Рішення № 61385816, 15.09.2016, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2016 року Справа № 923/652/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом міського комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона" м. Херсон

до публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" м. Херсон

третя особа, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації м. Херсон

про зобов'язання не вчиняти незаконні дії по припиненню електропостачання

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважені особи ОСОБА_1, довір. від 13.09.2015р., ОСОБА_2, довір. від 12.09.2015р., ОСОБА_3, довір. від 18.04.2016р.

від відповідача - уповноважена особа ОСОБА_4, довір. від 23.12.2015р.

від третьої особи - уповноважена особа ОСОБА_5, довір. від 12.03.2016р.

Міське комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (відповідач), відповідно до прохальної частини якої просить зобов'язати відповідача не вчиняти незаконні дії по припиненню електропостачання об'єктів позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.06.2016р. позивач отримав від відповідача повідомлення про відключення підприємства від електромережі з 23.06.2016р. через заборгованість. Позивач вважає дії відповідача з відключення об'єктів позивача від електромереж незаконними, оскільки відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" забороняється відключення об'єктів питного водопостачання та водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об'єктів життєзабезпечення і стратегічного значення. Позивач зазначає, що заборгованість перед позивачем виникла через те, що існуючі тарифи на водопостачання та водовідведення, які не змінювались з 01.08.2014р., не покривають собівартість зазначених послуг, і, до того ж, існує значна заборгованість населення перед позивачем. Крім того, позивач посилається на те, що в порушення ст. 9 Закону України "Про ціни та ціноутворення" не отримував з бюджету відшкодування різниці між встановленим тарифом та економічно обґрунтованими витратами на виробництво послуг.

Ухвалою від 21.07.2016р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації.

Третя особа підтримує позовні вимоги.

Відповідач просить припинити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, посилаючись на те, що є рішення господарського суду у справі №923/1264/13, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Суд відхилив клопотання відповідача про припинення провадження у справі, виходячи з наступного.

В силу положень п. 2 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

При цьому, під предметом позову слід розуміти, вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, тобто ту матеріально-правову вимогу, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а під підставою позову обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. До підстав позову належать лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави.

З рішення господарського суду Херсонської області від 01.10.2013р. у справі №923/1264/13, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013р., вбачається, що міське комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона" звернулось з позовом до публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" про припинення дій щодо відключення позивача від системи електропостачання. Позов мотивований тим, що 30.08.2013 р. відповідач, всупереч умовам укладеного між сторонами у справі договору про постачання електричної енергії № 591 від 14.05.2003 р., додаткової угоди до нього та приписів ст. 6 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання, направив позивачеві попередження про припинення постачання електроенергії з 05.09.2013 р. Але, такі дії відповідача порушують права позивача, оскільки названий Закон забороняє відключення об'єктів водопостачання та водовідведення від системи енергопостачання, у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню та відповідач зобов'язаний припинити дії щодо відключення об'єктів позивача, що розташовані за адресою: м. Херсон, площа імені ОСОБА_6, 9 від системи електропостачання.

З огляду на викладене, предметом позову у справі № 923/652/16 є зобов'язання відповідача не вчиняти незаконні дії по припиненню електропостачання об'єктів позивача, а у справі № 923/1264/13 - припинення дій щодо відключення позивача від системи електропостачання. Таким чином, предмети позову у зазначених справах відрізняються.

Крім того, у справі № 923/652/16 підставою позову є, зокрема, повідомлення про відключення підприємства від електромережі з 23.06.2016р. через заборгованість, а у справі №923/1264/13 - попередження про припинення постачання електроенергії з 05.09.2013 р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

14.05.2003 р. між сторонами укладено договір про постачання електричної енергії № 591 (далі договір), за умовами якого відповідач зобовязався постачати позивачеві електричну енергію, а останній оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі відповідно до умов цього договору та додатків до нього.

Додатковою угодою від 28.07.2011 р. сторони виклали договір у новій редакції.

Відповідно до п. 9.4 договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2011 року. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір припинив свою дію в установленому законом порядку, внаслідок чого цей договір є чинним та діючим до сьогоднішнього часу.

У п. 2.1 сторонами передбачено, що під час виконання умов Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобовязуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28 (далі ПКЕЕ).

Згідно п. 3 додатку № 2 до Договору рахунок на оплату електричної енергії має бути оплачений споживачем протягом 5-ти операційних днів від дня отримання споживачем рахунку постачальника електричної енергії.

Відповідно до п. 7 додатку № 2 у разі несплати рахунків споживачем, виставлених відповідно до цього договору, протягом 5 днів, постачальник електричної енергії має право відключити споживача або обмежити його споживання до рівня аварійної броні електропостачання у порядку, визначеному в п. 6.1.3. цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем станом на 16.06.2016 р. останній мав перед позивачем заборгованість по оплаті спожитої електроенергії в сумі 6667625,44грн.

На підставі п. 7.5. ПКЕЕ постачальник електричної енергії (електропередавальна організація або основний споживач за погодженням постачальника електричної енергії) зобов'язаний попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії (передачу або спільне використання технологічних електричних мереж), у тому числі на виконання припису представника відповідного органу виконавчої влади, а тому числі і у разі несплати рахунків, відповідно до умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами.

Як свідчать матеріали справи 17.06.2016 р. відповідач направив на адресу позивача повідомлення про відключення позивача від електромереж з 23.06.2016р.

Позивач вважає дії відповідача з відключення об'єктів позивача від електромереж незаконними, оскільки відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" забороняється відключення об'єктів питного водопостачання та водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об'єктів життєзабезпечення і стратегічного значення. Позивач зазначає, що заборгованість перед позивачем виникла через те, що існуючі тарифи на водопостачання та водовідведення, які не змінювались з 01.08.2014р., не покривають собівартість зазначених послуг, і, до того ж, існує значна заборгованість населення перед позивачем. Крім того, позивач посилається на те, що в порушення ст. 9 Закону України "Про ціни та ціноутворення" не отримував з бюджету відшкодування різниці між встановленим тарифом та економічно обґрунтованими витратами на виробництво послуг.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 55 Конституції України, передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За загальним правилом у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Згідно із ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. При цьому предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Спосіб захисту - передбачені законом заходи, за допомогою яких може бути досягнуто припинення, попередження, усунення порушень права, його відновлення та (або) компенсація збитків, завданих порушенням права.

Вирішуючи спір суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. У вказаних нормах визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Визначений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України і частиною другою статті 20 Господарського кодексу України перелік способів (шляхів) захисту прав та законних інтересів осіб (у тому числі суб'єктів господарювання та споживачів) не є вичерпним, оскільки відповідними нормами, зокрема, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, передбачена можливість захисту права або інтересу й іншим способом (іншими способами), встановленими (передбаченими) договором або законом.

Згідно пункту 40 листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 р. N 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" здійснюючи оцінку правильності обрання позивачем у справі способу захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, господарський суд повинен звертатися й до інших, крім названих кодексів, актів законодавства, а також до умов укладеного сторонами договору.

Як вбачається з аналізу вищевикладеного, статті 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, а також норми інших законів не передбачають способу захисту цивільного права та захисту права суб'єкта господарювання шляхом зобов'язання не вчиняти незаконні дії по припиненню електропостачання.

З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В засіданні суду оголошувалась вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 19.09.2016р.

Суддя В.П.Ярошенко