Ухвала суду № 61427491, 19.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2015/16-ц 19.09.2016 19.09.2016 19.09.2016

Провадження №22-ц/784/2119/16

Головуючий першої інстанції: Темнікова А.О.

Категорія - 27 Доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

19 вересня 2016 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Самчишиної Н.В.

ОСОБА_2

із секретарем: Лептугою С.С.

з участю

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.05. 2016 р. та ухвалу того ж суду від 27.05.2016 р., у справі за

позовом

публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» ( далі ПАТ КБ «Приватбанк», або Банк) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

18.04.2016 р. ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 20.06.2011 р. з ОСОБА_3 було укладено договір кредиту, за умовами якого він отримав 9600грн. кредиту, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку ( картковий рахунок).

Згідно з договором він повинен був сплачувати проценти за користування кредитним лімітом у розмірі 27,60% річних на суму залишку заборгованості, але не менше 7% щомісяця.

За обслуговування карткового рахунку підлягає нарахуванню комісія у розмірі, передбаченому договором відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, ОСОБА_2 банку ( далі - Умови, Тарифи та Правила )

В разі порушення строків платежів по кожному із зобовязань більше ніж 30 днів підлягає сплаті позичальником штраф у розмірі 500 грн. та додатково 5% від суми позову.

Внаслідок невиконання позичальником цих зобовязань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 03.03. 2016 р., складає 30015 грн. 82 коп.

Посилаючись на порушення позичальником кредитної угоди, позивач просив про стягнення боргу

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.05. 2016 р. ухвалено про задоволення позовних вимог.

Цим рішенням стягнуто з відповідача на користь Банку борг у розмірі 30015 грн. 82 коп. та відшкодовані судові витрати банку у розмірі 1378 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на відсутність його вини у порушення кредитних зобовязань.

Крім того, він вимагає скасування ухвали про призначення заочного розгляду справи, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Порушення зобовязань, які виникають з договорів, тягне за собою наслідки, передбачені ст. 611 ЦК зокрема, припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання однією з сторін, якщо це передбачено договором або законом; зміна умов зобовязання; сплата неустойки (штрафу); відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст. ст.1049, 1048, 1054 ЦК України, позичальник має повернути позику (кредит) у тій самій сумі, яка була надана йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

За договором позики (кредиту) позикодавець має право на одержання процентів, розмір яких встановлюється договором.

Невиконання цих зобовязань тягне відповідальність боржника, який має повернути суму боргу з процентами та неустойкою, передбаченими договором, згідно з правилами ст. 624 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що 20.06.2011 р. з ОСОБА_3 було укладено договір кредиту, за умовами якого він отримав 9600грн. кредиту, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку ( картковий рахунок),

для доступу до якого, була видана платіжна картка.

Згідно з договором він повинен був сплачувати проценти за користування кредитним лімітом у розмірі 27, 60% річних на суму залишку заборгованості, але не менше 7% щомісяця

За обслуговування карткового рахунку підлягала нарахуванню комісія у розмірі, передбаченому договором відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, ОСОБА_2 банку ( далі - Умови, Тарифи та Правила )

За порушення строків платежів по кожному із зобовязань більше ніж 30 днів підлягає сплаті позичальником штраф у розмірі 500 грн. та додатково5% від суми позову.

Суд першої інстанції, досліджуючи зазначені обставини справи прийшов правильного висновку про порушення кредитного зобовязання позичальником за відсутності належних доказів його повного погашення.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що дійсний розмір наявної заборгованості за тілом кредиту складає 14424 грн.16 коп.; за відсотками -12886 грн.14 коп.; за комісією - 800 грн. 00 коп; штраф складає 1905 грн.52 коп., а разом заборгованість складає 30015 грн. 82 коп.

Позичальник цього розрахунку не спростував, а тому суд першої інстанції прийшов обґрунтованого зібраними доказами висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь банку заборгованості, яка підтверджується наданим розрахунком.

Доводи апеляційної скарги про наявність вини банку в тому, що він не заблокував його картковий рахунок, коли було здійснено рисковий платіж за його картковим рахунком, не заслуговують на увагу, оскільки підстав для блокування картки, передбачених Умовами на час здійснення операції від 27.04.2015 р. не було.

Безпідставними є і посилання на підвищення кредитного ліміту без згоди позичальника, оскільки Банк відповідно до положень п.1.1.3.2.3 Умов вправі змінювати розмір встановленого кредитного ліміту в односторонньому порядку за власним рішенням та без попереднього повідомлення позичальника.

Не заслуговують на увагу і посилання на видачу тільки дебетової картки, а не кредитної, оскільки відповідач не заперечував тих обставин, що з часу укладення кредитного договору він користувався кредитною карткою та коштами, які були розміщені на картковому рахунку.

Картка є електронним платіжним засобом за допомогою якого позичальник здійснював доступ до карткового рахунку, який кредитувався банком увесь період дії картки та користування кредитними коштами.

Не можуть бути враховані і доводи щодо несправедливих умов договору, оскільки цих умов шляхом звернення з позовом позивач не оспорював.

Що стосується підвищення процентної ставки.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник при укладенні договору підписав Анкету-Заяву та своїм підписом посвідчив, що він погоджується з тим, що ця заява разом з памяткою клієнта та Умовами і Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір надання банківських послуг. Цим же підписом він посвідчив, що був у письмовому вигляді ознайомлений з Умовами і Правилами надання банківських послуг і Тарифами і погоджується з ними.

Пуктом 1.1.3.2.3 Умов передбачена можливість підвищення процентної ставки з попереднім інформуванням клієнта за 7 днів шляхом надання виписки по картковому рахунку відповідно до положень п.1.1.3.1.9 Умов.

З виписки по картковому рахунку та розрахунку вбачається, що процентна ставка була підвищена перший раз до 32, 40% 01.09.2014 р., але клієнт своїх заперечень не висловив та продовжував користуватися кредитними коштами.

Вдруге процента ставка була підвищена до 42% 01.04.2015 р., але і в цей раз позичальник своєї незгоди протягом семи днів не виказав та продовжував користуватися кредитним лімітом, що вважається доказом погодження нового розміру відсотків.

Наведені в апеляційній скарзі заперечення проти ухвали суду першої інстанції щодо призначення заочного розгляду справи та розгляд справи за його відсутності не можуть бути враховані при апеляційному перегляді, оскільки апелянт не надав доказів того, що розгляд справи за його відсутності призвів до її неправильного вирішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не можуть бути враховані, оскільки висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів:

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити, а заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.05. 2016 р. та ухвалу того ж суду від 27.05.2016 р. залишити - без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Т.В. Серебрякова

ОСОБА_4