Ухвала суду № 61416061, 14.09.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 р.Справа № 528/1170/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Ружинській К.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Гребінківського районного центру зайнятості на постанову Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.06.2016р. по справі № 528/1170/14-а

за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття представленого Гребінківським районним центром зайнятості Полтавської області

до ОСОБА_1

про стягнення суми виплаченого забезпечення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 суму виплаченого забезпечення в розмірі 2809,91 грн.

Постановою Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.06.2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 14.09.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а провадження у справі - закриттю, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 17 грудня 2013 року звернулася до Гребінківського районного центру зайнятості як така, що шукає роботу.

Згідно із заявою про надання статусу безробітного від 17.12.2013 року відповідач підтверджувала, що на момент звернення до служби зайнятості вона трудовою діяльністю не займалася, заробітку або інших передбачених законодавством доходів не отримувала.

Наказом директора Гребінківського районного центру зайнятості від 17.12.2013 року № НТ 131217 на підставі ст.43 Закону України "Про зайнятість населення" гр. ОСОБА_1 17.12.2013 року було надано статус безробітного. 24.12.2013 року їй розпочато виплату допомоги по безробіттю згідно з п.п.1,3,4 ст.22, п. 1 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Наказом від 16.04.2014 року № НТ 061220 виплата допомоги ОСОБА_1 припинена і її знято з обліку відповідно до п.п.10 п.1 ст.31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до проведеної звірки з Державною податковою адміністрацією щодо обміну інформацією про отримання особами, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні, доходів під час виконання роботи за трудовими договорами, тощо, встановлено, що в період перебування на обліку гр. ОСОБА_1 перебувала в той же час у трудових відносинах з ТОВ "ФУДМАРКЕТ" та отримала дохід за 4 квартал 2013 року.

На підставі викладеного вище, Гребінківським районним центром зайнятості 22.08.2014 року та 29.10.2014 року було направлено відповідачу листи про відшкодування коштів, відповідно до яких остання мала відшкодувати позивачу кошти, витрачені на виплату допомоги по безробіттю, в сумі 2809,91 грн.

У зв'язку із невідшкодуванням відповідачем коштів, витрачених на виплату допомоги по безробіттю, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що в наданих документах ТОВ "Фудмаркет" є розбіжності в терміні дії договору з ОСОБА_1, відповідач не працювала в листопаді-грудні 2013 року в ТОВ "Фудмаркет", тому суд прийшов до висновку, що позов заявлено необгрунтовано та він не підлягає задоволенню.

У доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню з огляду на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин справи.

Колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги та зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю з таких підстав.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Колегія суддів приходить до висновку, що правовий аналіз пунктів 1-4 частини 4 статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини 4 статті 50 КАС України дозволяє дійти висновку, що і пункт 5 частини 4 статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини 4 статті 50 КАС України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини 4 статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

У випадку, що розглядається, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_1, а тому він не підпадає під дію пункту 4 частини 4 статті 50 КАС України.

Висновки у справах про стягнення з фізичної особи переплаченої суми допомоги по безробіттю та пенсії, висловлені колегією суддів Судової палати у цивільних справах і Судової палати в адміністративних справах 22 вересня 2015 року у справі № 21-2209а15 та колегією суддів Судової палати в адміністративних справах 22 вересня 2015 року у справі № 21-1884а15, зводяться до того, що такі спори є не публічно-правовими, а приватно-правовими і мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Ці справи є подібними за виниклими правовідносинами до даної справи, а тому кодегія суддів приходить до висновку, що спір у справі про стягнення коштів з ОСОБА_1 є приватно-правовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Таку ж позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 21.06.2016 року по справі №819/1825/13-а в подібних правовідносинах.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За правилами пункту 4 частини 1 статті 198 КАС України та частини 1 статті 203 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і закрити провадження у справі з підстав, встановлених статтею 157 КАС України.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям ухвали про закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 41, 157, 160, 167, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Гребінківського районного центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.06.2016р. по справі № 528/1170/14-а скасувати.

Провадження у справі за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття представленого Гребінківським районним центром зайнятості Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення суми виплаченого забезпечення закрити.

Роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бершов Г.Є.Судді Ральченко І.М. Катунов В.В. Повний текст ухвали виготовлений 19.09.2016 р.