Ухвала суду № 61416029, 20.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 р. Справа № 876/8871/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Максимчука Ю.В.,

представника відповідача Пивовара Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання частково протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

13.07.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області, в якому просило визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.05.2015 року № 0012311502 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 61290,19 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки ТзОВ «Агротехніка» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість заявлених на рахунок платника у банку за січень, лютий 2015 року, а саме: щодо недійсності операцій з поставки сільськогосподарської продукції від ТзОВ «Енокс» та безпідставності віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за наслідками господарських операцій із ТзОВ «Енокс» є хибними. На спростування висновків податкового органу позивач зазначає, що ТзОВ «Агротехніка» дотримано встановленого законодавством порядку формування податкового кредиту за господарськими операціями із ТзОВ «Енокс», доказом чого є належним чином виписані податкові, видаткові накладні та відповідні розрахункові документи, а твердження Луцької ОДПІ про недійсність господарських операцій між ТзОВ «Агротехніка» та ТзОВ «Енокс» спростовуються наявними первинними документами. Встановлений перевіркою факт неправомірного включення до податкового кредиту грудня 2014 року податку на додану вартість по постачальниках ДП «Волиньстандартметрологія» та ТзОВ «СМП» позивачем не оспорюється.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 26 травня 2015 року № 0012311502 в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 61290,19 грн.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення від 26 травня 2015 року №0012311502 в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 61290,19 грн.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, з 15.04.2015 року по 30.04.2015 року Луцькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Агротехніка» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявлених до відшкодування на рахунок платника у банку за січень, лютий 2015 року, за результатами якої 12.05.2015 року складено акт №1851/15.2/21750952 (а.с.7-20).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Зокрема встановлено, що ТзОВ «Агротехніка» завищено суму податкового кредиту грудня 2014 року на суму 62319,48 грн., внаслідок чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту грудня 2014 року (р.19 декларації) на 62319,48 грн., що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.24 декларації січня 2015 року) на 62319,48 грн. та завищення суми непогашеного від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду (р.31 декларації за лютий 2015 року) на суму 62319,48 грн. Дане порушення не вплинуло на суму бюджетного відшкодування.

На підставі вищевказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2015 року №0012311502 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 62319,00 грн. (а.с.6).

З акту перевірки слідує, що висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту грудня 2014 року на загальну суму 62319,48 грн. базується на тому, що до податкового кредиту зазначеного періоду ТзОВ «Агротехніка» включено суму ПДВ в розмірі 1028,81 грн. по постачальниках ДП «Волиньстандартметрологія» на суму ПДВ - 687,72 грн. та ТзОВ «СМП» на суму ПДВ - 341,09 грн., що не підтверджені податковими накладними та іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПК України. Зазначене порушення позивачем не оспорюється.

Крім того, контролюючим органом зроблено висновок про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Енокс», який базується на тому, що відповідно до довідки Іллічівської ГУ ДФС в Одеській області від 18.03.2015 року №146/15-03-22-01-0304/38759205 про результати проведення зустрічної звірки ТзОВ «Енокс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Інкар» за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року, встановлено, що в силу недійсності операцій з продажу сільськогосподарської продукції - сої, шроту соняшникового та макухи соняшникової ПП «Інкар» в адресу ТзОВ «Енокс» на загальну суму 493926,75 грн. за вересень 2014 року, ТзОВ «Енокс» не могло поставити сільськогосподарську продукцію, придбану у ПП «Інкар», в адресу ТзОВ «Агротехніка» на загальну суму 367744,00 грн., в тому числі ПДВ - 61290,67 грн. (а.с.70-79).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

З матеріалів справи слідує, що 02 вересня 2014 року між ТзОВ «Енокс» (постачальник) та ТзОВ «Агротехніка» (покупець) укладено договір поставки №КВ-83-2-2-1238, предметом якого є поставка товару (згідно специфікації №1 від 02 вересня 2014 року - макухи соняшникової) (а.с.21-23). Пунктом 1.2 розділу 1 договору передбачено, що поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями. Найменування товару, асортимент, ціна за одиницю товару, та інша інформація вказується у Специфікаціях, які підписуються уповноваженими представниками сторін, і становлять невід'ємну частину даного договору. В розділі 3 договору передбачено, що передача товару покупцеві здійснюється згідно правил «Інкотермс-2010», умови поставки товару узгоджуються сторонами в специфікації. Зокрема, в пункті 3.2 розділу 3 договору зазначено, що постачальник зобов'язується надати в момент передачі товару покупцю належно оформлені документи: оригінал накладних на відпуск товару, оригінал податкових накладних, оригінал товарно-транспортних накладних.

На виконання умов вказаного договору ТзОВ «Енокс» протягом вересня 2014 року здійснило поставки товару - макухи соняшникової, що підтверджується видатковою накладною від 12.09.2014 року №Сн-0000290 та податковими накладними від 10.09.2014 року №283, від 11.09.2014 року №289, від 12.09.2014 року №290 (а.с.24, 25, 26, 27,) товарно-транспортними накладними від 05.09.2014 (а.с.31-32, 36-37, 41-42), а також документами щодо контролю якості товару (а.с.29, 33-35, 38-40, 43).

Платіжними дорученнями від 10.09.2014 року №580005978 та від 11.09.2014 року №580005982 (а.с.65-66) підтверджується факт проведення позивачем оплати за придбаний у ТзОВ «Енокс» товар. Крім того, отриманий від даного контрагента товар був оприбуткований позивачем, про що свідчить журнал реєстрації надходження продукції за вересень 2014 року (а.с.28).

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що придбаний позивачем у ТзОВ «Енокс» товар - макуха соняшникова був використаний у межах господарської діяльності товариства, зокрема, реалізований ТзОВ «Галичхутро» та ТзОВ «ВМП», що підтверджується видатковими накладними (а.с.44, 47), довіреностями на отримання товару (а.с.45, 46, 48).

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується фактичне отримання позивачем товару від контрагента ТзОВ «Енокс».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даними контрагентами.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТзОВ «Агротехніка» у ТзОВ «Енокс» товарно-матеріальних цінностей, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Стосовно посилань відповідача на акт ДПІ у м. Іллічівську Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 146/15-03-22-01-0304/38759205 від 18.03.2015 року про результати зустрічної звірки ТзОВ «Енокс» щодо документального підтвердження господарських відносин із ПП «Ін Кар», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року, яким встановлено відсутність реального характеру угод, з огляду на що усі подальші господарські операції по ланцюгу до підприємств-покупців також є безтоварними, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку, колегія суддів зауважує, що в зазначеному вище акті предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит, а тому вказаний документ жодним чином не є належним доказом підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентом.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у справі № 803/1606/15 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін