Постанова № 61386514, 13.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року № 876/4753/16Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Відділу Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області про визнання незаконною та скасування постанови,-

встановив:

15.03.2016 позивач ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області в якому просив: визнати незаконною та скасувати постанову ВП № 38603650 від 03.03.2016 про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 0910/2-а-4921/2011 від 11.06.2013 та направити виконавче провадження до Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції для його відновлення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у відповідача не було законних підстав для винесення спірної постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки таке виконане не було. Тому просив позов задовольнити.

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18.05.2016 позов задоволено частково.

Визнано незаконною та скасовано постанову старшого державного виконавця Стефурака Р.М. - ВП № 38603650 від 03.03.2016 про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 0910/2-а-4921/2011 від 11.06.2013 та направлено виконавче провадження до ДВС Косівського районного управління юстиції для його відновлення.

Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така підлягає скасуванню як незаконна та просить прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що оскаржувана постанова державного виконавця є законною та обґрунтованою, винесена на підставі повідомлення голови Бабинської сільської ради від 03.03.2016, згідно розпорядження № 16 від 17.07.2009, яким встановлено санітарну зону між сільським кладовищем та господарством позивача.

Сторони в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце.

Позивач подав письмове заперечення, в якому вказує на безпідставність апеляційної скарги та просить таку залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача направив до суду заяву в якій апеляційну скаргу підтримав та просить розглянути справу у його відсутності.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України апеляційний розгляд справи проведено у відсутності сторін без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25.02.2009 по справі № 2-а-44 зобов'язано сільського голову Бабинської сільської ради ОСОБА_3 встановити санітарну зону та заборонити проведення поховань поза межами відведеної території для сільського кладовища. Ця постанова перебуває на виконанні у відділі ДВС Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області.

Однак, тривалий час рішення суду виконане не було, про що свідчать численні звернення позивача з цього приводу як до суду, так і до інших установ.

Із оскаржуваної позивачем постанови ВП № 38603650 від 03.03.2016, яка винесена старшим державним виконавцем Стефураком Р.М. вбачається, що відділом ДВС в черговий раз закінчено виконавче провадження за виконавчим листом № 0910/2-а-4921/2011 від 11.06.2013 та зазначено, що рішення суду № 2-а-44 виконано на підставі повідомлення голови Бабинської сільської ради від 03.03.2016.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить частково задовольнити, оскільки відділом ДВС Косівського районного управління юстиції фактично рішення суду не виконане, постанова про закінчення виконавчого провадження винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Посилання старшого державного виконавця Стефурака Р.М. на розпорядження № 5 від 29.02.2012 є неправомірним, оскільки таке скасоване постановою Косівського районного суду від 26.03.2013. З наведеного, суд першої інстанції постановив, що оскаржувану постанову слід скасувати та направити виконавче провадження до відділу ДВС Косівського районного управління юстиції для його відновлення. У винесенні окремої ухвали щодо працівників ДВС Косівського РУЮ суд першої інстанції відмовив.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вказану постанову суду першої інстанції в апеляційному порядку, вважає за необхідне зазначити наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Згідно із ст. 17 Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

У статті 6 Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною першою статті 30 цього Закону державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

Частиною 4 статті 30 вказаного Закону визначено, що у разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Вимогами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що державний виконавець має перевірити чи здійснено боржником дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк, чи було здійснено фактичне виконання рішення в повному обсязі, а також скласти акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження та винести мотивовану постанову.

Судом першої інстанції встановлено, що старшим державним виконавцем на підставі виконавчого листа № 0910/2-а-4921/2011 від 11.06.2013, виданого Косівським районним судом Івано-Франківської області, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 38603650.

У цьому виконавчому провадженні суд зобов'язав відділ ДВС Косівського районного управління юстиції виконати рішення суду за виконавчим провадженням № 2-А-44 від 08.04.2009, у якому зобов'язано сільського голову Бабинської сільської ради ОСОБА_3 встановити санітарну зону між сільським кладовищем та господарством ОСОБА_4, а також заборонити проведення поховань поза межами відведеної території для сільського кладовища.

Листом № 46/02.2-18 від 03.03.2016 голова Бабинської сільської ради Гелетюк В. повідомив відповідача, що на виконання рішення суду № 2-А-44 від 08.04.2009 сільським головою - ОСОБА_3 було видано розпорядження № 16 від 17 липня 2009 року, яким встановлено санітарно-захисну зону між сільським кладовищем та господарством ОСОБА_2 (а.с. 44).

На підставі зазначеного листа голови Бабинської сільської ради, спірною постановою відповідача від 03.03.2016 закінчено виконавче провадження, у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 19).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що фактичного виконання в повному обсязі рішення виданого Косівським районним судом Івано-Франківської області від 23.01.2012 згідно з виконавчим документом № 0910/2-а-4921/2011, не відбулося, оскільки на виконання вимог Закону «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний був здійснити необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом, перевірити фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, шляхом складення про це акта, який є підставою для закінчення виконавчого провадження та винести мотивовану постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідачем зазначених вище дій по виконанню рішення суду вчинено не було, винесення оскаржуваної постанови здійснено без з'ясування фактичного виконання рішення суду, не складено відповідного акту.

Акт державного виконавця від 2012.2011, який є в матеріалах справи про виконання рішення суду, складений задовго до відкриття виконавчого провадження і винесення оскаржуваної постанови, а тому до уваги не може братися (а.с. 20).

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на помилковість зазначення судом першої інстанції, як підставу винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем, на нечинне розпорядження сільського голови Бабинської сільської ради № 5 від 29.02.2012, то суд апеляційної інстанції вважає, що це в цілому не впливає на правильність вирішення справи по суті в частині визнання незаконною та скасування оскаржуваної позивачем постанови про закінчення виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для закінчення виконавчого провадження став лист голови Бабинської сільської ради у якому той посилається на чинне розпорядження № 16 від 17.07.2009.

З наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена державним виконавцем передчасно.

Разом з цим, вирішуючи питання про відновлення виконавчого провадження, суд першої інстанції мав звернути увагу на положення вимог статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначається порядок відновлення виконавчого провадження.

Згідно частини 1 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Тобто, відновлення виконавчого провадження після скасування постанови про закінчення виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця, покладеного Законом.

Так, за приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною ж 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

У відповідності до частини статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наведеного вище, суд апеляційної інстанції вважає, що в частині відновлення виконавчого провадження постанову суду першої інстанції слід скасувати, оскільки законодавець передбачив обов'язок суду примусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 87 КАС України до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу. До таких відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором (частина перша статті 90 КАС України).

Отже, з аналізу наведеної правової норми вбачається, що належним підтвердженням витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги є договір про надання правової допомоги та документ, який свідчить про оплату послуг, оформленого у встановленому законом порядку (квитанція, платіжні доручення тощо).

Судом першої інстанції постановлено стягнути з старшого державного виконавця Стефурака Р.М. на користь позивача 2400 грн судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 14.03.2016, укладений з адвокатом Лазоришин І.І., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 117 від 15.04.1994, розрахунок затрат робочого часу та квитанцію, у якій відсутні необхідні реквізити, а саме не завірена печаткою, не вказано дату її видачі (а.с. 23-25).

У зв'язку з тим, що витрати на правову допомогу позивача у встановленому законом порядку не підтверджені і такі судом першої інстанції стягнуто з державного виконавця Стефурака Р.М., який не був стороною у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та відмовити у стягненні цих витрат.

Враховуючи те, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому постанову суду першої інстанції в цій частині слід залишити без змін. Однак, суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині направлення виконавчого провадження для його відновлення до державної виконавчої служби та відшкодуванні витрат на правову допомогу, а тому в цій частині оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні цих вимог.

Керуючись ст.ст. 94, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Відділу Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2016 року у справі № 347/413/16 скасувати в частині направлення виконавчого провадження для його відновлення та стягнення витрат на правову допомогу і винести в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

У решті постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2016 року у справі № 347/413/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Постанова у повному обсязі складена та підписана 19.09.2016.