та габаритні фари вже були після зіткнення з потерпілою.

Крім показів потерпілої та свідка ОСОБА_9, вина ОСОБА_4 також знайшла своє підтвердження і іншими доказами, дослідженими судом, належність і допустимість яких судом не піддається сумніву :

-так, з протоколу огляду місця дорожньо-транспортної події вбачається, що зіткнення транспортного засобу з пішоходом відбулось на проїжджій частині вулиці, ДТП відбулась в темний час доби, дорога має асфальтове покриття, яке на момент огляду було сухим, гальмівний шлях автомобіль довжиною 14,8 м ( а.п.4-10);

-журналом випуску транспортних засобів ПП «Інвест-В» на лінію, в тому числі і за 11.11.2015 року транспортний засіб «Фіат Івеко» держ. № НОМЕР_3 випущений на лінію під керуванням водія ОСОБА_4 (а.п.37);

- протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу «Фіат Івеко», з якого вбачається, що на момент огляду останній знаходився в справному стані (а.п. 25);

-виробничою характеристикою, наказом та ксерокопією трудової книжки серія БТ-1 № 4110384, виданої на імя обвинуваченого, про те, що останній перебував з підприємством під час скоєння злочину в трудових відносинах (а.п. 26, 27-28);

-актом прийому - передачі транспортного засобу автомобіля «Фіат Івеко» держ. № АЕ 42-66ЕА водієві ОСОБА_4 (а.п.31);

-протоколом проведення слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_4 та фото таблицею до нього, з якого вбачається, що останній докладно та послідовно на місці розказав та показав про обставини дорожньо-транспортної пригоди; а також схемою до нього, з якої вбачається, що загальна видимість на даній ділянці дороги становить 99,2 м, а конкретна видимість відповідно 59,4 м, темп руху пішохода до моменту зіткнення становить 4 сек. ( а.п.67-76);

-висновком судово-медичної експертизи № 721 е про те, що ОСОБА_7 в результаті дорожньої транспортної пригоди було заподіяно наступні тілесні ушкодження: сумісна тупа травма тіла: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку 2-го ступеню, субарахноїдальний крововилив, перелом потиличної кістки з переходом на основу черепа, забійна рана у правій тімяній області та у потиличній області; травми тазу з переломом клубової кістки праворуч, розрив клубово-крижового сполучення праворуч; перелом лонних кісток праворуч та ліворуч, перелом сідничної кістки праворуч зі зміщенням уламків з поза черевним розривом сечового міхура; закритий перелом латерального мищелку лівої великогомілкової кістки та малогомілкової кістки зі зміщенням уламків, синці на зовнішній поверхні лівого стегна у нижній третині з переходом на колінний суглоб та на зовнішній поверхні лівої гомілки від верхньої до середньої третини; садна на задній поверхні правого ліктьового суглобу, що згідно висновку судово-медичного експерта № 721е від 24.12.2015 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно пункту 2.1.3 «б, к» Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року, які могли утворитись від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючі частини рухомого транспортного засобу, з послідуючим падінням на дорожнє покриття за умов дорожньо-транспортної пригоди ( а.п. 53-54);

-даними з КЗ «Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня» про те, що в момент доставки ОСОБА_7 в лікувальний заклад після ДТП у неї було виявлено алкоголь в крові в розмірі 1,92 % ( а.п.58);

-висновком про результати медичного огляду на предмет виявлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння № 5245 про те, що водій ОСОБА_4 в момент ДТП не знаходився в стані алкогольного сп`яніння ( а.п. 12);

- висновком судово-автотехнічної експертизи № 5\10.1-191, згідно з яким в даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Фіат Івеко» ОСОБА_4 не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, при виконанні вимог даного пункту ПДР в нього була технічна можливість уникнути зіткнення з пішоходом ОСОБА_7, і його дії знаходяться в прямому причинному звязку з даною ДТП ( а.п.86-87);

- показами експерта автотехніка ОСОБА_10 в судовому засіданні про те, що в ході слідчого експерименту за участю обвинуваченого був задіяний автомобіль «Мерседенс-Бенц», а не «Фіат-Івеко», оскільки знайти ідентичний автомобіль не завжди можливо, а технічні параметри автомобіля «Мерседес- Бенц», зокрема його вантажепідємність, входять до категорії вантажних автомобілів категорії № 1, як і автомобіля учасника ДТП. Відстань, на якій автомобіль «Фіат Івеко» знаходився від місця наїзду, в момент виникнення його водію небезпеки для руху перевищувала 60 метрів, що значно більше зупиночного (гальмівного) шляху на 47,3 м, що давало йому технічну можливість уникнути наїзду на пішохода при екстреному гальмуванні. При цьому вказав, що оскільки час руху пішохода з моменту поновлення руху до моменту зіткнення більш ніж час руху автомобіля «Фіат Івеко» у загальмованому стані до наїзду, він встановив розрахунковим шляхом, що даний автомобіль не перебував в загальмованому стані в момент виникнення водієві небезпеки. Отже водій ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода. При цьому експерт зазначив, що висота кабіни автомобіля «Мерседес Бенц» більше на 20 см від висоти кабіни «Фіат Івеко», але це жодним чином не впливає на діапазон оглядовості водія та не може потягти зміни в розрахунках експертизи і не потягне зміни в висновках експерта.

Також експерт зазначив, що на стор. 3 (а.п. 87) висновку автотехнічної експертизи ним в розрахунку було допущено механічну помилку при використанні в формулі часу зростання сповільнення автомобіля, де помилково було зазначено легковий автомобіль «Деу Ланос», оскільки всі розрахунки ним брались по вантажним автомобілям категорії № 1, про що ним було і вказано в поясненні до розрахунку.

Вказав, що дії обвинуваченого не відповідали вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху.

Таким чином,аналіз належних і допустимих доказів в їх сукупності дає суду підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_4вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2ст. 286КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження.

Суд критично ставиться до показів обвинуваченого ОСОБА_4 про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення і відсутності технічної можливості уникнути зіткнення з пішоходом ОСОБА_7, оскільки вони спростовуються дослідженим в судовому засіданні комплексом вище зазначених доказів, належність і допустимість яких судом не піддаються сумніву.

Суд не погоджується з доводами захисту про недоведеність вини ОСОБА_4 в об'ємі предявленого обвинувачення та необхідності визнання недопустимими письмових доказів, а саме - висновку судово- авто технічної експертизи № 5/10.1-191 з огляду на наступне.

Наявність технічної помилки (а.п. 87), де зазначено, що в розрахунку взятий час сповільнення легкового транспортного засобу «Деу Ланос», а не вантажного автомобіля, підтверджена самим експертом при дачі пояснень в судовому засіданні, при цьому експерт зазначив, що він брав розрахунки з огляду на технічні параметри вантажних автомобілів групи № 1, до яких відносяться як автомобіль «Мерседес Бенц», який був задіяний під час слідчого експерименту, так і автомобіль «Фіат Івеко» - учасник дорожньо - транспортної пригоди.

Для того, щоб зясувати всі обставини по справі і усунути будь - яку неповноту судового слідства суду законодавцем у відповідності до ст. 356 КПК України надається право допиту експерта в судовому засіданні, що і було зроблено судом.

Згідно вимог ч. 1ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженомудослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказз точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 КПК України суд може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку ,передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посиланнями на них.

Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність, чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Статтею 214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобовязаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру , або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України N 1-31/2011 дійшов наступних висновків:

«…Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в першому реченні частини третьої статті62Конституції України, а згідно з частиною другою статті64ця гарантія не може бути обмежена.ОСОБА_11 України, гарантуючи права і свободи особи, вимагає від неї певної поведінки щодо інших осіб та держави в цілому, встановлює відповідні вимоги та обмеження…».

«…Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), апорядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнанимКонвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті5,8Конвенції) тощо. Таким чином,даючи офіційне тлумачення положення частини третьої статті62Конституції України, Конституційний Суд України виходить з того, що обвинувачення особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у якихОСОБА_11 Українидопускає такі обмеження…».

Конституційний Суд України вважає, що положення частини третьої статті62Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, безпосередньо пов'язане з положенням частини першої цієї статті, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку…».

«…Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.Аналіз положення частини третьої статті62Конституції України"обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом" дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо…»

Верховний суд України в п. п. 19, 20 Постанови Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року за № 9, розяснив судам, що визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, щозгідно зі ст.62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а такожна доказах, одержаних незаконним шляхом.Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Такожв п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від 30 травня 1997 року за № X, було розяснено судам, що згідно з ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв'язку з цим судам при розгляді кожної справинеобхідно перевіряти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину,одержані відповідно до нормКПК України. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Отже, виходячи із загальних засад кримінального провадження, визначенихст. ст. 7, 17 КПК України, підозра, обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Жодних підстав вважати , що дані докази отримані в незаконний спосіб, або з порушенням будь-чиїх конституційних прав, в тому числі і права обвинуваченого на захист , у суду не має.

При цьому слід зазначити, що законодавець визначив, що єдиною слідчою дією, яка може бути проведена до внесення відомостей до ЄРДР може бути тільки огляд місця події, який має бути проведений у невідкладних випадках, тобто коли зволікання з проведенням такого огляду може призвести до втрати матеріальних слідів кримінального правопорушення. При цьому огляд має бути проведений у присутності не менш як двох понятих.

Отже законодавець допускає проведення такої слідчої дії і до внесення відомостей в ЄРДР.

Як пояснив в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4, після ДТП він сам викликав оперативно - слідчу групу та бригаду «швидкої» медичної допомоги, огляд проведено пізно ввечері, і згідно реєстру такі відомості були внесені в ЄРДР наступного дня 12.11.2015 року слідчим Патлаха Ю.Г. ( т.1 а.п.1), що не є порушенням вказаних норм процесуального права.

Також суд має зазначити, що посилання обвинуваченого на те, що потерпіла знаходилась в стані алкогольного спяніння і сама порушила правила дорожнього руху, як на підставу своєї невинуватості, суд розцінює як бажання зменшити ступінь своєї провини та бажання уникнути покарання за скоєне ним.

Згідно п.2.13 Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху на водія покладається обовязок бути уважним та стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагуючи на її зміну.

Згідно п.12.3 ПДР водій у разі виникнення небезпеки руху або перешкоди, яку водій обєктивно спроможний виявити, повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху обїзду перешкоди.

Виходячи з технічних параметрів вантажного автомобіля «Фіат Івеко», яким керував ОСОБА_4, рельєфу проїжджої частини дороги та дорожнього покриття, зафіксованих під час проведення огляду місця дорожньо - транспортної пригоди та встановлених під час слідчого експерименту за участі обвинуваченого параметрів видимості перешкоди на дорозі, які визначаються в діапазоні 59,4 м - 99,2 м та зі швидкістю руху пішохода 4 сек., ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути зіткнення з пішоходом ОСОБА_7

При цьому існуюча різниця в 20 см висоти водійських кабін двох вантажних автомобілів «Фіат Івеко» (який був учасником ДТП) та «Мерседес Бенца» (який був задіяний в ході слідчого експерименту) не зробила неможливою оглядовість водієві проїжджої дороги та своєчасного виявлення перешкоди на ній.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовуютьЄвропейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до однозначного висновку про те, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.

При вирішенні питання про вид та міру покарання, які слід застосувати обвинуваченому ОСОБА_4, згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який скоїв злочин з необережності, раніше не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Обставинами, які відповідно дост. 66 КК Українипом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд вважає часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілій під час досудового розслідування.

Обставин, які відповідно дост. 67 КК Україниобтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4, судом не встановлено.

Тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства з обранням йому міри покарання у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 2 роки.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 і попередження вчинення ним нових злочинів.

Вирішуючи позовні вимоги потерпілої щодо стягнення з обвинуваченого на її користь моральної шкоди, суд вважає їх не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода, виходячи з п. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України може проявлятися у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та чи близьких родичів. Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Фізична особа, дією або бездіяльністю якої порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язана вчинити необхідні дії для його негайного поновлення (ч. 1 ст. 276 ЦК України). Якщо дії, необхідні для негайного відновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення про відновлення порушеного права, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням (ч. 2 ст. 276, ст. 280 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що заподіяла, за наявності її вини.

Суд приходить до висновку про наявність у потерпілої ОСОБА_7 моральних переживань, нервових потрясінь, оскільки вона є ще доволі молодою людиною, але її здоровя в повній мірі відновлене бути не може, їй необхідно в майбутньому перенести декілька операцій, передбачається довгострокова реабілітація, вона визнана інвалідом 2 групи, тобто не піддаючи сумніву факт заподіяння моральних страждань потерпілій, суд не може стягнути заявлену суму з ОСОБА_4, оскільки останній в момент ДТП перебував в трудових відносинах з ПП «Інвест В», виконуючи на автомобілі даного підприємства робоче завдання.

Згідно абз. 3 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у звязку з виконанням своїх трудових (службових) обоязків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності работодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

За правилами ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Такої ж позиції притримується Верховний Суд України в постанові від 20.01.2016 року у справі № 6-2808 цс 15.

З наданих суду доказів, які зазначені вище, вбачається, що ОСОБА_4 дійсно виконував в той день трудові обовязки, згідно журналу випуску транспортних засобів ПП «Інвест В» на даному автомобілі обвинувачений був на лінії з 7 год. 20 хв. до 00 год. 40 хв.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків. Тому цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну працівником, має нести підприємство, на якому працює робітник.

Згідно з ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у звязку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства

Статтями 27, 31, 33 ЦПК України право визначати відповідача у справі та проводити його заміну або залучення співвідповідача належить виключно позивачеві, оскільки позов був заявлений до неналежного відповідача, суд позбавлений права за власною ініціативою залучати співвідповідачів, або змінювати первісного відповідача на іншого, тому суд відмовляє в задоволенні позову у звязку з предявленням його до неналежного відповідача, що не позбавляє потерпілу права звернутись за захистом своїх прав до належного відповідача в порядку цивільного судочинства.

Що ж стосується вимог потерпілої ОСОБА_7 про стягнення на рахунок відшкодування матеріальної шкоди суми 551 грн. 20 коп. - витрати на сплату судового збору, суд має зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 128КПК, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються нормиЦивільного процесуального кодексу Україниза умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Пунктом 2ст. 5 Закону України «Про судовий збір», визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди , заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, а також смертю фізичної особи.

Отже, позивач в даному випадку звільняється від сплати судового збору за подачу позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя.

При цьому суд зазначає, що помилкова сплата судового збору потерпілою, не може бути підставою для стягнення з обвинуваченого зазначеної суми на її користь.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь експертної установи документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Таким чином, витрати за проведення експертиз № 5/10.1-191 від 26.02.2016 року у сумі 613,80 грн. та № 5/10.1-293 від 30.03.2016 року у сумі 703,68 грн. підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4

Керуючись ст.ст.314,472-475 КПК України, суд,-

З А С У Д И В:

ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні кримінальногоправопорушення, передбаченогоч. 2ст. 286 КК Українита призначити йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 2 (два) роки.

Після набрання вироком законної сили зобовязати Самарський ВП ГУНП в Дніпропетровській області затримати ОСОБА_4, помістивши його до Дніпропетровського слідчого ізолятора для подальшого етапування до місць виконання покарань.

Термін покарання вираховувати з моменту фактичного затримання.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (УДКСУ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, номер рахунку: 31118115700004, МФО: 805012, ЄДРПОУ: 37989274) витрати за проведення судових експертиз № 5/10.1-191 від 26.02.2016 року у розмірі 613,80 грн. та № 5/10.1-293 від 30.03.2016 року у розмірі 703,68 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовити у повному обсязі.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя Н.М. Грицаюк