Постанова № 61386103, 13.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа№ 910/10330/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Жиліна І.І.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" на рішення Господарського суду м. Києва від 15.07.2016 (Суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Українського державного підприємства "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз"

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про стягнення коштів за договором про надання послуг.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.07.2016 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, а тому просить, скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.07.2016 та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.09.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача в судове засідання з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду скарги повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням, яке міститься в матеріалах справи, причини неявки суду не повідомив.

Отже, зважаючи на те що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час розгляду апеляційної скарги, ним не було подано суду доказів неможливості явки в призначене судове засідання свого представника, він не були позбавлений можливості, у випадку неявки в судове засідання та при наявності необхідності, подати письмові додаткові пояснення по суті спору та поданої апеляційної скарги, те, що наявні матеріали справи достатні для прийняття повного, всебічного та обґрунтованого рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

01.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" (виконавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (замовник), був укладений договір про надання послуг по подачі інгібітору гідратоутворення №2/3-ПМ.

Згідно умов договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується за плату надати послуги по подачі інгібітору гідратоутворення, який належить виконавцю, на гирло свердловини та установку низькотемпературної сегарації, котра належить виконавцю, де проходить підготовка газу замовника для забезпечення безгідратного режиму роботи та підготовки газу згідно вимог нормативних документів (підпункт 1.1.1. договору), а замовник зобов'язується своєчасно проводити оплату послуг виконавця згідно п. 3.1. та 4.1. договору та виконувати інші обов'язки передбачені договором (пункт 2.2. договору).

Відповідно пункту 4.2. договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №4 від 31.12.2013 року до договору №2/3-ПМ, замовник зобов'язується щомісячно, до 15 числа звітного місяця провести попередню оплату на підставі рахунку-фактури, отриманого від виконавця, в розмірі 25 відсотків від вартості фактично наданих послуг за попередній місяць та вартості інгібітору виконавця. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги, з урахуванням перерахованої виконавцю попередньої оплати, проводиться замовником до 15 числа місяця, наступного за звітнім, на підставі рахунку-фактури, наданого виконавцем замовнику, після підписання сторонами акту наданих послуг.

Позивач на виконання взятих на себе зобов'язань за договором надав послуги по подачі інгібітору гідратоутворення, проте відповідач, в порушення умов договору не своєчасно здійснив оплату наданих послуг, внаслідок чого позивач нарахував та просив стягнути з замовника пеню та 3% річних.

Відповідач, не погоджуючись із заявленими вимогами та оскаржуючи постановлене рішення місцевого суду, зазначає, що позивачем із запізненням були направлені рахунки-фактури на оплату наданих послуг, а тому прострочення сплати коштів з боку відповідача не було.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно пункту 1.2. договору під час визначення кількості використаного інгібітору сторони погоджують: кількість використаного інгібітору згідно індивідуальних норм використання інгібітору, які розроблені УкрНДІгіз та погоджені ПАТ "Укргазвидобування" або фактично поданого за звітній місяць інгібітору на гирло свердловини та установки НТС виконавця. У разі відсутності індивідуальних норм використання інгібітору використовуються групові норми витрат інгібітору, затверджені ПАТ "Укргазвидобування" (додаток №1 до договору).

Пунктом 3.1. договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою № 5 від 27.10.2015 року до договору №2/3-ПМ, встановлено, що вартість послуг складається з:

- вартості послуг по подачі інгібітору гідратоутворення (метанолу) на гирло свердловин та установку низькотемпературної сегарації за ціною 388,98 грн. (триста вісімдесят вісім грн. 98 коп.), в тому числі ПДВ 20% 64,83 (шістдесят чотири грн. 83 коп.) за одну тонну інгібітору, згідно додатку №2 - калькуляція вартості послуг з подачі інгібітору гідратоутворення (метанолу) на гирло свердловин та установку низькотемпературної сегарації, що є невід'ємною частиною цього договору;

- вартості інгібітору виконавця, що відображена в "довідці про вартість інгібітору гідратоутворення", що додається до двостороннього акту наданих послуг по подачі інгібітору (надалі - акт наданих послуг) за звітній місяць.

Згідно пункту 4.1. договору виконавець зобов'язаний скласти, підписати та направити для підписання замовнику не пізніше п'ятого робочого дня місяця, наступного за звітним, два примірники акту використання інгібітору, в якому згідно п. 1.2. договору вказується обсяг інгібітору, використаного виконавцем для підготовки газу замовника, протягом звітного місяця. На підставі акту використання інгібітору виконавець зобов'язаний скласти, підписати та направити для підписання замовнику не пізніше п'ятого робочого дня місяця, наступного за звітнім, два примірники акту наданих послуг. Замовник протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідного акту підписує його або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. У разі, якщо замовник не підписує відповідний акт та не направляє мотивовану відмову від підписання такого акту у зазначений в цьому пункті триденний строк відповідний акт, підписаний лише виконавцем, вважається підписаним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно пункту 4.2. договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №4 від 31.12.2013 року до договору №2/3-ПМ, замовник зобов'язується щомісячно, до 15 числа звітного місяця провести попередню оплату на підставі рахунку-фактури, отриманого від виконавця, в розмірі 25 відсотків від вартості фактично наданих послуг за попередній місяць та вартості інгібітору виконавця. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги, з урахуванням перерахованої виконавцю попередньої оплати, проводиться замовником до 15 числа місяця, наступного за звітнім, на підставі рахунку-фактури, наданого виконавцем замовнику, після підписання сторонами акту наданих послуг.

В матеріалах справи містяться акти приймання-передачі наданих послуг за січень 2016 року від 31.01.206 року на суму 1593547, 08 грн. та за лютий 2016 року від 29.02.1016 року на суму 1291540, 55 грн., що підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг згідно договору.

Вказані акти підписані вповноваженими представника позивача та відповідача і апелянтом не оскаржується факт підписання зазначених актів, зокрема за січень 2016 саме 31.01.2016.

Як зазначалось вище, сторонами, під час укладання основного договору та з урахуванням додаткових угод до нього, було чітко визначено порядок перерахування коштів за договором про надання послуг, а саме: 25% від вартості фактично наданих послуг за попередній місяць як попередню оплату до 15 числа звітного місяця та остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги, з урахуванням перерахованої виконавцю попередньої оплати, проводиться замовником до 15 числа місяця, наступного за звітнім.

В підписаному між сторонами акті чітко зазначено, на яку суму були надані послуги позивачем відповідачу, останнім такий розмір послуг не оспорювався та не піддавався сумніву.

Отже, враховуючи визначення умовами договору чіткої дати (до 15 числа), до якої мають бути сплачені кошти замовником, та зважаючи на наявність у підписаному акті точної (неоспорюваної) суми виконаних робіт, відповідач мав би перерахувати кошти на рахунок позивача саме в такий строк та у визначеному умовами договору (актом) розмірі.

В той же час, за умовами договору, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури № СД/50 від 31.01.2016 на оплату послуг за січень 2016 року в сумі 1 138 951,49 грн. та № СД/51 від 31.01.2016 на оплату авансу за лютий 2016 року в сумі 398 386, 77 грн., але відповідачем кошти на рахунок позивача були перераховані лише 04.03.2016, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, копія якої долучена до матеріалів справи, а також не заперечувалось представником відповідача в апеляційній скарзі.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що строк оплати за виконані роботи зі сторони відповідача не був пропущений, оскільки позивачем йому були направлені рахунки-фактури із запізненням, не приймаються до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

Умовами договору№2/3-ПМ від 01.04.2013 та додаткової угоди № 4 до нього, а саме п. 4.2 сторони чітко визначили, що замовник зобов'язується щомісячно, до 15 числа звітного місяця провести попередню оплату на підставі рахунку-фактури, отриманого від виконавця, в розмірі 25 відсотків від вартості фактично наданих послуг за попередній місяць та вартості інгібітору виконавця. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги, з урахуванням перерахованої виконавцю попередньої оплати, проводиться замовником до 15 числа місяця, наступного за звітнім, на підставі рахунку-фактури, наданого виконавцем замовнику, після підписання сторонами акту наданих послуг.

Як зазначалось, акт приймання-передачі виконаних робіт за січень 2016 підписаний представниками сторін без будь-яких зауважень та застережень із позначенням, що жодна із сторін не має претензій одна до одної по терміну та якості наданих послуг і даний факт не заперечувався представниками позивача та відповідача.

Рахунки-фактури № СД/50 від 31.01.2016 на оплату послуг за січень 2016 року в сумі 1 138 951,49 грн. та № СД/51 від 31.01.2016 також були направлені позивачем відповідачу, що останнім не оспорюється та не заперечується.

В той же час, колегія суддів зазначає, що умови договору не містять будь-яких пунктів стосовно того, що оплата наданих послуг має бути здійснена протягом певного періоду після отримання рахунку-фактури, а також не містить застереження, що така оплата повинна бути здійсненна лише на підставі рахунків-фактури, або, що не надходження таких рахунків на адресу відповідача, звільняє останнього від оплати наданих послуг.

Навпаки, п. 4.2 договору містить конкретну дату, до якої має бути сплачені кошти замовником послуг виконавцю.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, підписуючи основний договір про надання послуг, відповідач був ознайомлений із усіма його пунктами та умовами, а отже розумів та знав про наявність обов`язку щодо сплати коштів за надані послуги у чітко визначені строки.

При наявності будь-яких заперечень щодо строків оплати чи неточностей, замовник не був позбавлений можливості уточнити ті чи інші пункти договору.

Проте, апелянтом суду не було надано будь-яких доказів стосовно вище зазначеного, договір про надання послуг є чинним, у визначеному законом порядку недійсним повністю чи окремі його пункти не визнавались.

До того ж, як зазначалось, до основного договору від 01.04.2013 сторонами підписувався ряд додаткових угод, зокрема вносились зміни і в п.4.2 договору, щодо строку та порядку внесення коштів за наданні послуги і, зокрема, відповідач погоджувався із всім в ньому зазначеним.

Твердження апелянта стосовно того, що рахунки на його адресу надійшли лише 24.02.2016, що підтверджується копією реєстру переданих документів, не приймається до уваги колегією суддів як належний та допустимий доказ, оскільки наданий представником апелянта до скарги реєстр, є внутрішнім документом між Харківської ІТВ ТОВ «Карпатигаз» та ТОВ «Карпатигаз», а не реєстром переданих/отриманих документів між позивачем та відповідачем.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати виконаних робіт, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати.

Відповідно до пункту 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені та 3% річних наданий позивачем, знаходить його обґрунтованим та арифметично вірним, а отже задоволена до стягнення сума 3% річних в розмірі 2142,19 грн. та пені в розмірі 31418,82 грн. є обґрунтованою та правомірною.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, з урахуванням викладеного, місцевий суд правомірно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Щодо зауважень про порушення Господарським судом міста Києва процесуальних норм права, а саме ст. 22, 43 та 77 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до наявних матеріалів справи, місцевий суд ухвалою суду від 06.06.2016 порушив провадження по поданій позовній заяві, яка була направлена представникам сторін 07.06.2016, що підтверджується відбитком штампа канцелярії суду на зворотному боці оригіналу ухвали про порушення провадження по справі.

Згідно із зворотного повідомлення, що міститься в матеріалах справи, відповідачем вказана ухвала була отримана 09.06.2016, в той час як судове засідання було призначене на 15.07.2016.

Тобто, відповідач про день та час розгляду позовної заяви був повідомлений завчасно (більше ніж за місяць) та у належний спосіб, а отже не був позбавлений можливості за наявності потреби ознайомитися із наявними матеріалами справи, подавши відповідне клопотання, що спростовує твердження апелянта про порушення судом положень ст. 22 ГПК України.

Крім того, в матеріалах справи наявний опис вкладення та чек, згідно якого вбачається, що відповідачу 27.05.2016 направлялась позовна заява із усіма додатками та саме відповідачем такий факт не заперечувався.

Отже, зважаючи на викладене, представник відповідача не був позбавлений права, у випадку неможливості явки до приміщення суду для ознайомлення з матеріалами справи, у разі такої потреби, та в призначене судове засідання, направити до суду відзив на позовну заяву із спростуванням позовних вимог та з належними доказами такого.

Проте, відповідач своїми правами, визначеними ст. 22 ГПК України не скористався, до суду вповноваженого представника не направив, будь-яких заперечень чи зауважень на подану позовну заяву суду не подав, що спростовує твердження апелянта про порушення судом ст. 43 ГПК України.

Стосовно твердження апелянта про неправомірний розгляд позовної заяви та постановлення рішення в перше судове засідання без відкладення розгляду справи на підставі ст. 77 ГПК України, у зв`язку з неявкою представника відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.9.1.постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами перших інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

У разі нез'явлення представника відповідача за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК.

Отже, відкладання розгляду спору на підставі ст. 77 ГПК України є саме правом суду, а не його обов`язком, а з урахуванням всього вище зазначеного, суд правомірно та обґрунтовано розглянув спір за наявними матеріалами справи саме 15.07.2016.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Українського державного підприємства "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислове управління «Шебелинкагазвидобування», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2016 у справі № 910/10330/16 - без змін.

Матеріали справи № 910/10330/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов