Рішення № 61376083, 19.09.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Максимчук З.М., Шеремет А.М.

секретар судового засідання: Мельник С.Ю.

за участі: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Рівненського міського суду від 8 серпня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 8 серпня 2016 року Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк" або банк) відмовлено в задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1

У поданій на рішення апеляційній скарзі банк покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом обставини переривання позовної давності, оскільки останній платіж за кредитом відповідачем було здійснено 30 жовтня 2013 року 320 гривень. Тобто вона своїми діями визнала наявність боргу.

Вважає, що платіжна картка є лише спеціальним засобом для отримання і перерахування коштів. Строк її дії не припиняє строку дії договору, а строк дії договору та строк дії картки не є тотожними поняттями.

Також судом залишено без уваги те, що відповідно до п.п. 9.3 і 9.5 Умов та правил надання банківських послуг картрахунок відкритий на невизначений термін і може бути закритий на підставі заяви держателя. Договір же пролонговувався кожних 12 місяців, оскільки жодна зі сторін не заявила про його припинення.

Вказує на незастосування до спірних правовідносин правових позицій Верховного Суду України, що дані в постановах від 2 грудня 2015 року у справі №6-249цс15 та від 6 листопада 2013 року у справі №6-616цс13.

З цих міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості, однак у звязку зі спливом позовної давності позивачу було відмовлено в задоволенні його вимог до відповідача.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 19 жовтня 2007 року ОСОБА_1 одержано 20 000 гривень кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки.

Кредитний договір складається із заяви позичальника, Умов і правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою і Тарифів банку.

Вважаючи, що ОСОБА_1 порушила кредитні зобовязання, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 69 026, 41 гривень, з яких: 16 186, 20 гривень заборгованість за кредитом, 46 480, 58 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом, 2 596, 47 гривень заборгованість за пенею і комісією, 500 гривень штраф (фіксована частина), 3 263, 16 гривень штраф (процентна складова), у лютому 2016 року банк звернувся до суду з позовом до позичальника з вимогою про стягнення зазначеної кредитної заборгованості.

Проти вимог позивача заперечив суд, відмовивши у задоволенні позову за спливом позовної давності, з чим не може погодитися колегія суддів.

У засіданні суду першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності та відмову в звязку з цим у позові банку, оскільки останній платіж ОСОБА_1 було здійснено 19 жовтня 2009 року, що відповідає строку дії платіжної картки.

Згідно зі ст.ст. 256, 259, 261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Між тим, при обчисленні позовної давності суд не врахував те, що останній платіж у розмірі 320 гривень ОСОБА_1 було здійснено 30 жовтня 2013 року, тобто в межах позовної давності (а.с. 8). Щодо доводів позичальника про те, що останній платіж за кредитом нею було сплачено 19 жовтня 2009 року, то будь-яких доказів про це матеріали справи не містять, відповідачем надано не було, а судом їх не було здобуто.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовою позицією, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, встановлено, що за змістом ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Наявність вини позичальника, який одержав кредитні кошти за договором та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобовязань за цим договором згідно зі ст. 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобовязань.

Оскільки ОСОБА_1 не спростувала вимог позивача, тому позов підлягає до задоволення, однак у неповному обсязі. Під частковим задоволенням позову колегія суддів розуміє зменшення розміру заборгованості за процентами за користування кредитом і за пенею та комісією.

Так, частина 2 ст. 616 ЦК України передбачає право суду зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобовязання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Збитками в тлумаченні ст. 22 ЦК України є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) або доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Якщо особа, яка порушила право, одержала у звязку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На а.с. 4-8, зв. міститься розрахунок заборгованості за кредитним договором від 19.10.2007 року, звідки видно, що перше порушення зобовязання і несплату чергової частини кредиту ОСОБА_1 було допущено у березні 2008 року.

Даний факт давав банку законне право звернутися до суду з позовом про стягнення з позичальника кредитної заборгованості. Згодом прострочення виконання кредитного зобовязання допускалися ОСОБА_1 неодноразово. Натомість, зловживаючи своїми правами кредитора, ПАТ КБ "Приватбанк" предявив позов лише у лютому 2016 року, що призвело до значного збільшення розміру заборгованості за процентами за користування кредитом і за пенею та комісією.

Через винне зволікання банку у судовому захисті своїх субєктивних цивільних прав нарахування банком 46 480, 58 гривень заборгованості за процентами і 2 596, 47 гривень заборгованості за пенею слід розуміти як завдання ОСОБА_1 збитків.

Оскільки ПАТ КБ "Приватбанк" навмисно сприяв збільшенню розміру цих збитків, тому відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України 46 480, 58 гривень заборгованості за процентами підлягають зменшенню до 10 000 гривень, а 2 596, 47 гривень заборгованості за пенею до 500 гривень.

Приходячи до такого переконання, апеляційний суд ураховує, що справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому за таких обставин з ОСОБА_1 слід стягнути на користь банку 30 449, 36 гривень кредитної заборгованості (16 186, 20 гривень заборгованості за кредитом + 10 000 гривень заборгованості за процентами за користування кредитом + 500 гривень заборгованості за пенею та комісією + 500 гривень штрафу (фіксована частина) + 3 263, 16 гривень штрафу (процентна складова)).

Як убачається, суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

В силу вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь ПАТ КБ "Приватбанк" слід стягнути 2 893, 80 гривень судового збору (1 378 гривень судового збору за предявлення позову + 1 515, 80 гривень судового збору за подання апеляційної скарги).

Спонуканнями для скасування оскаржуваного рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

На підставі ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530, 6, 22, 616 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 8 серпня 2016 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (код ЄДРПОУ: 14360570; рах. № 29092829003111; МФО: 305299) 30 449 (тридцять тисяч чотириста сорок дев'ять) гривень 36 копійок кредитної заборгованості та 2 893 (дві тисячі вісімсот девяносто три) гривні 80 копійок судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: