Постанова № 61413293, 26.07.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 р. Справа № 804/898/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Гончарової Ірини Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області; відповідача 2: Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, поновлення на посаді,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі за текстом Позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (надалі за текстом Відповідач 1), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (надалі за текстом Відповідач 2), про:

- визнання протиправним та скасування Наказу № 485 о/с від 06.11.2015 року Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області в частині звільнення у запас Збройних сил за п. 64 «г» майора міліції ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з корупцією управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС, з 06 листопада 2015 року;

- поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого ГУ МВС України в Дніпропетровській області;

- зобовязання Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття рівнозначної посади у відповідності до п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області та видати відповідний наказ з цього приводу.

В обґрунтування своїх вимог Позивачем було зазначено, що оскаржуваний наказ є незаконним та таким, що прийнятий без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, чим були порушені його права, свободи та інтереси, що потребує судового захисту, а саме не враховано обставини перебування Позивача у час винесення оскарження у відпустці з звязку з вагітністю та пологами та відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що в свою чергу свідчить про певні гарантії - заборону звільнення, як жінки, яка має дітей. Вказує, що нею було подано заяву з проханням перевести на рівнозначну посаду до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, проте станом на час звернення до суду відповідь не отримана. Зважаючи на процедуру переведення працівників ГУ МВС України в Дніпропетровській області до ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області та відсутність висновків щодо службової невідповідності позивача, вважає доцільним працевлаштування позивача, як працівника ліквідованої установи, на рівнозначній посаді у відповідності до п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив адміністративний позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані докази, в судовому засіданні оголосив клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник Відповідача 1 та Відповідача 2 проти позову заперечував, посилався на те, що оскаржуваний наказ було прийнято на підставі Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, відповідно до пунктів 10 та 11 розділу ХI України «Про національну поліцію» звільнено Позивача з органів внутрішніх справ з п. 64 «г» (через скорочення штатів). Враховуючи положення Постанови Кабінету міністрів України від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ». Крім того, 07.10.2015 року набув чинності ЗУ «Про національну поліцію» від 02.07.2015р. № 580-VIII прикінцевими та перехідними положеннями якого, зокрема, передбачено повне припинення діяльності органів внутрішніх справ з їх подальшою ліквідацією. Відповідно до п. 8 розділу XI прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про національну поліцію», з дня опублікування цього Закону, всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники МВС України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Також не заперечував щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Враховуючи обмеженість строку вирішення справи та те, що позивач просив про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частин 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

15.08.2002 року відповідно до наказу Управління МВС України в Дніпропетровській області № 620/с від 01.08.2002 року, ОСОБА_1 було прийнято на службу в органи внутрішніх справ.

Наказом Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області від 02.06.201 р. відповідно до Закону України «Про відпустки», Позивачу було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 23.05.2015 р. по 12.02.2018р.

16.09.2015 року Кабінетом міністрів України було прийнято Постанову №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ». Відповідно до Додатку 1 вищезазначеної Постанови, було утворено територіальний орган Національної поліції, а саме - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області. Відповідно до Додатку 2 вищезазначеної Постанови, було ліквідовано територіальний орган Міністерства внутрішніх справ, а саме - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.

Пунктом 8 Розділу XI прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» регламентовано, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Однак, відповідно до п. 9 Розділу XI прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію», працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Враховуючи вищезазначене, у звязку з ліквідацією територіального органу Міністерства внутрішніх справ, а саме - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Позивачем було подано упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону України «Про національну поліцію», а саме 20.10.2015 р., заяву до Міністерства внутрішніх справ України з проханням перевести її на рівнозначну посаду до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (опис поштового відправлення міститься у матеріалах справи). Однак, жодної відповіді на вищевказану заяву Позивачем отримано не було.

08.12.2015 року Позивач звернувся до ГУ МВС України в Дніпропетровській області з листом про прийняття до ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області на рівнозначну займаній посаді.

11.02.2016 р. Відповідачем було надано відповідь на вищезазначений лист від ГУ МВС України в Дніпропетровській області за № 1/р -888/Б, якою було повідомлено: про звільнення Позивача з органів внутрішніх справ з п. 64 «г» (через скорочення штатів) «Положення про проходження служби.

01.02.2016 року Позивачем було отримано у відділі кадрів Головного управління МВС України в Дніпропетровській області трудову книжку та витяг з Наказу № 485 о/с від 06.11.2015 року, у якому зазначено наступне: «Згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, відповідно до пунктів 10 та 11 розділу ХI України «Про національну поліцію»: звільнити у запас Збройних сил за п. 64 «г» майора міліції ОСОБА_1 (М-244768) оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з корупцією управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС, з 06 листопада 2015 року».

Не погоджуючись з даним наказом та бажаючи поновитись на роботі Позивач звернувся з даним позовом до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, станом на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1992 року № 565-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.

Відповідно до пункту 10 Положення № 114-1991, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 17 Положення № 114-1991 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Крім того, стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи, що Закон України «Про Національну поліцію», який набув чинності 07.11.2015 року, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.

Враховуючи, що норми Кодексу законів про працю України передбачають гарантії для даної категорії осіб, то в даному випадку застосовуються вони, а саме, згідно з частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

На момент прийняття спірного наказу - 06.11.2015 року - в частині звільнення позивача за п. 64 "г" (через скорочення штату), Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому висловив бажання проходити службу Позивач, ще не було утворено, що зумовило порушення його права на подання заяви особисто до такого органу поліції з висловленням бажанням проходити службу саме у такому органі поліції та взагалі розгляду його кандидатури на посаду в поліції, бажання про перехід до якої мною було висловлено у заяві від 20.10.2015 р. до Міністерства внутрішніх справ.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, УМВС України в Дніпропетровскій області перебуває в стані припинення, а державна реєстрація Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області проведена 07.11.2015 р., номер запису: 1 224 102 0000 074604, тобто на наступний день після звільнення позивача.

Крім того, оскільки Позивач станом на момент її звільнення з органів внутрішніх справ мала дитину віком до трьох років, а Відповідачами не доведено вжиття заходів щодо її обов'язкового працевлаштування, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області були порушені права Позивача в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ, а саме порушено вимоги частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Суд зазначає, що у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного суду України, вказано, що не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону щодо захисту охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.24 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді.

Крім цього, згідно з правовим висновком Верховного суду України, викладеним у постанові від 28.10.2014 р., встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржений позивачем наказ № 485 о/с від 06.11.2015 року про звільнення Позивача прийнятий в порушення вимог чинного законодавства, за відсутності всіх необхідних наведених вище правових підстав, що згідно положень ч.3 ст.2 КАС України надає суду змоги прийти до висновку про його протиправність, відтак позовна вимога щодо визнання його протиправним та скасування підлягає задоволенню.

Відновлення порушених прав Позивача має бути здійснено шляхом скасування спірного наказу в частині звернення позивача та поновлення його на службі на посаді оперуповноваженого ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення заявлених вимог позивача щодо зобовязання ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття рівнозначної посади у відповідності до п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області та видати відповідний наказ з цього приводу, оскільки позивач не працювала в цій установі та з неї не була звільнена, що унеможливлює поновлення службово-трудових відносин позивача з вказаною установою.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про національну поліцію» призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

За змістом частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Всупереч викладеним положенням Відповідачами, як субєктом владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про наявність підстав для прийняття рішення - наказу № 485 о/с від 06.11.2015 року про звільнення Позивача надано не було.

Отже, на підставі вищезазначених норм законодавства, встановлених судом обставин справи та наданих сторонами доказів на підтвердження своєї позиції, суд робить висновок, що Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області не надано беззаперечних письмових доказів на підтвердження своєї позиції, натомість вимоги Позивача є обґрунтованими, тому адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 11, 14, 69 - 71, 86, 94, 122, 128, 158 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області; відповідача 2: Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, поновлення на посаді задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ № 485 о/с від 06.11.2015 року Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області в частині звільнення у запас Збройних сил за п. 64 «г» майора міліції ОСОБА_1, паспорт серії АО 237785, виданий Новомосковським РВ ГУ ДМС України у Дніпропетровській області, 12 грудня 2014 року, ІПН НОМЕР_1, оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з корупцією управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС, з 06 листопада 2015 року.

Поновити ОСОБА_1, паспорт серії АО 237785, виданий Новомосковським РВ ГУ ДМС України у Дніпропетровській області, 12 грудня 2014 року, ІПН НОМЕР_1, на посаді оперуповноваженого ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернути до негайного виконання.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_2