Рішення № 61390177, 12.09.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р.Справа № 922/2297/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Харківської крайової організації Народного ОСОБА_1 України, м. Харків до Управління коммунального майна та приватизації Харківської міської ради, м. Харків , 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Архів"Слобожанський" про визнання права користування за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю № 234 від 12.01.2016 року.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Архів"Слобожанський") - ОСОБА_4, за довіреністю від 30.07.2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Харківська обласна (крайова) організація Народного ОСОБА_1 України звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про визнання права користування нежитловим приміщенням за адресою: м. Харків, пр-т Правди, 7, літ. А-5, 2-й поверх-приміщення № 1-:-5, передати Харківській обласній (крайова) організації Народного ОСОБА_1 України нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, пр-т Правди, 7, літ. А-5, 2-й поверх-приміщення № 1-:-5 та заборони будь-які дії вчиняти щодо викупу приміщення.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 липня 2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 01 серпня 2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 01.08.2016 року ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Архів "Слобожанський" надало заяву про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 01.08.2016 року представник позивача надав клопотання (вх. № 25149) про відкладення розгляду справи з метою надання часу для надання витребуваних судом документів.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 01.08.2016 року від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 25223), в якому відповідач зазначає, що позивач намагається незаконно повернути собі приміщення, якими останній самостійно припинив користуватися, будучи ініціатором припинення договору оренди № 1938, та яким, станом на сьогодні користується зовсім інша організація у відповідності до норм чинного законодавства.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.08.2016 року розгляд справи було відкладено на 15.08.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 15.08.2016 року представник позивача надав письмові пояснення по справі (вх. № 26857).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 15.08.2016 року представник позивача супровідним листом (вх. № 26858) надав документи для долучення до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 15.08.2016 року представник позивача супровідним листом (вх. № 26860) надав документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.08.2016 року розгляд справи було відкладено на 22.08.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 22.08.2016 року від представника позивача супровідним листом (вх. № 27606) надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.08.2016 року розгляд справи було відкладено на 29.08.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 29.08.2016 року представник позивача надав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 28213).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.08.2016 року усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задоволено; викликано в судове засідання в порядку ст. 30 ГПК України для надання пояснень директора Харківської обласної (крайової) організації Народного ОСОБА_1 ОСОБА_5; розгляд справи відкладено на "12" вересня 2016 р.

За клопотанням представника позивача запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: КП Діловодство спеціалізованого суду.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.09.2016 року проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Архів "Слобожанський") в судовому засіданні 12.09.2016 року проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судове засідання 12.09.2016 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

ОСОБА_6 (директор Харківської обласної (крайової) організації Народного ОСОБА_1 України) викликаний у судове засідання 12.09.2016 року для надання пояснень в порядку ст. 30 ГПК України не з`явився.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

08.01.2003 року між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради (відповідач) та Харківською обласною (крайовою) організацією Народного ОСОБА_1 України (позивач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 3103.

Предметом даного договору є нежитлове приміщення (будівля) - об`єкт оренди, право на оренду якого отримано позивачем на підставі розпорядження УКМіП № 1368 від 20.11.2002 року та наказу УКМіП № 26 від 08.01.2003 року про затвердження висновків експерта (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору, нежитлове приміщення (будівля) загальною площею 101 кв.м. (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", інвентарний № 7085 від 03.09.1996 року) знаходиться за адресою проспект Правди, 7, літера "А-5".

Згідно з п. 8.1 договору він діє з 08.01.2003 року до 08.01.2008 року.

Згідно з п. 8.8. у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору протягом 30 днів після закінчення його строку, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Як зазначає позивач, оскільки у 2008 році жодної заяви про припинення або зміну Договору не було, то Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Крім того за твердженням позивача, у зв`язку із відсутністю заперечень щодо продовження дії договору, останній був пролонгований у 2013 року до 2018 року.

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, в квітні 2016 року йому стало відомо, що приміщення за адресою м. Харків, пр-т Правди, 7, літ. А-5, 2-й поверх-приміщення № 1-:-5 було передано за договором оренди № 4151 від 13.04.2016 року до Орендаря ТОВ "АРХІВ "СЛОБОЖАНСЬКИЙ" (Код ЄРДПУ 37091109) з метою побутового обслуговування населення.

Позивачем було надіслано Начальнику управління комунального майна та приватизації ОСОБА_7 Лист № 3 від 20.04.2016 стосовно того, що приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т Правди, 7, було передано в оренду за конкурсом третім особам. Позивач вказав, що дане приміщення знаходиться у їхньому користуванні на підставі договору оренди і рішення суду, у вищевказаному приміщенні знаходиться майно Позивача. Позивач вказав, що йому стало відомо те, що на адресу комунального підприємства було направлено лист з відмовою нами від приміщення і був підписаний акт прийому-передачі даного приміщення. Поставив до відома, що листи про відмову співробітниками Позивача не підписувалися і не передавалися в комунальне підприємство, просив вважати їх недійсними. Позивач просив скасувати результати конкурсу і залишити приміщення у користуванні Позивача.

Враховуючи вищенаведені обставини, позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності нежитлового приміщення (будівлі за адресою: м. Харків, пр-т Правди, 7, літ. А-5, 2-й поверх, приміщення № 1-:-5) за позивачем, передачу в користування позивачу спірних приміщень та заборонити будь-які дії з викупу приміщення, які не передбачені договором оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 3103 від 08.01.2003 року.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем на момент припинення дії договору, а саме 08.01.2013 року не було проведено оцінки вартості майна, що порушує ст. 11 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна". Також відповідач вказує на те, що 14.05.2015 року від відповідача надійшло звернення з проханням прийняти орендовані приміщення та 05.06.2015 року складено акт приймання-передачі, який було підписано безпосередньо головою організації ОСОБА_6 та засвідчено печаткою позивача. Крім того відповідач вказує на те, що ТОВ "Архів "Слобожанський" було переможцем конкурсу та набуло право укладення договору оренди на спірні приміщення. Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки останній відмовився від договору оренди та передав спірні приміщення відповідачу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить із наступного.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно зі ст.ст. 2, 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», правовою підставою зайняття комунального майна є договір оренди.

Оренда землі, згідно приписів Закону України "Про оренду землі" - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Правові засади оренди землі регулюються ЗКУ, ЦКУ, Законом "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, відповідно до ст.ст. 13, 14 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства; договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально; типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 654 ЦКУ зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до п. 2 ст. 26, п. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку із тим, що після спливу строку спірного договору оренди жодна із сторін не повідомила про припинення або зміну цього договору він був пролонгований на той самий термін, тобто на п`ять років до 08.01.2013 року.

Згідно зі ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Законом України від 21.04.2011 № 3269-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин», який набрав чинності 24.05.2011, внесено суттєві зміни до Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Однією зі змін внесених у цей Закон є зміни в ст. 11 «Оцінка обєкту оренди», а саме: «у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження договору оренди проводиться оцінка обєкта оренди.».

В матеріалах справи відсутні докази того, що на момент закінчення строку дії договору оренди 08.01.2013 року було проведено оцінку вартості майна.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем неодноразово направлялися на адресу позивача листи (від 23.08.2013 року № 10328, від 13.09.2013 року № 10917, від 22.10.2012 року № 12309), в яких було зазначено про те, що позивачем порушуються умови договору оренди, а саме невчасно сплачується орендна плата, в результаті чого утворилась заборгованість, не надано договору страхування на весь термін дії договору оренди та узгодження призначення приміщення з органами пожежної охорони.

Вищезазначене спростовує твердження позивача щодо того, що спірний договір оренди є пролонгованим до 2018 року, оскільки договір продовжує свою дію лише в разі відсутності заперечень однієї зі сторін щодо його продовження.

В даному випадку, листи відповідача свідчать про намір припинення договірних відносин із позивачем.

Крім того, 14.05.2015 року від позивача на адресу відповідача надійшло належним чином оформлене звернення вх. № 7430 з проханням прийняти орендовані приміщення.

Листом вих. № 7268 від 29.05.2015 відповідачем було роз`яснено позивачу порядок повернення приміщень Управлінню комунального майна та приватизації Харківської міської ради.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.2015 року Заступником начальника управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Харківської обласної (крайової) організації Народного ОСОБА_1 України в особі голови ОСОБА_6 було складено акт приймання-передачі спірних нежитлових приміщень.

Даний акт підписаний обома сторонами та скріплений печатками.

Пунктом 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 8.9. Договору оренди № 3103 від 08.01.2003 встановлено, що дія Договору оренди припиняється достроково за згодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже, в даному випадку договір оренди спірного приміщення є припиненим, про що свідчить підписаний сторонами акт приймання-передачі нежитлових приміщень.

Твердження позивача щодо того, що Харківською обласною (крайовою) організацією Народного ОСОБА_1 України не було направлено відповідачу лист щодо припинення договору та не було підписано акт приймання-передачі нежитлових приміщень не підтверджується матеріалами справи.

В матеріалах справи відсутні докази того, що підпис на акті приймання-передачі не належить голові Харківської обласної (крайовою) організацією Народного ОСОБА_1 ОСОБА_5.

Судом було викликано в судове засідання в порядку ст. 30 ГПК України ОСОБА_6 для надання пояснень стосовно підпису на акті приймання-передачі, проте останній в судове засідання не з`явився та пояснень не надав.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що судом неодноразово відкладався розгляд справи за клопотаннями позивача для надання можливості подати докази того, що головою Харківської обласної (крайовою) організацією Народного ОСОБА_1 України не було підписано спірний акт приймання-передачі, проте останнім такі докази надано не було.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в разі бажання позивача укласти новий договір оренди, останній мав вчинити дії передбачені Законом України "Про оренду державного та комунального майна", а саме:

Порядок укладення договорів оренди державного та комунального майна регулюється статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

Згідно з частиною 4 цієї статті орендодавець, який отримав заяву особи з бажанням укласти договір оренди, зобов'язаний розмістити в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з відповідною заявою.

Зі змісту норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що передача комунального майна в оренду здійснюється на конкурсних засадах. Переважне право на укладення договору оренди означає, що особа, якій належить таке право є першою серед рівних.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» порядок проведення конкурсу визначається органами місцевого самоврядування для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

В подальшому, згідно з Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Порядку передачі в оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова та Положення про проведення конкурсів на право оренди майна територіальної громади м. Харкова, затверджених рішеннями 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 № 492/11 та № 493/11 відповідно, право на укладання договору оренди на зазначені приміщення отримано ТОВ «АРХІВ «СЛОБОЖАНСЬКИЙ», як переможець конкурсу.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 13.04.2016 №239 «Про передачу в оренду нежитлових приміщень на конкурсних засадах» позивачем було укладено договір оренди з ТОВ «АРХІВ «СЛОБОЖАНСЬКИЙ».

В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним рішення ради від 13.04.2016 №239 та вищезазначеного договору оренди.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п. 2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене та те, що договір оренди № 3103 від 08.01.2003 року припинив свою дію, спірні приміщення, були передані позивачем відповідачу згідно акту приймання-передачі нежитлових приміщень та останнім, у відповідності до вимог чинного законодавства, було укладено новий договір оренди з іншим орендарем (ТОВ "АРХІВ" "СЛОБОЖАНСЬКИЙ"), суд дійшов висновку, що у позивача відсутні правові підстави для визнання за собою права оренди нежитлових приміщень (будівлі за адресою: м. Харків, пр-т Правди, 7, літ. А-5, 2-й поверх № 1-:-5) та передачі у користування Харківській обласній (крайовій) організації Народного ОСОБА_1 України нежитлових приміщень (будівлі за адресою: м. Харків, пр-т Правди, 7, літ. А-5, 2-й поверх № 1-:-5).

Щодо заборони будь-які дії з викупу приміщення, які не передбачені договором оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 3103 від 08.01.2003 року, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

В даному випадку позовна вимога щодо заборони будь-яких дій з викупу приміщення не відповідає способам захисту визначених ст. 16 ЦК України.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до оглядового листа Верховного Суду України, визначено, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, проте позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права.

У постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже аналізуючи ефективність обраного способу захисту позивачем, суд встановлює можливість його реального виконання, оскільки, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Таким чином, звертаючись до суду саме з вимогою про заборону будь-яких дій з викупу приміщення, які не передбачені договором оренди, позивач не прийняв до уваги, що статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин. Серед переліку наведених статей відсутній такий спосіб захисту права, як встановлення заборони на викуп приміщення, відсутній і механізм виконання такого рішення суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Дослідивши вищевказані норми та застосувавши їх до виниклих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права не є належним способом захисту порушеного права та інтересу позивача.

Таким чином, не вірно обраний позивачем спосіб захисту свого права та майнового інтересу не відповідає вимогам діючого законодавства, отже, у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Судовий збір на підставі ч.1 ст.49 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст. ст. 2, 3, 26 ,27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; ст. ст. 13, 14 Закону України "Про оренду землі"; ст. ст. 11, 15, 16, 654, 764, 795 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. ст. 43, 32-34, 43, 44, 49, 54, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 16.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_8

922/2297/16