Ухвала суду № 61375541, 12.09.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/13795/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2175/16Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Панченка О.О.

при секретарі: Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 червня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Бахуринська Олена Олександрівна про визнання спільним майном подружжя, визнання права власності на частину спільного майна, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про вселення в квартиру.

Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати спільним майном ОСОБА_5 та його у квартирі АДРЕСА_1 2000 грн., які складають 8/9 частини квартири померлої ОСОБА_5 та 1/9 частину - ОСОБА_2, визнати за ним право власності на 1/9 частину вказаної квартири, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 24 липня 2014 року приватним нотаріусом Бахуринською О.О. на ім'я ОСОБА_3 та вселити його у спірну квартиру.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на незаконність рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що 18 серпня 1999 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, про що складено відповідний актовий запис за № 1057.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2007 року шлюб між вказаними особами було розірвано.

На підставі свідоцтва про право власності, виданого Полтавським відділом приватизації житла 26.08.1998 року, зареєстрованого у Полтавському МБТІ у реєстрову книгу № 123 під № 16713 26.08.1998 року, до шлюбу з позивачем ОСОБА_5 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1.

За нотаріально посвідченим договором міни від 23 березня 2001 року, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, остання обміняла належну їй вищевказану квартиру на квартиру АДРЕСА_1, здійснивши доплату по даному договору у розмірі 2000 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 липня 2014 року спірну квартиру АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_5 успадкувала відповідач по справі ОСОБА_3

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту його проживання з ОСОБА_5 у спірній квартирі після розірвання шлюбу і до смерті останньої, відсутності доказів належності квартири до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя та пропущення позивачем строку позовної давності за вимогою про визнання спільним майном подружжя.

Колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, спірні правовідносини ґрунтуються на нормах сімейного права, згідно яких майно, набуте до шлюбу, та майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка (п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-612цс15, від 03 червня 2015 року № 6-38цс15, і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір з урахуванням вищезазначених положень закону та фактичних обставин справи й вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, установивши, що квартира АДРЕСА_1 була набута ОСОБА_5 хоча і в період шлюбу з позивачем, але в обмін на квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві особистої приватної власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира не відноситься до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Внесення ОСОБА_5 доплати при обміні квартир в розмірі 2000 грн. не надає позивачеві права на спірне майно, оскільки по справі встановлено, що ці кошти належали ОСОБА_5 особисто і дана обставина апелянтом не спростована.

За змістом ч. 2 ст. 61 СК України заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані за час шлюбу одним із подружжя, є його особистою власністю доки не будуть внесені ним до сімейного бюджету або внесені на особистий рахунок у банківську (кредитну) установу, що стосовно вказаних коштів по справі не встановлено і суду не доведено.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо його реєстрації та постійного проживання у спірній квартирі до смерті ОСОБА_5, використання його пільгової знижки 50% при оплаті комунальних послуг та неправомірного виселення відповідачкою на висновки суду першої інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей.

Згідно ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, набувають права користування жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, та зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Таке право є похідним від права власника будинку (квартири) і самостійного права у члена сім`ї власника не породжує.

Таким чином, проживання позивача у спірній квартирі та плата за житло стосуються реалізації ним житлових прав та обов'язків, які припинилися зі смертю власника квартири ОСОБА_5, членом сім`ї якої він був, тому вимоги позивача про вселення є безпідставними.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 є спадкоємцем померлої ОСОБА_5 за заповітом, який ніким не оспорений, спірне майно належало спадкодавцеві на праві особистої приватної власності та увійшло до складу спадщини, отже, у справі відсутні підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 липня 2014 року, виданого на ім`я ОСОБА_3, частково недійсним.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, який є правильним по суті й обґрунтованим, та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Посилання в мотивувальній частині рішення на сплив позовної давності, за відсутності правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, що також зазначено у рішенні суду першої інстанції, на правильність вирішення справи місцевим судом не вплинуло та не може бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: підпис С.Б. Бутенко

Судді: підписи О.І. Обідіна

О.О. Панченко

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.Б. Бутенко