Рішення № 61397780, 13.09.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №589/5356/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Свиненко М. Д.Номер провадження 22-ц/788/1291/16 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Семеній Л. І.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 червня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи : Приватне підприємство « Івушка Шостка », орган опіки та піклування Шосткинської міської ради Сумської області про розірвання договору піднайму та визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з даним позовом, в якому уточнивши свої вимоги ( а.с. 78 ), просив : розірвати договір піднайму житлового приміщення за адресою : АДРЕСА_1, укладений 25 жовтня 2004 року; визнати ОСОБА_3 та її неповнолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на необґрунтованість ухваленого рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, ухваливши нове, яким в задоволенні позову відмовити.

При цьому посилається на те, що суд першої інстанції не виконав вимоги ст. 174 ЦПК України щодо з»ясування причин визнання позову відповідачем та роз»яснення наслідків вчинення таких процесуальних дій. Не враховував, що таке визнання позову порушує інтереси малолітньої доньки на користування спірного житлового приміщення. Зазначає, що відповідачка не втратила інтересу до вказаного житла, а заява про визнання позову була написана у зв'язку з тим, що позивач обіцяв надати їй інше житло.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, його представника та представника приватного підприємства « Івушка Шостка », які заперечують проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення місцевого суду відповідає не у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, розриваючи договір піднайму житлового приміщення та визнаючи ОСОБА_3 та її неповнолітню доньку ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка визнала позов, про що подала відповідну заяву.

Проте з таким висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.

Як передбачено ст. 174 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

15.12.2015 року відповідачка подала заперечення на позовну заяву ( а.с. 33-34 ), в яких посилалася на те, що усе, викладене позивачем у позовній заяві, не відповідає дійсності. Вона ніколи не залишала спірну квартиру, сплачує комунальні платежі, наполягала на допиті ряду свідків.

Із журналу судового засідання 15.05.2016 року ( а.с. 115 ) вбачається, що останнє судове засідання у справі було проведено за відсутності сторін, суд обмежився дослідженням заяв, які від них надійшли.

Отже, на зазначені вимоги закону суд першої інстанції уваги не звернув та відповідно до вимог ч. 4 ст. 10, ч. 2 ст. 160 ЦПК України не сприяв сторонам всебічному і повному з'ясуванні обставин справи шляхом роз'яснення прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається також, що спірна 2-кімнатна квартира АДРЕСА_2 має житлову площу 24,5 кв.м. та є квартирою спільного заселення. 14/20 частин квартири є приватизованими та належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Позивач ОСОБА_4 на умовах договору найму займає 6/20 частини вказаного житлового приміщення, зокрема користується кімнатою, площею 9,3 кв.м. ( а.с. 8-11 ).

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 участі у справі не брали.

У відповідності до положень ст. 91 ЖК України, наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї, які проживають разом з ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення у випадках і в порядку, встановлюваних цим Кодексом.

Наймач може здати в піднайом частину жилого приміщення, а в разі тимчасового виїзду - все приміщення. Жиле приміщення здається в піднайом без зазначення строку або на визначений строк, у тому числі на період збереження цього приміщення за тимчасово відсутнім наймачем.

Для здачі в піднайом жилого приміщення у квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, потрібна також згода цих наймачів та членів їх сімей, за винятком випадків здачі жилого приміщення в піднайом у зв'язку з тимчасовим виїздом всієї сім'ї.

Договір піднайму укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації.

25 жовтня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 укладено договір піднайму частини спірної квартири, площею 14,4 кв.м., без зазначення строку його дії. Цей договір зареєстровано у житлово-експлуатаційній організації ( а.с. 12 ).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Сторони дійсність вказаного договору піднайму під сумнів не ставлять.

Як передбачено ч. 3 ст. 47 Конституції України, а також ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частини 3 та 4 статті 97 ЖК України визначають, що якщо договір піднайму укладено без зазначення строку, наймач зобов'язаний письмово попередити піднаймача про припинення договору за три місяці.

У разі відмовлення звільнити займане приміщення після припинення договору піднайму піднаймач і члени його сім'ї підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що договір піднайму частини спірної квартири укладено сторонами без зазначення строку його дії.

Таким чином, позивач зобов'язаний був письмово попередити піднаймача про припинення договору не менше ніж за три місяці. Зазначених вимог закону позивач не дотримався. Попередження про припинення договору відповідачка отримала 29.10.2015 року ( а.с. 5 - на звороті ), а з даним позовом позивач звернувся до суду менше ніж через місяць після цього - 26.11.2015 року ( а.с. 3 ).

Окрім того, задовольняючи позов в частині визнання ОСОБА_3 та її неповнолітньої доньки ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції послався на положення ст.ст. 71 та 72 ЖК України, проте в порушення вимог ст.ст. 213-215 ЦПК України, не обґрунтував належним чином можливості застосування даних норм ЖК України до регулювання спірних правовідносин.

Зокрема, між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються, насамперед, ст.ст. 91-97 ЖК України ( піднайом житлового приміщення ). Нормами, на які послався суд, регулюються питання збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми наймачами або членами його сім'ї, а також порядок визнання цих осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Стаття 97 ЖК України ( припинення договору піднайму ) також не містить положень про те, що піднаймач та члени його сім'ї при розірванні договору піднайму можуть бути визнані такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Таким чином, задовольняючи позов, суд неповно з'ясував обставин справи, а також порушив норми матеріального та процесуального права, що, згідно з положеннями п. 1, 3-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову позивачу у задоволенні заявлених вимог.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідачу, у відповідності до вимог ч.ч. 3-5 ст. 88 ЦПК України, належить стягнути з позивача на користь апелянта 606 гривень 32 копійки судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 червня 2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 606 гривень 32 копійки судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -