Рішення № 61394391, 12.09.2016, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.09.2016 Справа №607/8632/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого Братасюка В.М.

за участю секретаря Чичкевич О.І.

представника позивача Калашник Н.Я., відповідача ОСОБА_2. представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовною заявою Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна ,-

встановив:

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває на розгляді цивільний позов Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області до ОСОБА_2 про стягнення 65 013, 15 гривень, в порядку ст. 1215 ЦК України, як отриманих відповідачем безпідставно.

В обґрунтування позову позивач посилається на ту обставину, що у 2012 році, при переході відповідачем на інший вид пенсії (за віком), для обчислення нового розміру пенсійної виплати працівниками пенсійного фонду було помилково застосовано показник середньої заробітної плати в Україні, й враховано середній заробіток за 2011 рік замість 2007 року, що призвело до переплати відповідачу за період з 19.01.2012 року по 30.06.2016 року коштів на загальну суму 65 013, 15 гривень.

В добровільному порядку суму переплати відповідач повертати відмовився, а тому лише в судовому порядку можливий захист права позивача.

В судове засідання представник Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області з'явився, вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача проти задоволення позову заперечили за безпідставністю, про що направили суду письмові заперечення.

Заслухавши пояснення та дослідивши надані сторонами спору докази, судом встановлено наступні обставини.

Отже, з 2009 року відповідач ОСОБА_2 перебував на пенсії в отримував пенсію, як колишній військовий за спеціальним законом - дана обставина визнається сторонами спору, а тому, в силу ст. 61 ЦПК України, не потребує доказування.

В січні 2012 року відповідач звернувся з заявою до УПФ України в м. Тернополі (зараз Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області) з заявою про призначення пенсії уже за віком.

Заяву позивача було задоволено й призначено пенсію за віком в розмірі 2436, 33 гривень з застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні при призначенні пенсії з 19.01.2012 року з урахуванням показника середнього заробітку за 2011 рік, хоча, як стверджує позивач, слід було враховувати показник середнього заробітку за 2007 рік.

Внаслідок помилки працівників ПФУ при визначенні нового розміру пенсії відповідача, за період з 19.01.2012 року по 30.06.2016 року, останнім, на думку позивача, без достатніх правових підстав отримано коштів в сумі 65 013, 15 гривень.

11.07.2016 року відповідач на адресу позивача склав заяву за змістом якої повідомив, що відмовляється повертати кошти в зазначеній сумі, оскільки жодної його вини в цьому немає і він сам собі даних грошей не нараховував.

Щодо застосування положень ст. 1215 ЦК України Верховний Суд України у постанові від 02.07.2014 року у справі №6-91цс14, зробив наступний правовий висновок:

«За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів..»

Також, з огляду на обставини справи та предмет позову, суд погоджується з доводами сторони відповідача, що положення ст. 1215 ЦК України, у даному випадку, повинні застосовуватися з урахуванням положень ст. 103 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», та ст. 50 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними нормами.

Відповідно приписів ст. 103 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї. тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Аналогічні положення містяться у ч.1 ст. 50 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно змісту якої суми пенсії, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів ПФУ чи у судовому порядку.

На відміну від адміністративного процесу, визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін, а тому за правилами ст. 11 та 60 ЦПК України, обов'язок доказування покладається на кожну із них.

Належними та допустимими доказами зловживань з боку відповідача або його недобросовісності при визначені йому суми отримуваної пенсії з 19.01.2012 року, за його заявою про фактичний перехід з одного виду пенсії на інший (за віком), стороною позивача не доведено та судом не здобуто.

Відтак суд констатує, що немає підстав для задоволення вимог позивача до відповідача за ст. 1215 ЦК України, з огляду на відсутність ознаки недобросовісності з боку набувача.

Окрім цього суд вважає за необхідне надати оцінку наявності чи відсутності рахункової помилки з боку уже позивача при визначенні нового розміру пенсії відповідачу в січні 2012 році за його заявою про перехід на новий вид пенсії за віком.

Згідно ч.2 ст.40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановлено формулу визначення заробітку для обрахунку пенсії, й до цієї формули внесено показник «Зс» - середня заробітна плата у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади у галузі статистики, економіки, соціальної політики і фінансів.

Як стверджує представник позивача, у 2012 році, при переході відповідачем на інший вид пенсії (за віком), працівниками пенсійного фонду було помилково застосовано показник середньої заробітної плати в Україні, й враховано середній заробіток за 2011 рік замість 2007 року.

Не вдаючись загалом до з'ясування правомірності застосування органами пенсійного фонду України показника середньої заробітної плати за той рік чи інший, оскільки має місце розгляд судом цивільного позову, заявленого на підставі статей Глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави», а не адміністративного з приводу обчислення, призначення, перерахунку, тощо пенсійних виплат (ч.4 ст. 18 КАС України), суд констатує, що в контексті позовних вимог слід з'ясувати чи застосування працівниками пенсійного фонду помилкового показника середньої заробітної плати при визначенні нового розміру пенсії відповідача в 2012 році, складає поняття рахункової помилки.

Нормою закону поняття «рахункової помилки» формально не визначене.

Отже в п. 24 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 року за №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період, тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно - правових актів.

Системний аналіз пояснень представників сторін та наданих ними доказів дозволяє суду зробити висновок, що означена представником позивача можлива помилка у застосуванні працівниками пенсійного фонду показника середньої заробітної плати при визначенні розміру пенсії відповідача в 2012 році, потенційно може бути наслідком невірного застосування ч.2 ст. 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» працівниками пенсійного фонду при нарахуванні пенсійної виплати пенсіонеру, і не може свідчити про будь - які математичні рахункові помилки в обчисленнях цифрової величини.

З огляду на наведене суд вважає, що немає підстав для задоволення вимог позивача до відповідача за ст. 1215 ЦК України, з огляду на відсутність ознаки рахункової помилки з боку позивача.

Керуючись ст.ст. 60, 88, 212-215, 222 ЦПК України, ст.ст. 16, 1212, 1215 ЦК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області до ОСОБА_2 про стягнення 65 013, 15 гривень - відмовити.

Рішення набирає законної сили через десять днів з дня його проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі через суд першої інстанції у 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий В.М. Братасюк