Ухвала суду № 6143167, 17.12.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 230-31-34

У Х В А Л А

№ 14/26117.12.08

Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,

розглянувши матеріали справи№ 14/261

за позовом Державного підприємства «Науково-виробниче обєднання «Павлоградський хімічний завод»

доДержавного комітету України з державного матеріального резерву

прозобовязання вчинити дії

за участю представників сторін: від позивачаКорой В.Л. від відповідача Глузманова М.П. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Науково-виробниче обєднання «Павлоградський хімічний завод»(надалі - ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву (надалі - Держкомрезерв) про зобовязання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від підписання актів прийому - передачі виконаних робіт зі зберігання матеріальних цінностей за період з жовтня 2005 року по жовтень 2007 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2008 р. порушено провадження у справі, призначено її до розгляду на 17.12.2008 р. та зобовязано сторін виконати певні дії.

В судове засідання 17.12.2008 р. представники сторін зявились.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, посилаючись на те, що у відповідності до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 532 «Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»та п. 10.3 Інструкції «Про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства», затвердженою Наказом Міністерства фінансів від 13.05.1996 р. позивач зобовязаний був направляти до відповідача кошториси витрат по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та документи, що підтверджують такі витрати (первинні бухгалтерські документи, зокрема, акт виконаних робіт) та погоджувати їх з Держкомрезервом. А тому, непідписання актів прийому-передачі виконаних робіт є наслідком непогодження кошторисів витрат на відповідальне зберігання за відповідні роки, надісланих позивачем відповідачу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Статтею 16 цього Кодексу передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як підписання акта приймання-передачі виконаних робіт зі зберігання матеріальних цінностей.

Суд зазначає, що предметом вказаного позову є немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Ця вимога повинна опиратись на підставу позову. В підставу позову не можуть входити такі обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі виконаних робіт. З ними закон не повязує виникнення, зміну чи припинення прав та обовязків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову. Крім того, юридичні факти можуть встановлюватись господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки та обґрунтованості вимог. На відміну від норм Цивільного процесуального кодексу України (п. 4 ст. 254 та Глава 37), яким передбачено можливість розгляду судами в порядку окремого провадження справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо підвідомчості таких спорів господарським судам. Отже, категорія спорів щодо встановлення певних юридичних фактів у правовідносинах між юридичними особами не підлягає розгляду господарськими судами, оскільки предмет спору не відповідає встановленим законом способам захисту прав.

Акти приймання-передачі за даним договором є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмету, що є лише доказом, а не окремим обовязком щодо виконання сторонами договірних зобовязань за договором.

Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Пунктом 6 статті 6 ГК України передбачено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, а отже суд не може примусити субєкта господарювання підписати акт, оскільки це є втручання в його господарську діяльність, і, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення (дана правова позиція також підтверджується постановою ВГСУ № 6/516 від 15.11.2007 року, постановою ВГСУ № 6/517 від 03.10.2007 року, постановою ВСУ від 16.09.2008 року, постановою ВСУ від 30.09.2008 р.).

Отже, позовна вимога позивача про спонукання підписати акт прийому-передачі виконаних робіт зі зберігання матеріальних цінностей суперечить способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки така вимога не призводить до поновлення порушеного права і не може бути самостійним предметом позову, а тому не може розглядатись господарським судом.

Статтею 12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, зокрема, про визнання недійсними актів, з підстав, зазначених у законодавстві.

Враховуючи те, що акт приймання-передачі виконаних робіт не носить характеру акту в розумінні ст. 12 ГПК України, зазначений спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, провадження у справі підлягає припиненню, відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, згідно зі статтею 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню повністю у випадку припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою.

З огляду на вищевикладене, сплачене держане мито в розмірі 85,00 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.

Відповідно до ч. 2 п. 13 Постанови КМУ № 1258 від 21.12.2005 року “Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” повернення коштів для оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

З огляду на вищевикладене, сплачені витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн. підлягають поверненню позивачу з державного бюджету.

Враховуючи викладене, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. 86 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Припинити провадження у справі № 14/261.

2. На підставі даної ухвали повернути Державному підприємству «Науково-виробниче обєднання «Павлоградський хімічний завод»(51402, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Заводська, 44, код ЄДРПОУ 14310112) з Державного бюджету України сплачене державне мито в сумі 85 (вісімдесят пять) грн. 00 коп., яке перераховане платіжним дорученням № 4481 від 23.07.2008 р. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які перераховані платіжним дорученням № 4482 від 27.07.2008 р. (оригінали платіжних доручень № № 4481, 4482 від 27.07.2008 р. залишити матеріалах справи).

3. Дана ухвала набирає законної сили з моменту її винесення, а повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Суддя М.М. Нарольський