Ухвала суду № 61386321, 14.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/338/16 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

14 вересня 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Добробут" до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Приватне сільськогосподарське підприємство "Добробут", звернулося до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 23.12.2015 року №0001312210 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 85684 грн., у тому числі за основним платежем - 68547 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 17137 грн.; від 23.12.2015 року №0001302210 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у сумі 37142 грн. 45 коп., у тому числі за основним платежем - 29713 грн. 96 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 7428 грн. 49 коп.; від 23.12.2015 року №0001322210 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 18726 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 4682 грн.; від 23.12.2015 року №0001332210 про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість на 18726 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 23.12.2015 № 0001312210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 85684 грн., у тому числі за основним платежем - 68547 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 17137 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 23.12.2015 року №0001302210 в частині збільшення позивачеві грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб у сумі 13109 грн. 10 коп., у тому числі за основним платежем 10487 грн. 28 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 2621 грн. 82 коп. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та винести в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. В даному випадку апелянт оскаржує постанову в частині задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідач, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Приватне сільськогосподарське підприємство «Добробут» зареєстроване як юридична особа 14.05.2003 року Жашківською районною державною адміністрацією Черкаської області, ідентифікаційний код 32506746.

На підставі наказів Уманської ОДПІ від 05.10.2015 року № 392, від 27.10.2015 року №431, згідно із п. п. 77.1 п. 77.2 ст. 77 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 - VІ (із змінами та доповненнями) з 15.10.2015 року по 11.11.2015 року посадовими особами Уманської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» (код ЄДРПОУ 32506746) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 30.09.2015 року.

За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем складено акт від 11.11.2015 року №1048/23-05-22/32506746 (далі - акт перевірки).

Не погоджуючись з висновками вищезазначеного акта перевірки, позивачем подано на нього заперечення від 14.12.2015 року №15, за наслідками розгляду якого рішенням Уманської ОДПІ від 21.12.2015 №15223/23-05-22-021 - висновки акта перевірки від 11.11.2015 року №1048/23-05-22/32506746 залишені без змін.

На підставі вказаного вище акта перевірки Уманської ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 23.12.2015 року №0001312210 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 85684 грн., у тому числі за основним платежем - 68547 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 17137 грн.;

- від 23.12.2015 року №0001302210 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у сумі 37142 грн. 45 коп., у тому числі за основним платежем - 29713 грн. 96 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 7428 грн. 49 коп.;

- від 23.12.2015 року №0001322210 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 18726 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 4682 грн.;

- від 23.12.2015 року №0001332210 про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість на 18726 грн.

Не погоджуючись із вищезгаданими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Черкаській області (скарга від 27.01.2016 року №1).

Рішенням Головного управління ДФС у Черкаській області від 23.03.2016 року №6170/23-00-10-0210 податкові повідомлення-рішення 23.12.2015 року №0001312210, №0001302210, №0001322210 та №0001332210 залишені без змін, а скарга позивача без задоволення.

У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 98793 грн. 10 коп.

Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та зазначає наступне.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 23.12.2015 року № 0001312210, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що останнє підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи та встановлено судом першої інстанції, що між позивачем та ДП «Іваньківський цукровий завод» укладено договір на перевезення цукрового буряка власного виробництва від 20.10.2014 року №131.

Сума податку на додану вартість в розмірі 23317 грн. 44 коп. по взаємовідносинах із ДП «Іваньківський цукровий завод» за податковою накладною від 24.11.2014 року №99/2 включено позивачем до складу податкового зобов'язання податкової декларації з ПДВ за листопад 2014 року (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства).

Згідно з п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у п. 209.6 ст. 209 ПКУ (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування ПДВ.

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Підпунктом 209.15.2 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України визначено, що діяльність у сфері сільського господарства:

а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація;

б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація;

в) надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг);

Відповідно до п. 209.7 ст. 209 ПК України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до п. 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Разом з тим, відповідно до пп. 209.17.14 п. 209.17 ст. 209 Податкового кодексу України дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється на надання послуг із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу.

Так, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивачем надано послуги ДП «Іваньківський цукровий завод» по перевезенню власного цукрового буряка власною сільськогосподарською технікою за участю обслуговуючого персоналу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК одним із принципів, на якому ґрунтується податкове законодавство України, є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. У пункті 56.21 статті 56 ПК зазначено, що у такому разі рішення приймається на користь платника податків.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі № 21-3170а15.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума податку на додану вартість в розмірі 23317 грн. 44 коп. по взаємовідносинах із ДП «Іваньківський цукровий завод» за податковою накладною від 24.11.2014 року №99/2 правомірно включена позивачем до складу податкового зобов'язання податкової декларації з ПДВ за листопад 2014 року (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства).

Також, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір поставки продукції від 02.10.2012 року б/н.

Позивачем по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2 відображено в складі податкового зобов'язання у декларації з ПДВ спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства суми податку на додану вартість за грудень 2012 року в розмірі 15040 грн., за грудень 2013 року в розмірі 7687 грн., за листопад 2014 року в розмірі 3926 грн. та за грудень 2014 року в розмірі 3460 грн.

Так, згідно п. 209.7 ст. 209 Податкового кодексу України, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем у відповідності до вимог податкового законодавства України відображено в складі податкового зобов'язання у декларації з ПДВ спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2 за грудень 2012 року в розмірі 15040 грн., за грудень 2013 року в розмірі 7687 грн., за листопад 2014 року в розмірі 3926 грн. та за грудень 2014 року в розмірі 3460 грн.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що за період з 01.10.2012 року по 30.06.2015 року позивачем за самостійним рішенням здійснено ліквідацію основних засобів по залишковій (балансовій) вартості на загальну суму 140190 грн., в тому числі за грудень 2013 року в сумі 99852 грн., за грудень 2014 року в сумі 40338 грн.

Згідно п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Оскільки в матеріалах адміністративної справи міститься копія журналів обліку основних засобів за 2013 та 2014 роки, що відповідає даним Головної книги по обліку основних засобів за 2012-2014 роки, реєстру реалізації та списання основних засобів за 2013-2014 роки, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем відповідності до вимог Податкового кодексу України правомірно визначено податкові зобов'язання з постачання основних засобів на загальну суму 28038 грн.

Крім того слід зазначити, що відповідачем при розгляді справи не наведено жодних доказів на підтвердження факту ненадання позивачем відповідних документів до перевірки.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.03.2016 р. у справі № К/800/984/15.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 23.12.2015 року № 0001312210 підлягає скасуванню.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 23.12.2015 року №0001302210 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у сумі 37142 грн. 45 коп., у тому числі за основним платежем - 29713 грн. 96 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 7428 грн. 49 коп., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове його скасування.

Так, в силу частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Приписами статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 269 Податкового кодексу України закріплено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України).

В силу пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Пунктом 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У відповідності до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення між ПСП «Добробут» та Жашківською районною державною адміністрацією Черкаської області від 19.03.2010 року площа земельної ділянки сільськогосподарського призначення становить 17,716 га.

Відповідно до додаткової угоди від 14.03.2011 року до вказаного вище договору, річну орендну плату за земельну ділянку визначено в розмірі 783 грон. за один гектар (загальна сума становить 13871 грн. 62 коп.), податкове зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку становить 4,5% від нормативної грошової оцінки одного гектара ріллі.

Позивачем у податкових деклараціях по платі за землю, поданих до Жашківського відділення Уманської ОДПІ, нарахована орендна плата за земельну ділянку (ріллю) державної та комунальної форми власності на IV квартал 2012 року у сумі 66429 грн. 45 коп., на 2013 рік у сумі 265717 грн., на 2014 рік у сумі 246795 грн. 12 коп., та за січень-вересень 2015 року у сумі 213002 грн. 73 коп.

Враховуючи вимоги пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України, мінімальний розмір орендної плати за земельну ділянку (ріллю) відповідно до договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 19.03.2010 та додаткової угоди від 14.03.2011 року становить 24358 грн. 58 коп. в рік (17,716 га х 17398 грн. х 4,5% х 1,756).

Таким чином позивачем за період з 01.12.2012 року по 30.09.2015 року занижено розмір бази оподаткування плати за землю, що знаходиться за межами населеного пункту Тинівської сільської ради за IV квартал 2012 року у сумі 2621 грн. 82 коп., на 2013 рік у сумі 10487 грн. 28 коп., на 2014 рік у сумі 10487 грн. 28 коп., та за січень-вересень 2015 року у сумі 7865 грн. 46 коп.

Однак, у зв'язку із самостійно виявленими помилками, що містились у податкових деклараціях по платі за землю, 11.11.2015 року та 13.11.2015 року позивачем подано до відповідача уточнені розрахунки податкових декларацій з плати за землю за 2013-2015 роки, якими позивач відкоригував свої податкові зобов'язання за вказані періоди на загальну суду 58676 грн. 67 коп., однак вказані розрахунки не взяті Уманською ОДПІ до уваги під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23.12.2015 року №0001302210.

Так, п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України встановлено, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що після проведення перевірки, що опосередковується складанням акта перевірки, і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, платник податків має право подавати уточнюючі декларації, при цьому, контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, повинен визначити грошове зобов'язання з урахуванням даних уточнюючої податкової декларації.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, документальна планова перевірка позивача проводилась з 15.10.2015 року по 04.11.2015 року, наказом від 27.10.2015 №431 термін перевірки продовжено на 5 робочих днів (до 11.11.2015 року).

Оскільки, уточнюючі податкові декларації по орендній платі за землю за 2014-2015 роки позивачем подано до відповідача 11.11.2015 року, тобто під час проведення документальної планової перевірки, що в силу вимог п. 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України - забороняється, тому в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2015 року №0001302210 в цій частині слід відмовити.

Разом з цим, уточнююча податкова декларація за 2013 рік по орендній платі за землю подана позивачем до відповідача 13.11.2015 року, тобто після проведення документальної перевірки позивача і до прийняття останнім податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, тому відповідач протиправно приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення від 23.12.2015 року №0001302210 за наслідками такої перевірки не врахував дані уточнюючої податкової декларації за 2013 рік, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, податкове повідомлення - рішення від 23.12.2015 року №0001302210 в частині збільшення позивачеві грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб у сумі 13109 грн. 10 коп., у тому числі за основним платежем 10487 грн. 28 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 2621 грн. 82 коп. підлягає скасуванню.

Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем не виконано.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 19 вересня 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.