Рішення № 61366881, 14.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/1274/16-ц 14.09.2016 14.09.2016 14.09.2016

Провадження №22-ц/784/1849/16

Головуюча першої інстанції: Лузан Л.В.

Категорія - 27 Доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 вересня 2016 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Данилова О.О.

ОСОБА_2

із секретарем: Горенко Ю..В.

з участю:

представника:

позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства «Державний ощадний Банк України» ( далі ПАТ «Держощадбанк», або Банк) на заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22. 06. 2016 р., у справі за

позовом

ПАТ «Держощадбанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку,

встановила:

04. 04. 2016 р. ПАТ «Держощадбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку.

Позивач зазначав, що 28.12.2006 р. з ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 25745 $ під 12% річних із сплатою відповідних винагород за користування кредитними коштами, із строком повернення до 27.12.2013 р.

Того ж дня з відповідачкою укладено договір поруки, за яким вона зобовязалася солідарно з позичальником відповідати за його кредитними зобовязаннями.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25. 05. 2010 р ухвалено про дострокове стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 О М. та ОСОБА_5, як поручителя, заборгованості за кредитним договором у розмірі 158030 грн. 63 коп. 81 коп. станом на 06.05.2010 р., шляхом звернення стягнення а заставлений автомобіль HYUNDAI TUCSON 2006 р. вип.

Зазначене судове рішення набрало законної сили, в примусовому порядку не виконане.

Оскільки зобовязання не припинилося належним виконанням, то Банк, відповідно до умов п. 1.5.1.3 та п.4.2 кредитного договору, продовжував нараховувати проценти та пені за порушення кредитних зобовязань за правилами діючого договору.

Розмір нарахованих відсотків складає 2160,02 $, пені- 2679,04 $, борг за тілом кредиту -17771, 72 $, а всього заборгованість станом на 18.06.2016 р. cкладає 22610,78,$

Посилаючись на наявність цієї заборгованості та відповідальність поручителя ОСОБА_5, яка зобовязалася за договором поруки особисто забезпечити виконання кредитного договору, позивач просив про задоволення позову.

Рішенням постановлено про задоволення позовних вимог частково.

Зокрема, постановлено про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь Банку - 2160,02 $ відсотків, 2679,04 $- пені та 17771, 72 $ - боргу за тілом кредиту нарахованих станом на 18.06.2016 р.

Цим же рішенням стягнуто з позичальника в рахунок відшкодування витрат банку на судовий збір 8466 грн. 05 коп.

В задоволенні вимог банку про стягнення цих сум в солідарному порядку з ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі Банк ставить питання про скасування рішення в частині відмови у солідарному стягненні та ухвалення нового в цій частині про задоволення позову в частині солідарного стягнення, посилаючись на необгрунтованість висновків суду щодо припинення поруки та порушення норм процесуального і матеріального права.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_5 в частині її солідарного обовязку, суд виходив з того, що її порука припинилася.

Але з такими висновками суду погодитись не можливо, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам таких норм матеріального права.

Зокрема, приписами ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ч.2 ст.1050 ЦК якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Грошові зобовязання, відповідно до вимог ст. 526 ЦК України мають виконуватися належним чином.

В разі порушення зобовязання наступають наслідки, визначені ст. 611 ЦК та умовами договору.

Зокрема, кредитор має вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.

Відповідно до правил ст.554 ЦК солідарно з позичальником за його кредитними зобовязаннями відповідає поручитель, який уклав договір поруки, якщо договором не встановлено його додаткову ( субсидіарну) відповідальність.

В той же час, порука згідно з приписами ч. 4 ст. 559 ЦК припиняється після закінчення строку встановленого договором поруки.

У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від настання строку основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

З аналізу змісту статей 1050,1054 та 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що в разі зміни кредитором строку виконання основного зобовязання, шляхом направлення боржнику вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, а договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для предявлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника.

Судом установлено, що у звязку з порушенням боржниками строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 3.2 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів, надіславши боржнику вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та повязаних із ним платежів.

Також 12.11.2009 року кредитором направлена вимога поручителю про дострокове повернення всієї суми кредиту та повязаних із ним платежів протягом тридцяти днів з дня отримання цієї вимоги ( а.с. 91).

Позов про дострокове повернення кредиту та усіх нарахованих винагород Банку подано до суду в січні 2010 р.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 25.05.2010 р. ухвалено про стягнення з ОСОБА_4 як позичальника та з ОСОБА_5, як поручителя, у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 158030 грн.00 коп., яка складалася з боргу за тілом кредиту у розмірі 17771,72 $, що еквівалентно 140.856 грн. 87 коп.; нарахованих станом на 30.04.2010 р. відсотків у розмірі 1952, 35 $, що еквівалентно 15.474 грн. 13 коп.; пені у розмірі 1699 грн.63 коп. шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Зазначене судове рішення набрало законної сили, але в примусовому порядку не виконане.

Звернення Банку 04.04.2016 р. з даним позовом про стягнення усієї фактично існуючої заборгованості станом на 18.06.2016 р., при наявності судового рішення від 25.05.2010 р. про дострокове стягнення кредиту не дає підстав для застосування положень ч.4 ст. 559 ЦК та визнання поруки припиненою.

При цьому, банк не надав доказів того, що зазначене рішення виконується ДВС примусово виключно, як рішення про звернення стягнення.

За таких обставин, до стягнення з ОСОБА_5 солідарно з позичальником за даним позовом підлягають лише суми, нараховані у вигляді процентів та пені за період після ухвалення рішення суду від 25.05.2010 р., оскільки договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням) і ці зобовязання залишаються невиконаними.

Оскільки суд не врахував цих обставин справи та вимог закону, то рішення в цій частині позовних вимог не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, відповідно до приписів ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний Банк України» з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_4 частини заборгованості, яка нарахована станом на 18.06.2016 р. у вигляді відсотків на суму 207,67 $, що еквівалентно 5170 грн. 45 коп. та пені на суму 24267 грн. 08 коп. що еквівалентно 974,4$.

Що стосується ОСОБА_4, то заочне рішення суду від 22.06.2016 р. стосовно його відповідальності за даним позовом не оскаржується, а тому перегляду, відповідно до обмежень, встановлених ст.. 303 ЦПК України, не підлягає.

Також відповідно до приписів ч.5 ст. 88 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний Банк України» по 4656 грн. 32 коп. в рахунок відшкодування витрат банку на апеляційний перегляд.

В іншій частині вимог про солідарний обовязок ОСОБА_5 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

Апеляційну скаргу ПАТ «Держощадбанк» задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22. 06. 2016 р в частині відмови у

стягненні кредитної заборгованості солідарно з ОСОБА_5 скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення.

Частину заборгованості за кредитним договором від 28.12.2006 р., яка нарахована станом на 18.06.2016 р. у вигляді відсотків на суму 207,67 $, що еквівалентно 5170 грн. 45 коп. та пені на суму 24267 грн. 08 коп.( що еквівалентно 974,4$) стягнути з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний Банк України» солідарно з ОСОБА_4.

В іншій частині вимог про солідарний обовязок ОСОБА_5 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний Банк України» по 4656 грн. 32 коп. в рахунок відшкодування витрат банку на апеляційний перегляд.

Рішення місцевого суду в іншій частині залишити без зміни.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: О.О. ОСОБА_6 ОСОБА_2