Рішення № 61412122, 15.09.2016, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6351/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2016 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді: Бориславського Ю.Л.,

за участю секретаря: Каралюс Т.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд

в с т а н о в и в:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_1 29640,23 дол.США, що за курсом 21,48 грн. згідно службового розпорядження НБ України від 07.08.2015 року складає 636672,23 грн. заборгованості за кредитним договором №LVH9AA00000069 від 28.02.2008 року. Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до укладеного з ПАТ КБ «ПриватБанк» договору №LVH9AA00000069 від 28.02.2008 року ОСОБА_1 отримав в банку кредит у розмірі 11553,54 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,28% річних на строк до 25.02.2011 року. Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, однак, відповідач належним чином умов вказаного договору не виконав і станом на 07.08.2015 року в нього утворилась заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 29640,23 дол.США, з яких 7149,80 дол.США - заборгованість за кредитом, 846,20 дол.США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 80,41 дол.США - заборгованість за комісією, 20141,30 дол.США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 який діє на підставі довіреності №3827-К-О від 18.07.2016 року /а.с.128/ позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позові.

Представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 10.11.2015 року /а.с.72/ проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14.12.2011 року частково задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк», звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Opel Zafira, рік випуску 2003, номерний знак НОМЕР_1, в рахунок заборгованості в розмірі 11706,78 дол.США. 02.04.2012 року ОСОБА_1 передав належний автомобіль банку з метою його реалізації. Разом з тим, на даний час автомобіль не реалізований, залишається на автостоянці під відкритим небом, незахищений від несприятливих умов, втрачає свою ринкову вартість, а відповідно у разі його реалізації не зможе покрити заборгованість ОСОБА_1 перед банком. Крім цього зазначив, що в даній ситуації виник заклад з усіма правовими наслідками, які передбачені законом. Наголосив, що розрахунок заборгованості, проведений банком є некоректним, а сума пені значно завищена, проведена з порушенням вимог законодавства, просив суд, з урахуванням того, що розмір пені в декілька разів перевищує суму заборгованості, зменшити її розмір. Окрім цього, представником відповідача подавалися заяви про застосування строку позовної давності з покликанням на те, що останнє погашення тіла кредиту здійснене ОСОБА_1 в травні 2009 року, а процентів за користування кредитом 10.09.2009 року. у зв'язку з наведеним останнім днем для звернення до суду є 28.06.2014 року. Просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, а згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зі змісту ст.627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, 28.08.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем був укладений кредитно-заставний договір №LVH9AA00000069 від 28.02.2008 року, відповідно до якого банку зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 11553,54 дол.США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,28% річних на строк до 25.02.2011 року /а.с.7-16/.

Згідно п.4.4, 4.5 кредитно-заставного договору погашення заборгованості здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до ст.17.8 договору, до складу яких входять платежі за винагородою (у випадку її наявності), процентами та кредитом. Для погашення заборгованості, банк відкриває позичальникові транзитний рахунок. Позичальник здійснює погашення заборгованості (включаючи виплату боргу за кредитом, процентами, винагородами та усіма іншими платежами), шляхом внесення коштів на транзитний рахунок, з якого відповідні кошти списуються на користь банку. Внесення коштів на транзитний рахунок може здійснюватись одним із способів, передбачених договором.

У відповідності до п.14.2 кредитно-заставного договору у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених ст.6.2.2, 6.2.3 договору, щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочки /а.с.13/.

Пунктом 14.9 договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання /а.с.14/.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до вимог ст.546 ЦК України, виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з законом або договором неустойкою (штрафом , пенею).

Як передбачено ч.3 ст.611 ЦК України, сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання. У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також встановлено та підтверджується розрахунком заборгованості /а.с.3-5/, що ОСОБА_1 порушив взяті на себе, згідно кредитного договору, зобов'язання, зокрема, станом на 07.08.2015 року в нього утворилась заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 29640,23 дол.США, з яких 7149,80 дол.США - заборгованість за кредитом, 846,20 дол.США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 80,41 дол.США - заборгованість за комісією, 20141,30 дол.США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

З метою належного виконання зобов'язань за кредитним договором №LVH9AA00000069 від 28.02.2008 року ОСОБА_1 передано в заставу, автомобіль Opel Zafira, рік випуску 2003, номерний знак НОМЕР_1 /а.с.5/.

Згідно п.7.1 договору, застава забезпечує всі вимоги банку щодо виконання позичальником всіх його грошових зобов'язань за цим договором у такому розмірі і такій валюті, у такий строк і такому порядку, як встановлено у цьому договорі із змінами і доповненнями до нього, внесеними протягом строку його дії /а.с.10/.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

У відповідності до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до вимог ст.575, 589 ЦК України, іпотека є окремим видом застави. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно ст.20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 14.12.2011 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, звернуто стягнення на предмет застави в рахунок заборгованості у розмірі 11706,78 дол.США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБ України становить 93303,03 грн. - автомобіль Opel Zafira, рік випуску 2003, номерний знак НОМЕР_1, що на праві власності належить ОСОБА_1 та стягнуто судові витрати. В решті позову - відмовлено /а.с.76-77/.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено судом, 02.04.2012 року ОСОБА_1 згідно акту передано банку автомобіль Opel Zafira, рік випуску 2003, номерний знак НОМЕР_1, що засвідчено підписами позичальника - ОСОБА_1 та співробітника департаменту управління та повернення проблемної заборгованості Західного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» /а.с.78/.

Разом з тим, стягнення на предмет застави не звернуто, автомобіль не реалізований.

Суд критично ставиться до заперечень представника відповідача про те, що банк неправомірно просить стягнути заборгованість за кредитним договором, оскільки рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 14.12.2011 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, звернуто стягнення на предмет застави в рахунок заборгованості у розмірі 11706,78 дол.США, проте автомобіль не реалізований.

Із роз'яснень, даних в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вбачається право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

У відповідності до п.13.6 договору, сторони погоджуються, що після звернення стягнення на предмет застави, забезпечені вимоги вважаються задоволеними і погашеними лише у розмірі сум у відповідній валюті, фактично і остаточно отриманих банком в результаті такого звернення стягнення та/або вартості предмета застави, одержаного банком у власність (у разі звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави), яка визначається за згодою сторін на дату звернення стягнення або, за відсутності такої згоди, незалежним експертом призначеним банком на його власний розсуд /а.с.13/.

Суд не бере до уваги покликання представника відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності з огляду на наступне.

У відповідності до ст.256, 257, 258 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - в один рік.

Правовою позицією Верховного суду України, викладений в постанові від 19.03.2014 № 6-20цс14, зазначено, що позовна давність щодо кредитних коштів і процентів, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Пунктом 4.4 кредитного договору встановлені щомісячні платежі.

Останнє погашення тіла кредиту відбулося в травні 2009 року, а процентів в грудні 2009 року, позивач звернувся до суду про звернення стягнення на предмет застави в липні 2011 року, 14.12.2011 року Залізничним районним судом м.Львова винесено рішення про звернення стягнення на предмет застави, а 02.04.2012 року ОСОБА_1 на виконання даного рішення передано банку заставний автомобіль для реалізації.

Статтею 264 ЦК України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається. Зокрема, у ч.1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. При цьому, частиною 3 статті 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК України) застосовується судом незалежно від наявних чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать переривання строку позовної давності відносять визнання боргу або іншого обов'язку; визнання пред'явленої претензії.

Згідно п.14.10, 14.11 договору нарахування неустойки за цим договором здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане відповідної стороною. Сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю 5 років /а.с.14/.

Судом також встановлено, що 02.04.2012 року ОСОБА_1 добровільно передав ПАТ КБ «ПриватБанк» предмет застави - транспортний засіб Opel Zafira, рік випуску 2003, номерний знак НОМЕР_1, технічний паспорт на автомобіль серії ІНЕ 010906, виданий 25.09.2003 року МРЕО та комплект ключів запалення, що слідує з копії акту прийому в заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» автомобіля /а.с.78/, тим самим вчинивши дії, що свідчать про визнання боргу.

Враховуючи викладене і беручи до уваги, що ОСОБА_1 односторонньо порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №LVH9AA00000069 від 28.02.2008 року, то, відповідно до вимог ст.1050 ЦК України та умов кредитного договору, позикодавець вправі вимагати повернення кредиту та виплати належних за цим договором платежів.

При визначенні розміру неустойки суд також враховує положення ст.551 ЦК України, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення для справи.

Як вбачається із роз'яснень, даних в п.27 постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року істотними обставинами в розумінні ст.551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на вагу (відсутність негативних наслідків для позивача через просторочене виконання зобов'язань). Між тим згідно з ч.3ст.551 ЦК України суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні ст.551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником.

Отже, ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням положення ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини 4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків та при наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому, визначення граничного розміру пені залишається на розсуд суду з урахуванням дотримання критеріїв, що визначені у ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Конституційний суд України в рішенні від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 зазначає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів кредитних послуг.

Суд не погоджується із заявленим розміром пені, що ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути із ОСОБА_1, оскільки даний розмір пені в декілька разів перевищує прострочену заборгованість з оплати кредиту, оскільки заборгованість по кредиту становить 7149,80 дол.США, 846,20 дол.США - заборгованість по процентам за користування кредитом, а пеня 20141,30 дол.США, тим самим перевищує розмір збитків, і є неспівмірним із розміром основного боргу.

Отже, суд, знаходить за доцільне зменшити розмір неустойки у вигляді пені до розміру заборгованості за кредитом в сумі 7149,80 дол.США.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст.10 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.212 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що ОСОБА_1 в добровільному порядку взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконує, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором №LVH9AA00000069 від 28.02.2008 року, зменшивши при цьому розмір пені до 7149,80 дол.США.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У зв'язку з цим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 1877,06 грн. судового збору, сплаченого позивачем /а.с.24/.

Керуючись ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.526, 527, 530, 549, 551, 610-611, 627, 1050, 1054 ЦК України, суд

в и р і ш и в:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 /ідентифікаційний номер - НОМЕР_2/ на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» /ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок №29092829003111/ - 15226,21 /п'ятнадцять тисяч двісті двадцять шість/ доларів США 21 цент заборгованості за кредитним договором №LVH9AA00000069 від 28.02.2008 року.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - 1877 /одну тисячу вісімсот сімдесят сім/ гривень 06 копійок судового збору, сплаченого позивачем.

В решті позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Ю.Л. Бориславський