Постанова № 61413189, 14.09.2016, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 вересня 2016 р. Справа № 802/382/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Могиль Т.О.

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Данильченка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про: визнання протиправним рішення та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним рішення та скасування постанови.

Позовні вимоги мотивовані тим, що до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України направлено виконавчий лист Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2010 року по справі №2-а-3018/10/0270. Відповідно до якого відкрито виконавче провадження ВП №41269713 від 18.12.2013 року та встановлено боржнику строк на самостійне виконання рішення суду. Вчинивши всі необхідні дії примусового характеру, 17.02.2015 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Зважаючи на те, що рішення суду не виконано та ОСОБА_1 не поновлено на роботі, останній повторно звернувся до відповідача із виконавчим листом №2-а-3018/10/0270 до виконання. Проте, державним виконавцем 22.12.2015 року винесено постанову ВП №49706249 про відмову у відкритті виконавчого провадження. Позивач, не погоджуючись із рішенням відповідача, звернувся до суду з адміністративним позовом з вимогами щодо визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22.12.2015 року.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд задовольнити адміністративний позов з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечував, посилаючись на письмові пояснення. Просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Крім того, представником відповідача заявлено клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропущення строку звернення до суду, який передбачений ст. 181 КАС України.

В свою чергу, позивачем було подано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом. Згідно клопотання позивач вказує, що він у встановленому законодавством порядку оскаржував постанову від 22.12.2015 року про відмову у відкритті виконавчого провадження до начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України. Результати розгляду скарги були отримані позивачем лише 14 березня 2016 року. Тому, на думку позивача він звернувся до суду з адміністративним позовом у визначений законодавством строк.

Протокольною ухвалою судом відхилено клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, та визнано достатніми мотиви позивача про поважність причин пропуску строку для звернення з даним позовом до суду.

Крім того, за клопотанням представника відповідача в судовому засіданні 14.09.2016 року, з урахуванням думки позивача, протокольною ухвалою замінено первинного відповідача - Відділ примусового виконання рішень Департамент ДВС Міністерства юстиції України на належного - Департамент ДВС Міністерства юстиції України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року по справі №2-а-3018/10/0270 поновлено ОСОБА_1 на роботі в централізованому апараті Державного департаменту України з питань виконання покарань на посаді заступника директора департаменту - начальника управління соціально-виховної, психологічної роботи та міжнародних і громадських зв'язків департаменту з гуманітарних питань та охорони здоров'я Державного департаменту України з питань виконання покарань. На виконання постанови судом 09.12.2010 року винесено виконавчий лист.

18.12.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження №41269713 з примусового виконання виконавчого листа №2-а-3018/10/0270, виданого 09.12.2010.

У зв'язку із невиконанням боржником рішення суду, державним виконавцем прийнято постанови від 17.03.2014 року, та 13.01.2015 року, якими на боржника накладено штрафи та зобов'язано останнього виконати рішення суду.

Проте, оскільки рішення суду не виконано і виконати його без участі боржника неможливо, державним виконавцем подано подання про вирішення питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності винних посадових осіб за невиконання рішення суду.

Здійснивши всі необхідні дії примусового характеру, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України 17.02.2015 року винесено постанову ВП №41269713 про закінчення виконавчого провадження, яка у встановленому порядку не оскаржена та на момент розгляду даної адміністративної справи набула законної сили.

В подальшому, позивач повторно звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України з виконавчим листом №2-а-3018/10/0270 від 09.12.2010 для примусового виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі в централізованому апараті Державного департаменту України з питань виконання покарань на посаді заступника директора департаменту - начальника управління соціально-виховної, психологічної роботи та міжнародних і громадських зв'язків департаменту з гуманітарних питань та охорони здоров'я Державного департаменту України з питань виконання покарань.

22.12.2015 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бурла В.Е. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження №49706249, оскільки виконавчий документ вже перебував на виконанні у відділі та виконавче провадження було закінчено згідно пункту 11 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи дії відповідача щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження протиправними, а постанову такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону №606-XIV: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках (частина 1 статті 19 Закону № 606-XIV ).

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У свою чергу, підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження передбачені статтею 26 Закону №606-XIV, зокрема, пунктом 8 частини 1 вказаної статті передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження за наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом (частина 2 статті 26 №606-XIV).

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина 3 статті 49 Закону №606-XIV.)

Як вбачається з матеріалів справи, 17.02.2015 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанською А.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №41269713 на підставі пункту 11 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.т. 1 ст.107).

Так, згідно з частиною 1 статті 50 Закону №606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 4 ст. 50 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред'явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв'язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Однак, виконавче провадження було закінчено відповідно до п. 11 ст. 49 Закону, повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

У свою чергу, вказана вище норма зазначає, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Випадки, за яких виконавче провадження може бути розпочате знову, визначені у частині 1 статті 51 Закону №606-XIV. Згідно цієї норми, у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що Законом №606-XIV встановлено пряму заборону щодо повторного здійснення виконавчих дій, у тому числі відкриття виконавчого провадження, у разі його завершення, крім випадків, наведених у частині 1 статті 51 цього Закону.

Отже, закінчення виконавчого провадження виключає можливість його повторного відкриття, за умови відсутності обставин, визначених частиною 1 статті 51 Закону №606-XIV.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України про закінчення виконавчого провадження від 17.02.2015 є чинною, що підтверджено і представником позивача у судовому засіданні.

Вищевказане свідчить про відсутність обставин, передбачених частиною 1 статті 51 Закону, для повторного відкриття виконавчого провадження, а наявність чинної постанови про закінчення виконавчого провадження за тим же виконавчим листом, є тією самою підставою, що виключає здійснення виконавчого провадження у відповідності до пункту 8 частини 1 статті 26 Закону №606-XIV.

У свою чергу, частиною 1 статті 6 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 11 Закону №606-XIV).

За таких обставин та з урахуванням того, що відповідачем правомірно винесено постанову від 22.12.2015 про відмову у відкритті виконавчого провадження №49706249, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) «Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...».

Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бендерський проти України» (Заява № 22750/02§42) суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), а суд відповідно до ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі вищезазначених обставин та з урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, а відтак в задовленні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням положень ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя./підпис/. Дмитришена Руслана Миколаївна

Копія вірна.

Суддя:

Секретар: