Рішення № 61378737, 01.09.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/1459/16-ц

Категорія 42

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н. М. ,

при секретарі Калашніковій Л.Д.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача - адвоката Мещанінова А.М.

відповідача ОСОБА_3, представника відповідачів ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою, вселення та встановлення порядку користування квартирою, зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши йому кімнату площею 12,6 кв. м., а відповідачам - кімнату площею 17,30 кв.м., кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишити в загальному користуванні; зобов'язати відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні ізольованою кімнатою, площею 12,6 кв. м., у спільній квартирі АДРЕСА_1,та іншими приміщеннями квартири.

Позов мотивований тим, що 01.12.2015 р. батько позивача - ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Лабутіною Ю.Ю. за реєстром № 4169 подарував позивачу 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Відповідачам також належить по 1/3 частині квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності на дану квартиру. Квартира складається з двох окремих кімнат, загальною площею 54,0 кв. м., житловою площею 29,9 кв. м., з яких одна кімната має площу 17,30.кв.м., інша 12,6 кв. м., а також кухні - 8,30 кв.м., ванної кімнати - 2,70 кв. м., вбиральні -1,30 кв. м., коридору - 9,10 кв. м., балкон - 9,0 кв. м. Позивач стверджує, що після отримання в дар даної частини квартири, він не може до неї потрапити, оскільки відповідачі чинять йому в цьому перешкоди. Останнього разу, 21.01.2016 року, коли позивач намагався потрапити до квартири, виявилося, що замки в квартирі замінені, а відповідачі відмовилися йому надати вільний доступ до квартири, пославшись на те, що позивач в квартирі не зареєстрований і у них є сумніви щодо належності йому на праві власності частини даної квартири, при цьому влаштувавши скандал, в зв'язку з чим він вимушений був звертатися до поліції Подільського району та виклик його зареєстрований в журналі ЄО від 21.01.2016 р. за № 2745. До того, як дана частина квартири була йому подарована, вона належала батьку позивача - ОСОБА_6, якому відповідачі також чинили перешкоди в користуванні власністю, що підтверджується рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2007року.Відповідач чинить перешкоди у вільному проживанні в квартирі позивача, добровільно відновити порушене житлове право, відповідачі відмовляються.

В квітні 2016 р. відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 подано до суду зустрічну позовну заяву, в якій позивачі за цим позовом просять зобов'язати ОСОБА_1 (позивача за первісним позовом) не чинити їм перешкод у користуванні 2/3 квартири № АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги мотивують тим, що ОСОБА_3 є власницею 1/3 частини квартири № АДРЕСА_1, та її дочка ОСОБА_5 теж є власницею 1/3 частини вказаної квартири. 21.06.2007 року рішенням Подільського районного суду м. Києва було задоволено позов ОСОБА_6 та виділено йому в користування кімнату площею - 12,6 кв.м. задля його проживання та догляду за престарілою матір'ю. Стверджує, що шляхом обману своєї матері ОСОБА_8 - ОСОБА_6 отримав від неї договір дарування на 1/3 частини квартири, пообіцявши її доглядати, він подав до суду про виділення йому в користування кімнати 12,6 кв.м. Позивачка за зустрічним позовом стверджує, що дізналася про існування вищевказаного рішення приблизно через рік. Після виділення ОСОБА_6 в користування вказаної кімнати, він не проживав в ній ні одного дня та неналежно доглядав за матір'ю. Після смерті матері ОСОБА_6, маючи можливість, не проживав у кімнаті, але часто навідувався туди, погрожував ОСОБА_3, всіляко її принижував та вимагав від неї «викупити у нього належну йому кімнату».Після того, як йому це не вдалось, він передарував свою 1/3 частини квартири № АДРЕСА_1, своєму сину, позивачу у справі - ОСОБА_1. І знову почались погрози розправи над ОСОБА_3 та її дочкою ОСОБА_5, в зв'язку з чим ОСОБА_3 зверталась до Подільського районного управління поліції 12.02.2016 року зі скаргою на перешкоджання користування своєю власністю, що було зареєстровано за № 3601ЄО/125/53/05-2016. Оскільки сторони не можуть знайти домовленості у користуванні квартирою, відповідач за зустрічним позовом чинить перешкоди в користуванні квартирою шляхом погроз розправою позивачу та її дочці, ОСОБА_3 теж змушена звернутись до суду з зустрічною позовною заявою про усунення перешкод в користування власністю.1/3 частини квартири, що належать Позивачу за первісним позовом, складає - 9.9 кв.м., (29,9 кв.м. х 1/3), а 2/3 частини квартири, що належить Відповідачам - 19,8 кв.м. (29,9 кв.м. х 2/3). Таких кімнат в квартирі немає. А є дві кімнати - 17,30 кв.м. та 12,60 кв.м. Згідно статті 47 Житлового Кодексу України та Постанови Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів і президії Київської міськради профспілок від ЗО квітня 1991 року № 234 «Про внесення змін та доповнень до постанови виконкому міськради і президії міськради профспілок від 15.07.85 № 582 "Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР" (далі Постанова) встановлено, що жилі приміщення у м. Києві надаються громадянам у межах 13,65 кв.м жилої площі, але не більше однієї кімнати на одну особу і не менш, як 9 кв.м жилої площі. Таким чином позивачі за зустрічним позовом, вважають неможливим виділити у користування Позивачу за первісним позовом кімнату площею 12,6 кв.м., що є більше ніж 1/3 частка квартири на 2,7 кв.м. тоді як відповідачам в такому випадку буде виділено у користування кімнату площею 17,3 кв.м., що менше на 1,5 кв.м. ніж 2/3 частини квартири, що їм вдвох належить, та є менше ніж мінімум встановлений в м. Києві вищевказаною Постановою. Крім того, ОСОБА_5 є інвалідом 2-ї групи за загальним захворюванням, посвідчення надано безстроково. Згідно медичного висновку ОСОБА_5 хворіє хронічним психічним захворюванням, за станом здоров'я не може проживати в комунальній квартирі, не може проживати в одній кімнаті з іншими членами сім'ї, в тому числі в ізольованій квартирі. Вважають, виділення Позивачу за первісним позовом жилої кімнати 12,60 кв.м призведе до значного штучного погіршення житлових умов відповідачів за первісним позовом, призведе до необхідності постановки відповідачів на облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов, так як на відповідачів припадає 8,6 кв.м. - менше мінімуму встановленого в м. Києві вищевказаною Постановою - 9,0 кв.м. Відповідач за зустрічним позовом має інше житло, де він і зареєстрований.

Позивач за первісним позовом в ході судового розгляду в червні 2016 р. збільшив свої позовні вимоги, та просив вселити його до вказаної в квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_9 надати комплект ключів від вхідної двері у квартиру АДРЕСА_1.

В судовому засіданні, позивач (за первісним позовом), з урахуванням поданих уточнень, вимоги позову підтримав, з підстав наведених в ньому, суду додав, що в грудні 2015 року батько подарував йому 1/3 частину квартири. В січні 2016 року намагався потрапити до належної йому частини квартири, однак відповідачі змінили вхідні замки в квартиру, та відмовлялися його пускати до квартири. В зв'язку з чим позивачем викликалися наряди поліції. Вважає, що порядок користування квартирою був встановлений рішенням суду ще в 2007 році, яким вказана квартира виділена в користування його батькові. Стверджує, що особисті рахунки розділені, і він сплачує, свою частину комунальних послуг за свою частину квартири, якою при цьому не може користуватися. Вимоги зустрічного позову не визнав, вважає його безпідставним, він сам не чинить перешкод позивачам (за зустрічним позовом) в користуванні квартирою, оскільки й сам немає змоги в квартиру зайти.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Мещанінов А.М., вимоги уточненого первісного позову підтримав, з підстав наведених в ньому, додавши суду, що власником 1/3 частини квартири є його довіритель, а відповідачі протиправно змінили вхідні замки до дверей та самовільно роз*поряджаються неналежним їм майном. Вимоги зустрічної позовної заяви, представник не визнав, вважає його безпідставним, на підтвердження своїх доводів подав до суду свої пояснення. Так, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що позивач та відповідач не можуть знайти домовленості у користуванні квартирою, відповідач чинить перешкоди в користуванні квартирою шляхом погроз розправою позивачці та її доньки, в зв'язку з чим вона була вимушена звернутися до суду з зустрічним позовом. При цьому вона зазначає що батько позивача за первісним позовом - ОСОБА_6 шляхом обману старої, хворої матері отримав від неї договір дарування на 1/3 частину квартири, але після смерті матері в даної квартирі не проживав та примушував її викупити у нього належну йому частину. Після того, як йому цього не вдалося зробити, він передарував свою 1/3 частину квартири своєму сину - ОСОБА_1, після чого останній на думку позивачки за зустрічним позовом, також погрожує їй фізичною розправою та чинить перешкоди в користуванні даною квартирою. Вважає, що позивачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідач за зустрічним позовом чинить перешкоди позивачці та її донькі в користуванні спірною квартиро, а також погрожує фізичною розправою. Згідно матеріалів перевірок Подільського УП ГУНП в м. Києві, які надані позивачкою, як доказ свідчать про те, що її заяви з приводу погроз фізичною розправою з боку ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження. Не обґрунтованими є посилання позивачки про те, що батько позивача за первісним позовом шляхом обману отримав в дар 1/3 частину квартири від своє матері, оскільки договір дарування, відповідно до якого мати, подарувала 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_6 не скасований та не визнаний не дійсним і є на сьогоднішній день чинним. Зазначає, що саме ОСОБА_6, який є сином, доглядав свою хвору мати в спірній квартирі, куди кожен день приїздив з «Оболоні», тоді як позивачка за зустрічним позовом, яка проживала разом на той час зі своєю матір*ю, жодним чином не прикладала ніяких зусиль по догляду за нею Вважає, хибними висновки позивача за зустрічним позовом про неможливість виділити у користування позивачу за первісним позовом кімнату площею 12,6 кв.м., що є більше ніж 1/3 частина квартири на 2,7 кв.м через те, що відповідачам в такому випадку буде виділено у користування кімнату площею 17,3 кв.м., що менше на 1,5 кв.м, ніж 2/3 частини квартири і призведе до погіршення житлових умов позивачки за зустрічним позовом та її доньки, оскільки оскільки в даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим. Така правова позиція Верховного суду України викладена в постанові від 17.02.2016 р. року у справі №6-150цс15. Оскільки позивач за первісним позовом є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , яка має дві окремі ізольовані кімнати, тому він має право на виділення в користування кімнати у зазначеній квартирі в силу ст.358 ЦК України, тобто право на виділення частини майна в натурі встановлено законом.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні зустрічний позов підтримала, первісний позов та збільшення до нього не визнала з таких підстав. ЇЇ брат ОСОБА_6 отримав частку квартири по договору дарування від матері, цей договір вона не оскаржувала. Спір в добровільному порядку не вирішували, вона не згідна. Замки змінила в кінці січня 2016 року, так, як позивач хотів змінити особистий рахунок після батька на себе. Спори стосовно спірної частини квартири, в їхній сім*ї існували ще за життя батька. Стверджує, що ця квартира є єдиним їхнім житлом. Вважає, що 1,5 кв.м. є значним відхиленням від основної частиним їхнього майна, оскільки її дочка ОСОБА_11 страждає на психічну хворобу. Стверджує, що в разі виділу позивачу кімнати 12,6 кв.м., це грубо поруше їхні права. Відповідачі знаходяться на квартирному обліку. Зазначає, що позивач не проживає в спірній квартирі. Її дочка ОСОБА_11 боїться фізичною розправою зі сторони позивача. Замки в дверях змушена була змінити, оскільки часто знаходила в замкових отворах сірники. Дочка не хоче впускати квартиру позивача, оскільки вважає, що тоді не буде власницею квартири. Документів про право власності на свою частину квартири ОСОБА_5 не має.

Представник відповідачів ОСОБА_4, яка діє як представник відповідача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_5, в судовому засіданні зустрічний позов підтримала з підстав, наведених в ньому, проти задоволення первісного позову та збільшених вимог заперечувала, на підтвердження своїх доводів подала до суду письмові заперечення, посилаючись на таке. Спірна квартира складається: з двох окремих кімнат загальною площею 54,0 кв.м., житловою площею - 29,9 кв.м., з яких одна кімната має площу 17,30 кв.м., інша - 12,60 кв.м., кухні - 8,30 кв.м., ванної кімнати - 2,70 кв.м., вбиральні - 1,30 кв.м., коридору - 9,10 кв.м., балкону - 9,0 кв.м. Кімнати в квартирі ОСОБА_3 є власницею 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Її дочка - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, теж є власницею 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.1/3 частини квартири, що належить Позивачу за первісним позовом, складає9,9 кв.м., (29,9 кв.м. х 1/3), а 2/3 частини квартири, що належить Відповідачам - 19,8 кв.м. (29,9 кв.м. х 2/3). Таких кімнат в квартирі немає. А є дві кімнати - 17,30 кв.м. та 12,60 кв.м.Згідно статті 47 Житлового Кодексу України та Постанови Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів і президії Київської міськради профспілок від 30 квітня 1991 року № 234 «Про внесення змін та доповнень до постанови виконкому міськради і президії міськради профспілок від 15.07.85 № 582 «Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень Українській РСР» (далі Постанова) встановлено, що жилі приміщення :у м. Києві надаються громадянам у межах 13,65 кв.м жилої площі, але не більше однієї кімнати на одну особу і не менш, як 9 кв.м жилої площі. Постанову досі не скасовано. Таким чином, вважають неможливим виділити у користування Позивачу кімнату площею 12,6 кв.м., що є більше ніж 1/3 частка квартири на 2,7 кв.м., тоді як відповідачам в такому випадку буде виділено у користування кімнату площею 17,3 кв.м., що менше на 1,5 кв.м. ніж 2/3 частини квартири, що їм вдвох належить, та є менше ніж мінімум встановлений в м. Києві вищевказаною Постановою. Крім того, ОСОБА_5 є інвалідом 2-ї групи за загальним захворюванням, посвідчення надано безстроково. Згідно медичного висновку ОСОБА_5 хворіє хронічним психічним захворюванням, за станом здоров'я не може проживати в комунальній квартирі, не може проживати в одній кімнаті з іншими членами сім'ї, в тому числі в ізольованій квартирі. Звертає увагу суду, що виділення Позивачу за первісним позовом жилої кімнати 12,60 кв.м. призведе до значного штучного погіршення житлових умов Відповідачів за первісним позовом, призведе до необхідності постановки Відповідачів на облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов - менше мінімуму встановленого в м. Києві вищевказаною Постановою - 9,0 кв.м. Крім того, Відповідач має інше житло, де він і зареєстрований і окремо проживає ще в іншій квартирі. Позивач посилається на правову позицію Верховного суду України у справі № 6-150цс15, але не передає повністю її суті. У випадку, визначеному за запропонованим позивачем порядку, поділ у користування, при якому Позивач за первісним позовом отримує 12,60 кв. м., є прямим порушенням прав двох жінок, одна з яких є інвалідом та потребує окремого приміщення для проживання згідно медичного висновку, що надавався нами до зустрічної позовної заяви. Крім того, суд не може не враховувати при винесенні рішення на існуючий між сторонами конфлікт, який вже давно переріс стадію домовленостей між сторонами і має характер відкритого конфлікту із участю поліції. Про це свідчать обоюдні звернення сторін до поліції та відкриття кримінальних проваджень. Незважаючи на те, що Позивач за первісним позовом сам підтвердив наявність конфліктів, він чомусь вважає за можливе проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в одній квартирі. У ОСОБА_5 спірна квартира - єдине місце проживання. Заміна замків відповідачами та не впускання позивача до квартири зумовлено тим, що є жінками і бояться впускати ОСОБА_1 до квартири. Наполягє також, що постійними спробами ОСОБА_1 разом з невідомими особами попасти до квартири, погрози фізичною розправою, підкараулюванням та залякуваннями Позивач за первісним позовом теж створює перешкоди в користуванні квартирою відповідачам ОСОБА_5 Таким чином, вважаємо неможливим виділяти ОСОБА_1 окрему кімнату саме - 12,60 кв.м. (більше ідеальної частини на 2,70 кв.м.), в зв'язку з тим, що тоді на двох інших власників залишається не тільки менше ніж їх 1/3 та 1/3 та ще одну кімнату. Вважають, що в даному випадку Позивач за первісним позовом не вірно застосовував правовий висновок Верховного Суду України у Постанові від 17.02.2016 року. В Постанові ВСУ мова йде про адекватність розміру часток на спільне майно. При цьому зазначено, що при виділенні допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх повну відповідність. В їхньому випадку мова йде на тільки про метри квадратні та їх наявність в частинах майна, а й про те, що два інших власника залишаються вдвох в одній кімнаті, а це вже не можна назвати «відходом в незначних обсягах».

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Встановлено, що спірна квартира розташована в Подільському районі м.Києва за адресою: АДРЕСА_3, складається, згідно з технічним паспортом, з двох окремих кімнат, загальною площею 54,0 кв. м., житловою площею 29,9 кв. м., з яких одна кімната має площу 17,30 кв.м., інша 12,6 кв. м., а також кухні - 8,30 кв.м., ванної кімнати - 2,70 кв. м., вбиральні - 1,30 кв. м., коридору - 9,10 кв. м., балкон - 9,0 кв. м.

Згідно свідоцтва про право власності на житло виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Шевченківської держадміністрації на підставі розпорядження від 12.02.1998 р. за № 20597, та зареєстрованого в БТІ - 16.03.1998 р., записаного в реєстрову книгу за № 3425, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_8 та членам її сім*ї ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - в рівних частках кожному.

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2007 року, ОСОБА_6 встановлено порядок користування кв. АДРЕСА_1, виділивши йому кімнату площею - 12,60 кв.м., а ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - кімнату площею 17,30 кв.м. Кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор та балкон залишити в загальне користування. Крім того, зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не чинити будь-яких перешкод в користуванні своєю кімнатою у спільній квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_6.

На підставі договору дарування від 01.12.2012 р., укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю. за реєстром № 4169 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 01.12.2015 р. за номером № 12311367, власником 1/3 частини вищевказаної квартири є позивач по справі - ОСОБА_1

Відповідно до ст.356 ч.1 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Тому вищевказана квартира є спільної частковою власністю сторін по справі, а сторони у справі - співвласниками вказаної квартири, кожному з яким належить по 1/3 частини

Встановлено, що на час розгляду справи у вищевказані квартирі АДРЕСА_1 постійно зареєстровані та проживають: відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, - з 01.03.1983 р., відповідач ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 - з 20.11.1986 року, що підтверджено довідкою форми № 3, виданою житловим органом 13.01.2016 р. за вих.№ 51 та паспортами сторін.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Як визначено ч. ч. 1, 2, 3, 7 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами частини першої статті 1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 ч.4 Конституції України, статтею 321 ч.1 ЦК України передбачена непорушність права власності, в т.ч. те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України та ч.1, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 квітня 2016 року позивачем по справі подана заява до Подільського УП ГУ НП в м. Києві про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3, що полягає у здійсненні йому перешкод у користуванні своєю власністю, а саме 1/3 частиною квартири АДРЕСА_1

21 квітня 2016 року, за результатами розгляду заяви позивача,стосовно перевірки дій ОСОБА_3, начальником Подільського УП ГУ НП в м. Києві В.М. Іщенком, надіслано лист, з повідомленням того, що відносини, що виникли між сторонами носять цивільно-правовий характер, та рекомендовано звернутися до суду з позовом.

Відповідно до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 20.08.2009 року, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_3, зверталась до поліції, з приводу нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_6

Згідно висновку від 09.02.2016 року по заяві ОСОБА_3 про погрози фізичною розправою стосовно квартири, проведена перевірка обставин заяви, опитаний ОСОБА_1, який повідомив, що являється власником 1/3 частини спірної квартири, та звернеться до суду з цього питання.

Згідно листа начальника Подільського УП ГУ НП в м.Києві І.В. Іщенка за вих..№ 360160/125/53/05-2016 від 12.02.2016 року, ОСОБА_3, на її заяву про погрози зі сторони ОСОБА_1 стосовно поділу квартири, повідомлено, що їхні відносини носять цивільно-правовий характер та запропоновано звернутися з таким питанням до суду.

В судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_12 підтвердили факт здійснення перешкод ОСОБА_1, відповідачами, що полягає в зміні замків у вхідних дверях.

Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, допитані в судовому засіданні, підтвердили, що між сторонами давно існує конфлікт, та те, що ОСОБА_13 погрожує відповідачам за первісним позовом, з цього питання відповідачі неодноразово зверталися до поліції.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 підтвердила факт зміни замків та відсутності ключів від нього у позивач ОСОБА_1

Вказані обставини дають суду підстави зробити висновок, що в судовому засіданні достовірно встановлений факт, що відповідачі створюють перешкоди позивачеві в користуванні вищевказаною квартирою. А відтак право позивача, як співвласника спірної квартири, на користування своєю власністю підлягає судовому захисту шляхом вселення до вказаної квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою із зобов'язанням відповідачів не чинити позивачу перешкоди в користуванні квартирою та зобов'язання відповідача ОСОБА_3, яка змінила замки, надати позивачеві дублікат ключів від вказаної квартири.

Заперечення відповідачів щодо того, що позивача не впускають до спірної квартири через те, що вони бояться позивача, а також те, що у позивача є інше житло, суд не приймає до уваги, оскільки таки заперечення не ґрунтуються на законі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість вимоги позивача про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визначення порядку користування квартирою, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно роз'яснень у п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" № 20 від 22 грудня 1995 року (з наступними доповненнями) квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Постановою Верховного Суду України від 17.02.2016 р. у справі № 6-1500цс15 визначено, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами у справі існує спір щодо користування вказаною квартирою, а відтак необхідно визначити порядок користування нею між сторонами.

Враховуючи, що вищевказаною правовою позицією Верховного Суду України вказано на те, що допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, і таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Позивач просить виділити йому кімнату жилою площею 12,6 кв.м, а відповідачам - кімнату жилою площею17,3 кв.м, залишивши інші приміщення квартири, в т.ч. і балкон, в загальному користуванні. При цьому, згідно копії технічного паспорту, що надана сторонами, балкон знаходиться в кімнаті жилою площею 17,3 кв.м.

Матеріалами справи встановлено, що житлова площа спірної квартири становить 29,9 кв.м, тому ідеальна частка жилої площі, що приходиться на кожного зі співвласників, становить приблизно 9,9 кв.м на кожного (29,9 : 3). Кімнат, які б відповідали частки позивача та на обох відповідачів (19,8 кв.м), у вищевказані спірній квартирі не має. В разі виділення в користування позивачу ізольованої кімнати площею 12,6 кв., його частка буде перевищена на 2,7 кв.м (12,6-9,9), а виділенням відповідачам ізольованої кімнати площею 17,3 кв.м буде та зменшена частка відповідачів на 2,5 кв.м (19,8-17,3). Вказаний розмір відступлення суд вважає значним.

Відповідно до ст.47 ЖК України та постанови виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів і президії Київської міськради профспілок від 30 квітня 1991 року № 234 «Про внесення змін та доповнень до постанови виконкому міськради і президії міськради профспілок від 15.07.85 № 582 "Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР", якими встановлено, що жилі приміщення у м. Києві надаються громадянам у межах 13,65 кв.м жилої площі, але не більше однієї кімнати на одну особу і не менш, як 9 кв.м жилої площі.

Таким чином, виділенням відповідачам в користування кімнати житловою площею 17,3 кв.м буде порушена норма середньої забезпеченості жилою площею громадян. Крім того, відповідно до довідки МСЕК від 10.04.2014 р., відповідач ОСОБА_5 є інвалідом 2-ї групи за загальним захворюванням безстроково та згідно медичного висновку від 05.12.2014 р., виданому Київським міським психоневрологічним диспансером, ОСОБА_5 хворіє хронічним психічним захворюванням і за станом здоров'я не може проживати в комунальній квартирі, не може проживати в одній кімнаті з іншими членами сім'ї, в тому числі в ізольованій квартирі.

А відтак суд погоджується з запереченнями відповідачів та їх представника в частині неможливості визначення порядку користування вищевказаною квартирою.

В зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що незважаючи на неприязливі стосунку, що склалися між сторонами, та наявність постійних конфліктів та сварок з приводу користування ними вищевказаною квартирою, а також на те, що сторони по справі не є членами однієї родини, на теперішній час неможливо визначити між сторонами порядок користування вказаною квартирою, який буде відповідати ідеальній частки співвласників у праві власності та принципам законності, оскільки в квартирі відсутні кімнати, які приблизно відповідають ідеальній частки права власності сторін та вимогам житлового законодавства.

Тому суд вважає, що вимоги позивача щодо визначення порядку користування не підлягають задоволенню, в зв'язку з чим вищевказана квартира підлягає залишенню в загальному користуванню сторін у справі.

Вказані обставини дають суду підстави зробити висновок, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, оскільки позовні вимоги про вселення на усунення перешкод в користуванні квартирою є обґрунтованими та заснованими на законі, а тому підлягають задоволенню, а вимоги в частині визначення порядку користування з виділенням ізольованої кімнати жилою площею 12,6 кв.м та усунення перешкод в користуванні нею, не ґрунтуються на законі, в зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги по зустрічному позову, суд виходить з того, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт чинення з боку ОСОБА_1 перешкод в користуванні ОСОБА_5 спірною квартирою в сенсі порушення саме цивільних прав як власників, а тому зустрічний позов суд вважає таким, що він є безпідставним та не заснованим на законі, в зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, враховуючи, що відповідач ОСОБА_5 звільнена від сплати судового збору як інвалід 2 групи, з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам - в розмірі 1 102,4 грн. (2 вимоги немайнового характеру по 551,2 грн. кожна).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України сплачений відповідачем ОСОБА_3 судовий збір не підлягає стягненню.

На підставі викладеного, ст.1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.41 Конституції України, ст.ст.15, 16, 317, 319, 321, 358, 391 ЦК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою, вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням - задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_1, до квартири АДРЕСА_4.

Усунути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_1, перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, надати комплект ключів від вхідної двері у квартиру АДРЕСА_4.

В решті позовних вимог - відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_1, судовий збір в загальному розмірі 1 653,6 грн. (одна тисяча шістсот п'ятдесят три грн. 60 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через Подільський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н. М. Ларіонова