Рішення № 61359634, 14.09.2016, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/9088/16-ц

н/п 2/640/2282/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Якуші Н.В.

при секретарі Пічугіній А.Г.

за участі позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК», про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року позивач звернувся до суду з уточненим в процесі розгляду позовом до відповідача та просив суд стягнути з відповідача заставну суму в розмірі 1600 грн., матеріальну шкоду в сумі 7006,00 грн., моральну шкоду в сумі 100000 грн. та понесені ним судові витрати.

Свої позовні вимоги він обґрунтував тим, що 23.11.2015 року між ним та відповідачем було укладено Договір №8520 про надання в тимчасове користування індивідуального сейфу для зберігання цінностей. Строк тимчасового платного користування (оренди) індивідуальним сейфом складав 180 календарних днів з 23.11.2015 по 20.05.2016 р. За умовами договору він вніс на рахунок банку заставну вартість за ключ від сейфу в розмірі 1600 грн., яка за була визначена як власність клієнта та повинна була бути повернутою по закінченню строку користування сейфу, визначеного договору та після повернення ключа Банку.

Зазначив, що по закінченню терміну тимчасового користування сейфом, а саме 20.05.2016 року, він звернувся до Банку з вимогою прийняти у нього ключ, сейф та повернути йому заставну суму 1600 грн., проте його вимоги не були виконані, будь-яких обґрунтувань щодо невиконання Банком умов договору він не отримав.

На підставі цього вважав, що відповідачем було порушено умови договору та просив суд в примусовому порядку стягнути з Банку заставну суму коштів у розмірі 1600 грн.

Свої вимоги матеріального характеру обґрунтував тим, що він був вимушений у передбачені договором строки прибути до м. Київ з метою виконання своїх зобовязань, проте вказані дії були безрезультатними, а тому вважає, що він поніс матеріальну шкоду в розмірі 506 грн., що дорівнює вартістю двох квитків на поїзд. При цьому зазначав, що 1500 грн. він витратив на консультації із спеціалістами в галузі права, підготовку та направлення засобами звязку відповідних листів, а також копіювання документів під час підготовки позовної заяви та додатків до неї. Іншу суму, яка була заявлена ним у позові, тобто 5000 грн., вважав їх витратами на майбутнє та просив суд також їх стягнути.

Розмір моральної шкоди обґрунтував тим, що невиконання відповідачем своїх договірних зобовязань призвело до того, що він отримав душевну біль, втратив спокій, гідність доводячи та очікуючи те, що в нього приймуть сейф та ключ від нього та повернуть заставну суму.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити, посилався на обставини та докази, які містяться у позовній заяві.

Представниквідповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 15.06.2016 року, в судове засідання не зявилась, про час і місце судового розгляду була належним чином повідомлена, надала письмовий відзив на позов, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що на підставі рішення Національного банку України від 20.05.2016 року №8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.05.2016 року №783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПуАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Вказала, що на даний час впроваджена процедура ліквідації. Тому, керуючись спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» посилалась на спеціальний порядок повернення коштів, а саме вказувала, що позивач, маючи майнову вимогу до банку, на захист якої подано позов, є кредитором банку та вимагати повернення грошових коштів виключно в межах процедури ліквідації банку. Також заперечувала проти стягнення з відповідача матеріальної шкоди, оскільки відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, а тому укладаючи договір на тимчасове платне користування індивідуальним сейфом у м. Київ, позивач розумів, що це потягне за собою грошові витрати з метою використання сейфу та поїздок до м. Київ. Щодо моральної шкоди, то зазначала, що позивачем не надано доказів рівня душевного страждання або немайнових втрат.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріалів справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що між ПАТ «ФІДОБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір №8520 про надання в тимчасове користування індивідуального сейфу для зберігання цінностей (а.с.9-11).

Згідно п. 1.2. Договору строк тимчасового платного користування (оренди) індивідуальним сейфом складав 180 календарних днів з 23.11.2015 року по 20.05.2016 року.

Також умовами договору передбачалось, що клієнт зобовязується сплатити одноразову плату за користування сейфом у розмірі 1500 грн., шляхом внесення готівки в касу банку в день укладання цього договору, а також внести заставну вартість за ключ від сейфа, який надається клієнту для користування сейфом у розмірі 1600 грн., шляхом внесення готівки в касу банку в день підписання цього договору. При цьому заставна вартість за ключ є власністю клієнта та повертається Банком клієнту по закінченню строку користуванням сейфу, визначеного договором та після повернення ключа банку (п.2.2.1 Договору).

Сторонами було визнано ті обставини, що на виконання п. 2.2.1 Договору, ОСОБА_1 були внесені відповідні суми: 1530 грн. за користування сейфом (квитанція №315356287 від 23.11.2015) та 1600 грн. заставну вартість за ключ (квитанція №315356290 від 23.11.2015 року). (а.с.12).

Згідно п. 2.1.6 Договору за умови повернення клієнтом ключа від сейфу, у разі відсутності зауважень з боку банку до повернутого ключа, передбачено повернення клієнту заставну вартість такого ключа в останній день строку користування сейфом.

З матеріалів справи вбачається, що 20.05.2016 року позивач звернувся із письмовою заявою на імя голови правління ПАТ «ФІДОБАНК» з проханням повернути йому 1600 грн. як суму заставних за ключ від сейфу (а.с.13), оскільки строк дії договору закінчився, а співробітники банку відмовили йому в продовженні дії договору та відмовились від отримання ключа та прийняття сейфу.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог позивача в частині стягнення заставної суми коштів з відповідача, суд виходить з наступного.

Дійсно, рішенням Правління Національного банку України від 20.05.2016 року №8 ПАТ «ФІДОБАНК» було віднесено до категорії неплатоспроможних (а.с.48-49). Також прийнято рішення від 20 травня 2016 року № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «ФІДОБАНК» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПУАТ «ФІДОБАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», строком на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно.

В подальшому, рішенням Правління Національного банку України № 142-рт від 18.07.2016 року було відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «ФІДОБАНК.

Дійсно ст. 36 цього Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку.

Разом з тим, нормативно-правові акти Національного банку України не є актами цивільного законодавства України в розумінні ст. 4 ЦК України, оскільки є нормативно-правовими актами органу державного управління.

Тому посилання ПАТ «ФІДОБАНК» на постанову Правління Національного банку України від 20.05.2016 р. №8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» до категорії неплатоспроможних», якою передбачено, що в ПАТ «ФІДОБАНК» з 20.05.2016 р. запроваджено тимчасову адміністрацію, та Рішення Правління Національного банку України № 142-рт від 18.07.2016 року , якою прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» є безпідставними, оскільки ці постанови є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб, і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин НБУ з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Вказані Постанови не встановлюють нових прав та обовязків для громадян, не можуть зачіпати їхні права, свободи та інтереси.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Тому, суд вважає, що запровадження тимчасової адміністрації і ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист, Фонд набуває лише право кредитора банку на відшкодовані вкладникам кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов'язаннями відповідає банк.

При відсутності у Законі заборони на подання позову і його вирішення в суді відмова в задоволенні вимог до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, є порушенням права особи на судовий захист.

Порядок виплати коштів, встановлений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», судовим рішенням, у разі задоволення позову, не змінюється, воно підлягає виконанню з дотриманням положень цього Закону. Таке рішення не зобов'язує Фонд проводити виплати і задовольняти вимоги кредиторів, здійснення яких заборонене ст. 36 цього Закону, або ж порушувати встановленому ним черговість виплат.

Системний аналіз норм вказаного Закону свідчить про те, що не здійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку, а уповноважена особа має право діяти від імені банку без довіреності (ст. 36, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Як зазначено, порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Суд вважає, що саме таким чином і у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів, а не шляхом відмови у позові вкладника до банку і у разі встановлення порушення, невизнання чи оспорення його прав та позбавлення останнього права на судовий захист.

При цьому суд виходить з того, що належним відповідачем у справі є саме банк між яким та вкладником існують матеріально-правові відносини з приводу виконання укладеного між цими особами договору та його виконання.

Дії (бездіяльність) Фонду, його уповноважених осіб може бути предметом оскарження в суді, або ж спір між вкладником і цими особами підлягає розгляду судом лише за умов, коли останні не виконують чи неналежно виконують свої обов'язки, визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановленихобставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині повернення йому заставної суми в розмірі 1600 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд зауважує, що позивач зробив всі залежні від нього дії щодо повернення ключ відповідачу та здачі сейфу в належному стані у день закінчення строку дії договору, на що відповідач жодним чином не відреагував у спосіб, передбачений умовами договору.

Стосовно відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, то стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 року № 4, позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Оскільки законодавством, що регулює правовідносини з надання в тимчасове користування індивідуального сейфу для зберігання цінностей, відшкодування моральної шкоди не передбачено, а п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживачів на відшкодування моральної шкоди у випадку заподіяння шкоди небезпечною для життя та здоров'я продукцією, то право на відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням договору буде лише у разі, коли її відшкодування передбачене самим договором.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 100000 гривень моральної шкоди безпідставними, оскільки судом встановлено, що первісно між позивачем та відповідачем виникли договірні правовідносини, що регулювалися вищевказаним договором та Книгою п'ятою «Зобов'язальне право» Цивільного кодексу України, нормами якого стягнення моральної шкоди за порушення умов договору не передбачено. Не передбачено було відшкодування моральної шкоди і договором, укладеним між сторонами.

Щодо вимог про стягнення матеріальних збитків, понесених позивачем при купівлі квитків до м. Київ у сумі 506 грн., то суд також вважає їх такими, які не підлягають задоволенню з огляду на те, що умовами договору, укладеному між сторонами, компенсації витрат на проїзд до місця знаходження сейфу, передбачена не була.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача затрат на виготовлення копій позовної заяви з додатками, поштові витрати та виготовлення листів, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 79 ЦПК України, законодавець встановив чіткий перелік витрат, повязаних з розглядом судової справи, який в разі наявності підстав підлягає відшкодуванню, проте до яких затрати на виготовлення копій позовної заяви з додатками, листів, поштові витрати не відносяться.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, то суд зазначає, що відповідно до ст. 84 ЦПК Українивитрати, пов'язанііз оплатою правової допомоги адвоката несуть сторони. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративнихсправах», від 20.12.2011року, передбачено, що розмір компенсаціївитратна правову допомогу у цивільних справах , в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розміріза годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під часознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Тобто, законодавець чітко визначив дії, що підпадають під поняття правової допомоги, витрати за надання якої належить компенсувати за рахунок відповідача.

Склад та розмір витрат, повязаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

В свою чергу, матеріали справи не містять належних доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу, а тому підстав для їх стягнення з відповідача немає.

Крім того, витрати позивача у розмірі 5000 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки здійснення захисту цивільних права та інтересів на майбутнє не передбачено законом.

У відповідності з вимогами ст.88 ч.1 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки суд ухвалює рішення на користь позивача, задовольняючи його вимоги в частковому порядку, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати, а саме судовий збір за задоволенні вимоги майнового характеру.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 27-30, 57- 60, 88, 209, 212-215, 228 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК», про захист прав споживачів задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1, грошову суму у розмірі 1600 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1, витрати по сплаті судового збору в розмірі 551 грн. 20 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копіїрішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений 16.09.2016 року.

Суддя Н.В. Якуша