Ухвала суду № 61386322, 15.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10440/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

15 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Кузик М.А.

пр-к апелянта Карлін О.В.

пр-к відповідача Шендрик С.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дінал плюс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Дінал плюс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальноїслужби у м. Києві, Головного управління державної казначейської служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

У С Т А Н О В И В :

Позивач, Приватного підприємства "Дінал плюс" звернулось в суд з позовом, в якому просив:

- визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2008 № 0002772309/0 та № 0002782309/0;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача бюджетної заборгованості з ПДВ в сумі 17 502 166,00 грн. шляхом перерахування зазначеної суми коштів на поточний рахунок позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нову - про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Дінал плюс» з достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.11.2007 по 30.11.2007 за результатами якої складено акт від 20.03.2008 № 160/23-9/30674897.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2007 року в сумі 7 501 333 грн.

Також, Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Дінал плюс» з достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.12.2007 по 31.12.2007, за результатом якої складено акт від 21.03.2008 №169/23-9/30674897.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2007 року в сумі 10 000 833 грн.

На підставі вказаних актів відповідачем 21.03.2008 прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002772309/0 та № 0002782309/0.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав правомірним та обґрунтованим висновок податкового органу щодо факту відсутності реального виконання договору, укладеного позивачем з ПП «Провідторконд».

Колегія суддів не може не погодитися з висновками суду першої інстанції враховуючи наступні обставини справи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На час виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, яким врегульовувалися дані питання був Закон України «Про податок на додану вартість» (далі - Закону № 168/97).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит, в залежності від якого визначається сума бюджетного відшкодування, визначається, як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97 передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.6); податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (пп. 7.2.3); право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (пп. 7.2.4).

Відповідно до підпункту 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно ж до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

За змістом викладених норм необхідною умовою для включення сплачених у звітному періоді сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є використання придбаних товарів (робіт, послуг) в господарській діяльності платника податку.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Отже, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування таких за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Відповідно, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ПП «Провідторконд» укладено договір №1/А від 11.10.2007, відповідно до умов якого ПП «Дінал Плюс» придбає, а ПП «Провідьорконд» реалізує вакуумну установку напиленння металевих плівок з магнетронною системою (модернізовану) в кількості 1 шт. вартістю 105 013 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 17 502 166,67 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, здійснення господарських операції на виконання укладених позивачем з контрагентами договорів не підтверджуються первісними документами бухгалтерського обліку; відсутні докази на підтвердження подальшого використання придбаної установки в господарській діяльності позивача, що свідчить про відсутність результату відповідної господарської, економічної діяльності.

Крім того, відповідно до висновку №10762 від 26.01.2009 судово-товарознавчої експертизи по кримінальній справі №56-1956 середньоринкова вартість «Вакуумних установок напилення металевих плівок з магнетронною системою» на ринку України станом на 27.01.2009 року складає 20 000,00 доларів США, що по курсу НБУ станом на 27.01.2009 становить 154 000,00 грн. без ПДВ. Експерту не виявилося можливим визначити вартість досліджуваної «Вакуумної установки напилення металевих плівок з магнетронною системою «Ораторія 5», яка була предметом договору купівлі-продажу №1/А від 11.10.2007 року, оскільки дане обладнання некомплектне, знаходиться у розібраному стані, ознак консервації не виявлено, умови зберігання не відповідають умовам ГОСТУ 15150-69, на момент огляду обладнання знаходилось в неробочому стані. Дата виготовлення досліджуваної установки - 1990 рік та її нормативний термін служби - 10 років.

Зазначене свідчить, про неможливість фактичного використання установки за призначенням.

Твердження представника апелянта про те, що метою придбання вказаного обладнання був його подальший продаж за більш вигідною ціною не доводять факту використання його в господарській діяльності позивача.

Також, колегія суддів не може не враховувати того, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2014 по справі №757/1366/14-к, ОСОБА_5, директора ПП «Дінал Плюс», визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України, який виконуючи організаційно розпорядчі функції, і будучи призначеним на посаду рішенням власника від 25.06.2007 року на посаду, діючи за попередньою змовою групою осіб, вчинив замах на заволодіння шляхом зловживання службовим становищем грошовими коштами державного бюджету в особливо великих розмірах, який не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Вказаним вироком встановлено, що директор ПП «Дінал Плюс» ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою із невстановленими органами досудового слідства особами, створив документальну видимість господарських операцій з поставки ПП «Дінал Плюс» «Вакуумної установки напилення металевих плівок з магнетронною системою (модернізованої)».

Зазначений вирок набрав законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, вироком суду та матеріалами кримінальної справи підтверджується відсутність факту виконання зобов'язань за укладеним договором.

Відтак, суд першої інстанції правомірно не вважав пред'явлені позивачем податковому органу податкові накладні належними первинними бухгалтерськими документами на підтвердження фактичного придбання позивачем робіт (послуг).

За викладених обставинах, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що факт реальності виконання господарських зобов'язань за договорами не підтверджується об'єктивними доказами та не відслідковується за первісною бухгалтерською документацією.

Крім того, відповідно до Висновку №11503 від 26.12.2008 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалам кримінальної справи №56-1956 первинні бухгалтерські документи, а саме: договір поставки №1/А від 11.10.2007 року, податкові накладні №1 від 22.10.2007 року, №2 від 24.10.2007 року, №3 від 29.10.2007 року, №4 від 01.11.2007 року, №5 від 07.11.2007 року, №6 від 12,11.2007 року підписані не директором ПП «Дінал Плюс» на час проведення операції, - а невстановленою особою.

За таких підстав, колегія суддів, на підставі аналізу наданих сторонами доказів, вважає за необхідне зазначити, що виявлені працівниками ДПІ порушення позивачем вимог податкового законодавства, знайшли своє підтвердження, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дінал плюс" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 19.09.16.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.