Ухвала суду № 61416063, 13.09.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 р.Справа № 818/799/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.07.2016р. по справі № 818/799/16

за позовом Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області

до ОСОБА_1

про стягнення державної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИЛА:

Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області звернулось до суду з позовом , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 суму державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям в розмірі 53528,87 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року адміністративний позов Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції , ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення , яким в задоволенні позову відмовити.

Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги , вважає постанову суду першої інстанції правомірною, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року залишити без змін.

Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України та ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 жовтня 2012 року ОСОБА_1 подала до позивача заяву про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг для отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям (а.с. 30-31), до цієї заяви додано декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, де в розділі 5 відповідачка самостійно зазначила, що земельної ділянки у власності або користуванні вона не має, у власності її чоловіка ОСОБА_2 мається земельна ділянка площею 0,15 га (а.с. 32-33).

20 травня 2015 року позивачем проведено перевірку правильності та повноти інформації, що надається для призначення житлових субсидій та соціальної допомоги, за результатами якої складено акт (а.с. 9), яким встановлено, що особи, які входять до складу малозабезпеченої сім'ї надали неповну, недостовірну інформацію про доходи, а саме: при зверненні 31.10.2012р., 09.04.2013р., 10.10.2013р., 07.04.2014р., 17.10.2014р. не задекларована земельна ділянка (пай) площею 0,6929 га, яка знаходиться на території Яровської сільської ради Кролевецького району Сумської області.

Відповідача було повідомлено про необхідність повернути кошти в сумі 53528,87 грн., проте в добровільному порядку ОСОБА_1 їх не повернула.

Вважаючи, що такі дії безпосередньо заподіюють шкоду державним інтересам, впливають на забезпечення виконання соціальних програм і призводять до збитків державного бюджету, Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області звернулось до суду із позовом про стягнення надмірно нарахованих і виплачених коштів соціальної допомоги.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте , колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обовязку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем ? орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Колегія суддів доходить висновку, що правовий аналіз пунктів 1?4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак , і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС України дозволяє колегії суддів дійти висновку,що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.

Отримавши державну соціальну допомогу, що надається малозабезпеченим сім'ям, ОСОБА_1 набула право власності на неї, та їй як власниці цих грошей належать права і обов'язки щодо володіння, користування та розпорядження ними.

Тобто , у даному випадку, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_1, не підпадає під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 КАС України.

Даний спір має приватно-правовий, а не публічний характер, тому враховуючи положення частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів, а мають розглядатися місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.06.2016р. по справі № 819/1825/13-а, від 22 вересня 2015 року по справі №21-2209а15 та від 22 вересня 2015 року у справі №П/811/3781/14.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У відповідності до п. 4 ч.1 ст.202 КАС України порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно з ч.1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За приписами п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.07.2016р. по справі № 818/799/16 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Григоров А.М. Тацій Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 19.09.2016 р.