Ухвала суду № 61401027, 15.09.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/5349/13-ц Головуючий в 1 інстанції - Рунчева О.В.

Провадження №22ц/774/1163/К/16 Доповідач - Митрофанова Л.В.

Категорія - 27 (I)

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Митрофанової Л.В.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

за участі секретаря: Чубіної А.В.,

за участі: представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Колісниченко Євгена Юрійовича;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції звернулось із позовом до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено генеральну кредитну угоду № К-Д 014/05-3/35, відповідно до якої було встановлено максимальний ліміт кредитування в розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США 00 центів, строком на 84 місяці.

25 червня 2008 року на основі генеральної кредитної угоди № К-Д 014/05-3/35 між Позивачем та Позичальником було укладено кредитний договір № К-Д 014/05-3/35/1, згідно якого та відповідно до п.п.2-4 позивач зобов'язався надати Позичальнику кредит у розмірі 18 000 доларів США 00 центів строком до 24 червня 2015 року, а Позичальник прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 15% річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту.

В забезпечення виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів, між позивачем та ОСОБА_3 25 червня 2008 року було укладено договір іпотеки № К-Д 014/05-3/35 МСБ про передачу в іпотеку нерухомого майна, а саме: будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1, реєстраційний номер у РПВН- 14649319 та належить відповідачеві на праві приватної власності.

Позивач виконав свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином, надавши кредитні кошти в розмірі 18 000 доларів США 00 центів через касу банку, що підтверджується заявою про видачу готівки №1 від 26 червня 2008 року.

На сьогоднішній день, Позичальник не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором і не сплачує проценти за користування кредитом не здійснює повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту.

Позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № К-Д 014/05-3/35 МСБ від 25 червня 2008 року, а саме: нерухоме майно - будинок із надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер у РПВН - 14649319, який належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Рішенням Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № К-Д 014/05-3/35 від 25 червня 2008 року, а саме - житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 1994 року, нотаріально посвідченого Другою Нікопольською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-3609, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданий комунальним підприємством „Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 19 червня 2008 року, реєстраційний № 14649319 шляхом продажу за початковою вартістю не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, для задоволення грошових зобов'язань за кредитним договором № К-Д 014/05-3/35/1 від 25 червня 2008 року перед Публічним акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль" в сумі 202 671 грн. 99 коп. (двісті дві тисячі шістсот сімдесят одна грн. 99 коп.).

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції судові витрати в розмірі 2 016 грн. 71 коп.

Зазначено, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 217 ЦПК України не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що при ухваленні рішення судом не надано оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна.

В рішенні суду не встановлена початкова ціна предмета іпотеки, чого вимагає ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Крім того судом не враховано, що позивач звернувся з позовом до суду після спливу строку позовної давності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку особи, яка подає скаргу та її представника, належним чином повідомлених про розгляд справи (а.с.200,201) в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. В клопотанні про відкладення розгляду справи представником ОСОБА_3 не наведено поважності причин відкладення розгляду справи та не надано доказів поважності відкладення розгляду справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено генеральну кредитну угоду № К-Д 014/05-3/35, відповідно до якої було встановлено максимальний ліміт кредитування в розмірі 18 000 доларів США 00 центів, строком на 84 місяці (а.с. 7-8).

25 червня 2008 року на основі генеральної кредитної угоди № К-Д 014/05-3/35 між Позивачем та Позичальником було укладено кредитний договір № К-Д 014/05-3/35/1, згідно якого та відповідно до п.п.2-4 позивач зобов'язався надати Позичальнику кредит у розмірі 18 000 (доларів США 00 центів строком до 24 червня 2015 року, а Позичальник прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 15% річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту (а.с. 9 -12).

В забезпечення виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів, між позивачем та ОСОБА_3, 25 червня 2008 року було укладено договір іпотеки № К-Д 014/05-3/35 МСБ про передачу в іпотеку нерухомого майна, а саме: будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер у РПВН - 14649319 та належить відповідачеві на праві приватної власності (а.с.13-15).

Позивач виконав свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином, надавши кредитні кошти в розмірі 18 000 доларів США 00 центів через касу банку, що підтверджується заявою про видачу готівки №1 від 26 червня 2008 року (а.с. 17).

Відомості щодо предмета іпотеки були внесені до Державного реєстру іпотек 25 червня 2008 року за № 7453985 та до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 25 червня 2008 року за № 7453859 ( а.с. 19).

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору та несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, на адресу позичальника була направлена вимога № 758 від 20 червня 2012 року та відповідачу № 759 від 20 червня 2012 року про виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором, які залишено без задоволення (а.с. 20-25).

Станом на 26 листопада 2012 року сума заборгованості перед банком за кредитним договором станом на становить 25 356 ( двадцять п'ять тисяч триста п'ятдесят шість) доларів США 19 центів, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 202 671 грн. 99 коп. (двісті дві тисячі шістсот сімдесят одна грн. 99 коп. (а.с. 26-28).

Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив з їх доведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлені строки і боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Таким чином, виходячи з положень ст.ст.526,527,530,629,1049,1050,1054 ЦК України суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення вимог позивача у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 своїх зобов'язань за Кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим у позивача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому враховуючи викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення судом не надано оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки ні положеннями ЗУ «Про іпотеку», ні приписами ЦК України не встановлено жодної імперативної норми, котра скасовувала би можливість іпотекодержателя скористатися правом звернути стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання основного зобов'язання, з підстав не співмірності вартості майна сумі боргу або оціночного судження щодо складу загальної заборгованості, окрім ст.39 ЗУ «Про іпотеку».

Наслідки того, що ціна предмету іпотеки перевищує розмір заборгованості, визначено у ст. 38 Закону.

Так, у ст. 38 Закону передбачено порядок розподілу коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, а саме, розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в рішенні суду не встановлена початкова ціна предмета іпотеки, чого вимагає ст. 39 Закону України «Про іпотеку» є безпідставним.

За змістом статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду) ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

При ухваленні рішення судом першої інстанції виконано вимоги ст. 39 Закону України «Про іпотеку», та встановлено, що іпотечне майно має бути продано за початковою вартістю не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Щодо доводів апеляційної скарги про не проведення по справі судової експертизи по визначенню вартості іпотечного майна, то вказані доводи не можуть бути підставою для скасування законного рішення.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 145 ЦПК України передбачено, що призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров'я;

2) психічний стан особи;

3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Як убачається із матеріалів справи клопотання про призначення експертизи для встановлення вартості іпотечного майна сторонами заявлено не було.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що позивач звернувся з позовом до суду після спливу строку позовної давності.

Так, відповідно до вимог норми ст. 256 Цивільного кодексу України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Із розрахунку заборгованості позивача вбачається, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_4 сплатила 30.07.2010 року, тому строк позовної давності спливає в липні 2013 року, а з позовом до суду позивач звернувся в червні 2013 року, в строки, передбачені ст. 257 ЦПК України.

Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що підстав, передбачених законом, для скасування рішення суду немає, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: