Постанова № 61388847, 16.09.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 16.09.2016 Справа № 554/6875/16-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2016 року

Октябрський районний суд м. Полтави у складі головуючого судді Микитенка В.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області щодо скасування постанов від 15.08.2016 АА №203909 та АА №203910 про накладення адміністративних стягнень,

ВСТАНОВИВ:

25.08.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області щодо скасування постанов від 15.08.2016 АА №203909 та АА №203910 про накладення адміністративних стягнень у виді штрафу в сумі 51 грн. та 510 грн. відповідно.

В обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що одночасно з актом податкової перевірки він 19.07.16 отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0047461305 від 08.07.16, якою ДПІ у м. Полтаві вимагає сплатити недоїмку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 84 667,98 грн., що прийнята на підставі акту перевірки і яка оскаржена ним 26.07.16 у адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Полтавській області, про що ДПІ у м. Полтаві повідомлена листом 26.07.16. Отже контролюючому органу було відомо про його незгоду з висновками акту перевірки та з вимогою щодо сплати недоїмки з єдиного внеску. Проте, 02.08.16 посадовою особою ДПІ у м. Полтаві складено протоколи № 366/16-01- 13-05 та № 96/16-01-13-05 серії АА № 796740 та АА 796741 від 02.08.16 відповідно про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 165-1 та ч. 1 ст. 164-1 КУпАП. Дані протоколи складені за його відсутності. Від ДПІ у м. Полтаві ним 11.08.16 отримано відповідь на заперечення до акту перевірки за № 12844/0/16-01-13-05-27 від 01.08.16 (копія додається), якою повідомлено про залишення висновків вказаного вище акту перевірки без змін.

Одночасно із відповіддю на заперечення 11.08.16 ним отримані:

-податкове повідомлення-рішення від 04.08.16 № 0053941305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 118 475,28 грн. і застосовані штрафні санкції у сумі 59 237,64 грн.;

-рішення № 0053921305 від 04.08.16 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 8 466,80 грн.

Дані рішення оскаржені ним 19.08.16 у адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Полтавській області, про що ДПІ у м. Полтаві повідомлена 19.08.16 відповідним листом (копія додається).

Послається при цьому на п. 56.15 ст. 56 ПК України, згідно з яким скарга, подана із дотриманням строків, визначених п. 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

17.08.16 він отримав від ДПІ у м. Полтаві постанови про накладення адміністративного стягнення від 15.08.16 серії АА № 203909 та АА 203910 (копії додаються), за ч. 1 ст. 164-1 та ч. 1 ст. 165-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 51 грн. та 510 грн., відповідно.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення та винесення цих постанов здійснені за його відсутності.

Підставою висновків акту перевірки (арк. 20-31) про порушення ним Закону № 2464 та ПК України, на його думку, стало нормативно та доказово не обгрунтоване твердження контролюючого органу (арк. 20 акту) про завищення ним суми витрат пов'язаних з отриманням доходу за 2015 рік на суму 625 226,19 грн. внаслідок включення до їх складу сплачених ФОП ОСОБА_2 коштів з призначенням «винагорода експедитора» за експедиторські послуги, використання яких у господарській діяльності платника не підтверджується, оскільки вони, на думку перевіряючого, не відносяться до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманим доходом, чим порушено п. 44.1 ст. 44, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України.

Також, як вважає позивач, на арк. 24-25 акту контролюючий орган безпідставно стверджує, що дані витрати ФОП ОСОБА_3 безпосередньо не пов'язані з отриманим доходом у 2015 році від суб'єктів господарювання, оскільки згідно документів, наведених у п. 1.17.5 акту, ФОП ОСОБА_3 отримував дохід за послуги, які складались з винагороди експедитора, що пов'язана з організацією перевезення та відшкодування вартості послуг третіх осіб, якими, на думку перевіряючого, можуть бути лише перевізники вантажу.

Крім цього, на думку позивача, контролюючим органом зроблено помилковий і суперечливий наведеним на арк. 20-24 акту первинним документам висновок про те, що оскільки у наданих до перевірки актах приймання-передачі виконаних робіт на автопослуги та товарно-транспортних накладних не значиться ФОП ОСОБА_4 - неможливо підтвердити фактичне надання останнім експедиторських послуг та участі його в організації перевезень для ПАТ «Полтавська птахофабрика», ТОВ «Українське зерно», TOB «СІБ-АГРО» та TOB «БУРАТ- АГРО».

На підставі вказаного, у акті перевірки (арк. 25) констатовано, що в порушення п. 44.1 ст. 44, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України ним завищено величину витрат безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу на суму 625 226,19 грн., по причині включення до їх складу сплачених коштів на адресу ФОП ОСОБА_4 за експедиторські послуги, використання яких у господарській діяльності платника податків не підтверджується.

З даними висновками акту перевірки та винесенням на їх підставі оскаржуваних постанов він не погоджується, оскільки чинного законодавства не порушував, тому вважає притягнення його до адміністративної відповідальності незаконним та необгрунтованим.

В судове засідання сторони не з'явились, будучи належним чином повідомлені про дату і час слухання справи, надали заяви про розгляд справи без їх участі. При цьому позивач свої позовні вимоги підтвердив, а відповідач заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні за безпідставністю.

Дослідивши у письмовому провадженні матеріали справи та оцінюючи зібрані докази, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову повністю, з огляду на таке.

Виходячи з вимог ч.2 ст.71 КАС України: «У адміністративних справах про протиправність рішень дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Згідно ч.3 ст. 2 КАС України, у таких справах адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказані обставини, відповідно ст.33 КУпАП мають враховуватись і при накладенні адміністративних стягнень.

За приписами ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі наказу № 729 від 27.05.16 про проведення документальної планової перевірки та відповідного направлення працівником ДПІ у м. Полтаві відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.1 ст. 77 і п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пп. 2, п. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 від 08.07.10 (далі - Закон № 2464) та п. З Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71 від 28.12.14 проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.15 по 31.12.15.

За результатами перевірки ДПІ у м. Полтаві складено акт документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 № 2086/16-01-13-05-10/НОМЕР_3.

Актом встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 (арк. 32):

-п. 2 ч. 1 ст. 7 та ч. 11 ст. 8 Закону № 2464, в результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальній сумі 84 667,98 грн.;

-п. 44.1 ст. 44, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб у загальній сумі 118 475,28 грн. за 2015 рік;

пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16, п. 177.10, п. 177.11 ст. 177 ПК України, п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України, а саме неналежне ведення обліку доходів та витрат за 2015 рік, що призвело до включення до декларації про майновий стан і доходи неправдивих даних, що не підтверджені первинними документами. Даний акт одержаний мною засобами поштового зв'язку 19.07.15.

Не погодившись з висновками акту відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України до акту перевірки подані заперечення від 25.07.15.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996 (далі - Закон № 996) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до ст. З Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 № 88, зареєстрований в Мінюсті України 05.06.95 за № 168/704 (далі - Положення).

В силу Положення первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назЕа документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ГЖ України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

-витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

-витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

-обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

-суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

-інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в пп. 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з п. 2 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), а відповідно ч. 11 ст. 8 цього ж Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Дотримання позивачем вимог вказаних нормативно-правових актів підтверджується наступним.

Відповідно до пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

На виконання п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а в силу п. 85.2 ст. 85 ПК України після початку перевірки надавати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Позивачем вимоги вказаних норм виконані - контролюючому органу надані всі документи, які передбачені законодавством про податки та збори і які підтверджують факти здійснення господарських операцій як з придбання, так і з постачання товарів (робіт, послуг) і які є згідно приписів законодавства підставою для формування на їх підставі витрат і визначення об'єкта оподаткування.

Дана обставина підтверджується змістом самого акту перевірки (п. 1.13, арк. 7-18, 20- 24), а тому безпідставним є висновок контролюючого органу про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44 ПК України та зазначення у відповіді на заперечення до акту перевірки про ненадання «жодних додаткових документів, які б спростовували факти, викладені у акті перевірки.»

Виходячи з вимог п. 81.3 ст. 81 ПК України під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Пунктом 83.1 ст. 83 ПК України встановлено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

З викладеної у акті інформації не вбачається виконання контролюючим органом вимог ст. 83 ПК України, оскільки надані позивачем до перевірки первинні документи враховані при її проведенні частково, досліджені без належної оцінки у сукупності та взаємопов'язаності зі здійсненими господарськими операціями, що обумовило помилковість її висновків.

Так, господарські взаємовідносини ФОП ОСОБА_3 із ПАТ «Полтавська птахофабрика», ТОВ «Українське зерно», ТОВ «СІБ-АГРО» та ТОВ «БУРАТ- АГРО» протягом 2015 року відбувались на підставі договорів транспортного експедирування (арк. 7-18 акту) на виконання умов яких позивачем надані послуги, про що свідчать заявки на організацію перевезень вантажів, акти приймання-передачі транспортно-експедиторських послуг, товарно-транспортні та податкові накладні.

Пунктом 4.3 договорів транспортного експедирування, зміст якого залишився поза увагою контролюючого органу, передбачено, зокрема, право експедитора залучати третіх осіб для виконання своїх зобов'язань за цим договором, в такому випадку експедитор несе повну відповідальність за дії залучених ним третіх осіб для виконання своїх зобов'язань за цим договором, як за свої власні, а тому до їх виконання мною залучались інші суб'єкти господарювання, господарські взаємовідносини з якими теж підтверджені первинними документами і які також досліджені ревізором, про що свідчить безпосередньо сам акт перевірки.

Зауваження щодо повноти наданих документів, правильності оформлення, наявності всіх необхідних реквізитів та відповідності вимогам чинного законодавства останніх у контролюючого органу відсутні, що підтверджується змістом акту перевірки.

Надання контролюючому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори і які підтверджують факт здійснення господарської операції, свідчить про правомірність здійснення господарської діяльності, адже останній не встановив і не довів належними і допустимими доказами те, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, або ж коли відомості зазначені в них ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили.

На спростування зазначеного акт перевірки не містить будь-яких посилань на рішення судів, які б набрали законної сили та прийняті в порядку ст. 55-1 ГК України і якими б встановлювалась реєстрація та діяльність підприємств-контрагентів без відома засновника, реєстрація на підроблені, втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, реєстрація/перереєстрація підприємства на підставних осіб.

Також відсутні посилання в акті перевірки на висновок експертизи, проведеної за ініціативою контролюючого органу в порядку ст. 84 ПК України, щодо можливої підробки підписів на первинних документах за спірними операціями, вирок у кримінальній справі з відповідною оцінкою зібраних досудовим слідством доказів судом у кримінальній справі за правилами КПК України, а тому наведені в акті перевірки відомості не є достатніми та допустимими доказами невизнання контролюючим органом первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами-покупцями та постачальниками послуг.

Крім того, акт перевірки не містить посилання на докази, що спростовують правоздатність, реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, статус платників податків контрагентів підприємця на момент укладення правочинів та їх виконання.

Проте, незважаючи на наявні первинні документи, приписи законодавства на арк. 25 акту ревізор з посиланням виключно на норми Закону № 996 вказує, що будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто, зміст акту перевірки свідчить, що контролюючим органом укладений позивачем договір з ФОП ОСОБА_4 визнаний таким, що укладений з метою штучного формування витрат, не мав реального характеру і не передбачав настання правових наслідків, обумовлених ним.

Спростовуючи вказане, ДПІ у м. Полтаві у відповіді на заперечення до акту перевірки повідомила, що в акті перевірки «не встановлюється недійсності/нікчемності правочинів..., а наголошується, що будь-які господарські операції повинні бути підтверджені відповідними первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, тобто фіксують факт здійснення господарської операції», що не узгоджується зі змістом та висновками акту перевірки (арк. 25) і виявилося у ігноруванні ряду первинних документів стосовно придбання послуг, залишенні поза увагою змісту умов договору та їх помилкове тлумачення.

Так, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір з ФОП ОСОБА_4, по якому здійснювалася господарська діяльність підприємця, укладений з дотриманням вимог ЦК України та ГК України і в судовому порядку недійсним не визнаний, а тому спричиняє настання реальних правових наслідків, як того вимагає ст. 203 ЦК України.

Проведення господарських операцій по вказаному правочину підтверджено первинними документами, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку і фіксують факти здійснення господарських операцій відповідно до вимог ст. 9 Закону № 996.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, яким повинні відповідати правочини, зокрема, в силу ч. 5 згаданої статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону може бути визнано недійсним повністю або в частині тільки судом. Відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Наведене однозначно свідчить, що неправомірність/недійсність правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Отже, під час перевірки контролюючий орган повинен встановити обставини, які б свідчили про умисел на укладення договору без наміру створити наслідки, які передбачені цим договором. Якщо ж протиправного умислу на укладення фіктивного правочину не встановлено - відсутні підстави для його кваліфікації як недійсного.

З огляду на зміст ч. 2 ст. 234 ЦК України, жоден інший орган, окрім суду, не має права робити висновок про недійсність фіктивного правочину. Отже, єдиним і допустимим доказом фіктивності правочину є рішення суду.

Однак, у акті перевірки відсутні посилання на судові рішення якими б був встановлений факт недійсності укладеного підприємцями правочину як фіктивного.

Що стосується не зазначення у наданих до перевірки актах приймання-передачі виконаних робіт на автопослуги та товарно-транспортних накладних ФОП ОСОБА_4, внаслідок чого не можливо підтвердити фактичного надання останнім експедиторських послуг та участі його в організації перевезень для ПАТ «Полтавська птахофабрика», ТОВ «Українське зерно», ТОВ «СІБ-АГРО» та ТОВ «БУРАТ-АГРО», то слід врахувати те, що поза увагою ревізора залишились згадані вище умови договору транспортного експедирування та приписи Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568 (далі - Правила) і з врахуванням яких спростовується дане твердження ревізора.

Так, згідно розділу 1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно- матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5 та 11.6 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, Правила не встановлюють правил податкового обліку платників податків, а встановлюють права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

Документи передбачені Правилами, зокрема товарно-транспортна накладна, не має статусу первинного документа бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання/продажу товарно-матеріальних цінностей чи послуг, а тому жодним чином не впливає на встановлений законодавством порядок оподаткування господарської операції і не є підставою формування платником податків витрат чи податкового кредиту, оскільки останнє законодавство пов'язує з наявністю інших документів та підстав.

Таким чином, відсутність у тексті актів приймання-передачі виконаних робіт та товарно-транспортних накладних реквізитів ФОП ОСОБА_2 цілком узгоджується з приписами Закону № 996, Правилами та договорами, адже останній не перебуває у договірних правовідносинах із ПАТ «Полтавська птахофабрика», ТОВ «Українське зерно», ТОВ «СІБ-АГРО» та ТОВ «БУРАТ-АГРО», а має договірні правовідносини з ФОП ОСОБА_3 і залучений останнім для виконання своїх зобов'язань у відповідності до п. 4.3 договорів транспортного експедирування і виконання цих зобов'язань прийняте замовниками, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт, які теж досліджені ревізором, а тому посилання останнього на п. 2.1.3 договорів транспортного експедирування є помилковим.

Викладене вище свідчить про правомірність та правильність віднесення позивачем сплачених на користь ФОП ОСОБА_2 коштів до складу витрат безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів і визначення сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску, помилковість висновків акту перевірки контролюючого органу та безпідставність прийняття на його підставі оскаржуваних постанов.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Дані вимоги контролюючим органом при складенні протоколу грубо порушені, адже останній був складений без присутності позивача, йому не роз'яснювались процесуальні права і обов'язки, не запропоновано надати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу та не вручалась його копія, що є порушенням гарантованого Конституцією України права на захист. В протоколі також відсутні відомості про те, що позивач отримав його копію та повідомлений про порядок і строки розгляду справи відповідно до ст. 277 КУпАП.

Окрім цього, розгляд справи про адміністративне правопорушення було проведено з грубим порушенням вимог ст. 268 КУпАП - без присутності позивача і без повідомлення про дату, час та місце розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 164-1 КУпАП адмністративна відповідальність настає за неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов'язкову форму обліку, а згідно ч. 1 ст. 165-1 КУпАП за порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншої звітності та відомостей, передбачених законами України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України.

За встановлених судом обставин, оскаржувані постанови винесені за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів провини позивача у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 164-1 і ч. 1 ст. 165-1 КУпАП.

При цьому твердження контролюючого органу про порушення позивачем приписів діючого законодавства базуються на неповному дослідженні первинних документів, якими зафіксовані факти та обставини здійснення ним господарської діяльності, а також на хибному тлумаченні умов господарських договорів та вимог нормативно-правових актів.

Крім того, суд зазначає, що на даний час грошові зобов'язання визначені позивачеві контролюючим органом є неузгодженими, оскільки оскаржені у адміністративному порядку.

Заперечення відповідача не спростовують наведених вище висновків.

Таким чином, постанови ДПІ у м.Полтаві від 15.08.2016 АА №203909 та АА №203910 про накладення адміністративних стягнень прийняті без урахування всіх обставин справи, строків накладення стягнень та участі особи, яка притягається до відповідальності в процесі прийняття рішення, тому підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Постанови Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області від 15.08.2016 АА №203909 та АА №203910 про накладення на ОСОБА_1 адміністративних стягнень - скасувати.

Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її отримання до Харківського апеляційного адміністративного суду через Октябрський районний суд м. Полтави.

Суддя В.М.Микитенко