Рішення № 61368902, 13.09.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/12718/15-ц Провадження № 22-ц/795/1251/2016 Суддя у I інстанції Коверзнев В.О. Категорія: цивільна Доповідач-суддя Кузюра Л. В.

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

13 вересня 2016 року м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

голови судового засідання - судді Кузюри Л.В.,

суддів: Вінгаль В.М., Онищенко О.І.,

з участю секретаря судового засідання Шкарупи Ю.В.,

ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, його представників ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду Чернігівської області від 16 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона та ОСОБА_4 перебували в шлюбі і мають спільного малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу, вона разом з дитиною переїхали проживати до м. Чернігова. 02 січня 2016 року ОСОБА_4 тимчасово забрав дитину та в подальшому відмовився її повернути. Зважаючи на те, що сторони у справі проживають у різних областях України, посилаючись на принцип 6 Декларації Прав Дитини від 20.11.1959 року, просила визначити місце проживання дитини з нею та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини.

В засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 посилалась на те, що під час спільного проживання ОСОБА_4, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в присутності дитини, ображав її, застосовував фізичну силу, що стало причиною розірвання шлюбу та переїзду разом із сином на постійне місце проживання з м. Калуша до м. Чернігова.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини задоволено частково.

Визнано місцем проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Калуш Івано-Франківської області разом із матір`ю - ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1, в решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом не було взято до уваги те, що син ОСОБА_7 бажає проживати виключно з батьком.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового розгляду та дослідивши наявні у справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині на підставі приписів ч. 3 ст. 303 ЦПК України, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі і мають спільного сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4, т. 1). Після розірвання шлюбу дитина проживала разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2.

Сторонами не заперечується, що з 02.01.2016 року дитина ОСОБА_7 проживає разом з батьком ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3.

Оскільки сторони проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким з них буде проживати малолітня дитина, відповідно до приписів ст. 19, 161 СК України, зазначене питання має вирішуватись судом з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильності дитини до кожного з них, віку дитини, стану її здоров`я, інших обставин, що мають істотне значення, а також з урахуванням висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків та на підставі інших документів, які стосуються справи.

Дослідженими судом доказами підтверджується, що кожна зі сторін має належні матеріально-побутові умови, які дають можливість проживати дитині, як з батьком, так із матір'ю.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та визначаючи місце проживання дитини разом з матір`ю, суд першої інстанції врахував матеріальний стан позивача, її ставлення до виховання дитини, позитивні характеристики позивача за місцем роботи та міцний природний і психологічний зв'язок, який завжди існує між матір'ю та малолітньою дитиною. Крім того, суд підставно, на переконання апеляційного суду, взяв до уваги те, що ОСОБА_4 негативно впливає на поведінку та виховання сина, налаштовуючи його проти матері, в той час, коли на даному етапі життя потрібна мати. Зазначене вбачається з висновку Калуського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 04.04.2016 року (а.с. 175, т. 1). Окрім того, судом було зазначено, що відповідач має схильність до вживання спиртних напоїв, що було встановлено з представлених світлин та не спростовується відповідачем (а.с. 179-184).

З даним висновком погоджується апеляційний суд, оскільки він в повній мірі узгоджуються з матеріалами справи на нормами закону.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що з січня 2016 року дитина постійно проживає разом з відповідачем, відтак законні підстави для стягнення аліментів відсутні.

Однак, з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів не погоджується апеляційний суд, який в силу приписів ч. 3 ст. 303 ЦПК України не є обмеженим доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. виходячи з наступного.

Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України, статей 180, 181 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, причому пріоритет у визначенні способу виконання вказаного обов'язку законодавцем віднесено до взаємного волевиявлення батьків. За відсутністю такого волевиявлення, питання визначення та стягнення аліментів віднесено до компетенції суду.

Враховуючи вищенаведне, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання дитини, за умови взначення місця її проживання з матір`ю, є таким, що ухвалено з порушенням приписів ст. 7, 180-183 СК України, та відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню.

Згідно матеріалів справи, відповідач працює на посаді лікаря-стоматолога, з січня 2016 року по даний час, отримує заробітню плату в розімірі 3 000 грн. (а.с. 112-113, т. 1)

За змістом ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Однак, зважаючи на те, що даним рішенням місце проживання дитини визначено разом з матір`ю, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що саме з дня набрання даним судовим рішенням законної сили, на відповідача має бути покладено обов`язок сплачувати аліменти на утримання дитини.

Враховуючи наведені вище обставини у сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ухвалення в цій частині вимог нового рішення про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача на утримання дитини у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 вересня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 травня 2016 року узгоджується з приписами законодавства та матеріалами справи.

Керуючись ст. 180-183, 191 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду Чернігівської області від 16 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 вересня 2016 року і до досягнення дитиною ОСОБА_7 повноліття.

В решті вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 щодо стягнення аліментів відмовити.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду Чернігівської області від 16 травня 2016 року суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Голова судового засідання: Судді: